Важливе значення у весняному циклі календарних обрядів закарпатських українців мав Великдень.
Дослідники народних звичаїв присв’ятили йому цілий ряд статтей, які публікувалися на сторінках закарпатських часописів 20 – 40 р.р. ХХ ст До кращих з них слід віднести матеріали І. Панькевича «Весняні великодні ігри та пісні» й «Пасхальні обичаї на селах Пряшівської Руси» , Василя Довгуна «Паска давно» , Олекси Бели «Обичаї в селі Жукові під час великого посту» . Місткі деталі, що стосуються великодних обрядів, знаходимо і в статті В. Гнатюка «Гуцули» .
Вчений вважає, що свято Пасхи – це перемога весни над зимою. Починається весняний цикл Благовіщенням, яке вважається у гуцулів найбільшим святом і водночас дуже підходящим для різних ворожінь. Зокрема, у той день виходять стрільці на високу гору перед сходом сонця і, як тільки воно з’явиться, стріляють у нього, потім лягають горілиць на землю, накривають обличчя хусткою і засинають. У сні їм бачиться різна звірина. І справді – потім вони вбивають усяку звірину. А з яйця, що знесе того дня курка, можна вивести домовика, носячи його 9 днів під лівою пахвою. Дослідник подає також опис обряду розпису писанок та поминального обряду за покійниками – грібки.
У згаданій статті В. Довгуна подано опис деяких давніх обрядів, ритуалів і звичаїв, пов’язаних з Пасхою. Зокрема, у Великодну п’ятницю, під час вечірні, ґаздиня замішує тісто в спеціальному кориті, кладе його на стіл, а зверху – три вербові прути і прикриває. Попівночі, коли запіє перший півень, підмішує квас. У суботу натоплюють піч заздалегідь заготовленими для цього випадку дровами і великою круглою лопатою саджають пасху в піч. Коли посадять пасху, хапають вербові прути, біжать з ними у хлів і злегка б’ють худобу, щоб, як швидко розвивається верба, так скоро поправлялася худоба після поганої зимівлі. Прути засовують за гряду у хліві.
Наводяться й інші цікаві деталі. Після посвячення пасхи сім’я сідає за стіл. Батько бере велику паску, вирізає з неї 12 шматків, 11 відкладає, 12-ий викидає через вікно, яке того дня більше не відчиняють. Після обіду женуть хоч на годину худобу в поле. До хвоста тваринам прив’язують червону нитку – від злих очей. Як зайде сонце, паску та інше свячене їсти не можна, бо буде падати град.
У статті Олекси Бели «Обичаї в с. Жуково під час великодного посту» звертається увага на окремі давні обряди великодного циклу. Наприклад, щоб пасха була красна, на замішане тісто кладуть котики (міцьку), і мати обнімає свою дочку, передаючи печивові майбутню красу дочки. Або, скажімо, коли пасху посадять у піч, три рази підскакують, щоб вона росла велика.
І. Панькевич у дослідженні «Весняні великодні ігри та пісні» дає характеристику давніх, дохристиянських мотивів у великодньому циклові свят і обрядів, зокрема хороводів – дівочих ігор зі співами і танцями. Метою їх, на думку вченого, є розбудити сили природи до життя, піднести їх життєву здатність ( ігри «Гая дюндя», «Качки гнати», «У коструба», танець «Кривий» тощо). Головним завданням статті І. Панькевич вважав звернення уваги учителів і сільської інтелігенції на старі обрядові пережитки, щоб зібрати їх як залишки давньої культури і світогляду нашого народу і зберегти для прийдешніх поколінь .
У статті Ф. Потушняка «Паска в народном віруванню» автор зазначає, що паску печуть з пшеничної муки (хоча раніше пекли з житньої) у вигляді великого круглого хліба. Печуть її у четвер або суботу. У середу або п’ятницю ґаздиня зробить у пасхальному кориті «причину» (квашене тісто), накриє скатертиною, а зверху покладе «шутку» (котики), що символізує квітучість і силу життя. На другий день ґаздиня кладе паску в піч, причому вдягнута у гуню (символ багатства). Щоб паска росла, підскакують. Якщо паска в печі росте, це віщує добрий урожай, коли западає на середині – то на смерть.
Дослідник описує процес підготовки паски до освячення та після цього обряду. Зокрема, люди вірили в те, що доки паска в хаті, до неї не може приступити нечистота. Миша, як нечисте створіння, якщо з’їсть шматок паски, то у неї виростуть крила і вона перетвориться в лилика (кажана). Окришки з паски викидають у город і з них має вирости зілля «божа мати».
Таким чином, як правильно вважає Ф. Потушняк, паска в народнім світогляді має значення чогось найліпшого, найдобрішого і тим самим набуває головного становища в традиційному ритуалі, символізуючи саме животворне сонце (його форму), яке дає світові тепло, хліб, а цим самим – і все життя.
Павло Федака