“Непатріотичні” нотатки мукачівця, який вирішив з фотоапаратом у руці прогулятися вуличками та алеями обласного центру аби відшукати “реперні точки”, які докорінно відрізняють Мукачево від Ужгорода
“Ми не перші, але ми й не другі…” Ще відносно недавно, саме так філлювали мукачівці, коли гості міста у розмовах “за кавою” намагалися проводити порівнювальний аналіз між Мукачевом та Ужгородом. І дійсно, попри різний статус цих міст, вони знаходилися майже на одному щаблі – за деякими показниками домінував обласний центр, а за іншими – місто над Латорицею.
Причому “народні експерти” завжди ставили на перше місце саме дивовижну атмосферу вулицях компактного Мукачева з його затишними кав’ярнями. Натомість Ужгород “брав” незліченною кількістю архітектурних пам’яток, зведених тут та розмахом розгалуженої інфраструктури.
Але впродовж останніх років ця невидима межа між двома непримиренними містами-конкурентами почала танути, ніби морозиво у спекотний день: Ужгород все більше і більше додавав у своєму розвитку та покращенні в благоустрої назагал, тоді як Мукачево могло повихвалятися хіба що реконструкцією окремих об’єктів – поліклініка, Палац культури, стадіон ДЮСШ, ЦНАП тощо.
Врешті решт, довготривале заочне змагання між двома міста призвело до того, що тепер Ужгород туристи позиціонують як “справжнє європейске місто”, а Мукачево лише як… “провінційне містечко”. У всіма звідси, як кажуть, витікаючими.
Перебуваючи нещодавно в Ужгороді я, звісно, не міг втратити такої слушної нагоди аби прогулятися вилицями обласного центру. Але насамперед мені було цікавим знайти ті самі “реперні точки” які докорінно відрізняють Мукачево від Ужгорода. І мені здається, що я таки зміг впоратися із цим доволі непростим завданням…
Вокзал. Про жахливий стан привокзальної площі у Мукачеві, яку місцева влада розпочала будувати ще до початку повномасштабної війни з росією, не писав хіба що ледачий, а світлини з цього “апокаліпсісу” вже давно облетіли увесь світ. Як символ тотальної безпорадності та нехарства. В Ужгороді, навпаки, територія, яка є прилеглою до залізничного вокзалу являє собою зразок досконалості та респектабельності. І хоча, на відміну від центральної частини міста, тут давно не проводилися ремонтні роботи, поточний стан площі є цілком задовільним, а для мукачівців – назагал чимось недосяжним і тим про що вони можуть лише мріяти.
Озеленення міста. Ви не повірити, але мандруючи вулицями Ужгорода, я так і не побачив жодного (!) поскубаного дерева на кшталт тих, над якими масово познущалися комунальні служби Мукачева. Ну, а про те, щоб тут “під нуль” зрізали розкішні крони дерев вздовж всієї вулиці не може бути і мова. В Мукачеві, на жаль, ця дикунська пошесть процвітає з року в рік і непошкоджених дерев тут майже не лишилося. Достатньо пройтися вулицями Олександра Духновича, Ярослава Мудрого, Ілони Зріні – колись уособленням затишку та краси, щоб переконатися: аби відновити колишню красу міста Мукачеву знадобляться десятиліття і хіба що наші онуки зможуть потішити тим свої очі. Натомість Ужгород сьогодні буквально потопає в зелені і в цьому сенсі ми, мукачівці, їм можемо лише тільки по доброму позаздрити.
Обмежувальні стовпчики, кільцеві розв’язки та інші чудернацькі надбудови на вулицях та тротуарах міста. Якщо у Мукачеві цього “добра” можна побачити всюди (де треба і не треба), то в Ужгороді це вважається пережитком минулого: якщо стовпчики, які було встановлено ще “за совєтів” ще можна десь побачити на вулицях обласного центру, то сучасних конструкцій для обмеження руху машин та пішоходів -немає. Те саме стосується і так званих кільцевих розв’язок, які у Мукачеві “ліплять” де тільки заманеться в тому числі і на маленьких вуличках. В Ужгороді, де рух автівок шляхопроводами є більш інтенсивним, ніж у Мукачеві, водії спокійно обходяться без усіляких там чудернацьких надбудов. Взагалі, в Ужгороді між водіями автівок та пішоходами існує якась джентльменська домовленість на предмет того, що одні одному не заважають. Але при цьому, водії дозволяють собі “трохи залізти” на тротуар, коли припарковують свою автівку. Але таке паркування для пішоходів (в тому числі і для мам з візочками) не є критичним. Вочевидь, за таке “порушення” ужгородські муніципали не виписують водіям штраф, чого знову ж таки не можна сказати про мунціпалів мукачівських: останні буквально з ранку до пізнього вечора “полють” на водіїв, чиї машини частково посягнули на територію пішоходів.
Квіткові клумби. Якщо в Ужгороді сьогодні ви не знайдете жодної клумби без квітів, то в Мукачеві вже майже не залишилося самих клумб під квіти. А ті, які поки що не демонтовані (в тому числі і на стовпах від ліхтарів) вражають своєю порожнечею, а серед квітів там можна побачити хіба що кульбабу). Назагал, розмаїття квіткових клумб в Ужгороді вражає. Адже це не лише класичні клумби і ті самі міні-клумби, які розташовані на ліхтарних стовпах. В Ужгороді (зокрема, на площі Петефі) вже не перший рік радують око перехожих і так звані… вертикальні клумби. В Мукачеві такого “ноу-хау” ще ніколи не було і, здається, воно ще не скоро з’явиться.
Криті велопарковки. Я б не став стверджувати, що в Ужгороді бажаючих возитися на біціглі значно більше, ніж в Мукачеві, але велосипедна інфраструктура в обласному центрі розвинута значно краще. По-перше, тут центром міста прокладені велодоріжки із відповідною розміткою. По-друге, тут значно більше велопарковок. Причому мені вдалося розшукати навіть криті велопарковки. Коли на подвір”ї температура повітря сягає 30+, такі навіси є просто незамінні і свідчать про те, що про біціглістів у місті справді дбають. Ну, а в дощливу погоду, користь критих автопарковок також важко переоцінити.
Отже, резюмуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що…
…рівень благоустрою в Ужгороді сьогодні на порядок вищий, ніж в Мукачеві. Я не кажу тут – добре це чи погано. Я лише констатую голі факти. Крім того, треба мати мужності аби визнати: той “концепт благоустрою”, який намагалася впродовж останніх років просувати влада Мукачева, то він з тріском провалився і потребує навіть не корекції, а докорінного перегляду. Орієнтирів для наслідування, запозичення досвіду тут, на щастя, у нас чимало – Ужгород, Львів, Чернівці тощо. Тобто міста, які попри все, спромоглися зберегти свою автентичність старовинних міст у поєднанні із сучасними технологіями.
Щодо цієї публікації, то ї мета як раз і полягала у тому, аби якомога більше привернути увагу громади до того рівня благоустрою у Мукачеві, який ми маємо зараз. І, нарешті, почати бодай щось робити, аби змінити цей, такий невтішний для нас, мукачівців, тренд.
Володимир Горішняк, адміністратор групи “Мукачево SOS“
Хочеться зазначити, що у обох міст є і спільні негативні риси – відсутність нормальної системи водовідведення, під час сильних злив Ужгород і Мукачево однаково “потопають” і перетворюються на своєрідну “Венецію”.