26 травня у читальній залі Хустської центральної міської бібліотеки відбулася зустріч з лауреатом Шевченківської премії 2012 року, відомим закарпатським поетом Петром Мідянкою.
Представлення Петро Миколайович не потребував, адже в місті його знають не тільки як талановитого та колоритного митця, а і як колишнього випускника Хустської гімназії-інтернату, за навчання в якій ще юний Мідянка починав писати свої вірші. Модератором зустрічі стала дружина поета – ужгородська письменниця Людмила Загоруйко.
Організатори заходу підготували приємний сюрприз для поета та гостей, і зустріч відкрив квартет скрипалів, у виконанні яких прозвучали твори відомих світових композиторів. Зручно влаштувавшись за столом перед аудиторією, Петро Миколайович зачитав присутнім поезії зі збірок «Ільмовий листочок», «Вірші з поду», «40 сонетів і гербарій» та «Луйтра в небо», за яку, власне, він і отримав Шевченківську премію.
На завершення зустрічі Петро Миколайович охоче відповів на запитання гостей. Зокрема розповів про творчий вечір у Булгаківському домі в Москві, про те, як його сприйняла російська публіка та про особливості перекладу його поезій на іноземні мови. Також поет досить емоційно висловився стосовно проблеми книговидання в Україні та втрати інтересу до художнього слова у молодого покоління. «Культура читання, навики читання починаються з домашнього читання в сім’ї, – каже поет. – Дитину потрібно контролювати, щоб вона не втратила інтересу до книги. І тоді її буде тягнути не до мобільного телефону чи на порносайти, а до книжки, за допомогою якої розвивається духовна та мовна культура особистості. Тому відповідальність за культурний розвиток дитини несуть перш за все батьки, а не вчителі. Бо що я, як учитель, можу зробити за 45 хвилин уроку, якщо вдома немає належного виховання та не прививається любов до книги як джерела народної мудрості з боку батьків? А стосовно книговидання, то в Україні воно повинно бути поставлено на державному рівні. Поки в державі не з’явиться той, хто дасть гроші на українську книжку, доти в нас не буде ні читання, ні писання, доти письменники будуть перебиватися зарубіжними грантами». Також Петро Миколайович зазначив, що бути митцем в Україні як мінімум невигідно: «Стежка поета досить небезпечна і невдячна, – наголошує Мідянка. – Це малоприбуткова справа. Окрім того, митець дуже часто є самотнім. Це водночас солодке та гірке задоволення, per aspera ad astra».
«Я завжди вірила у Петра, – говорить вчитель української мови та літератури Хустської гімназії-інтернату Христина Миколаївна Шкробинець, що завітала на зустріч. – Він завжди був скромним учнем, він скромна людина і зараз, навіть не сказав про те, що свого часу був переможцем Всеукраїнського конкурсу Вчитель року. Я завжди ставлю його в приклад своїм учням як свідчення того, що не обов’язково жити у великому місті, щоб досягти великих успіхів. Можна жити у Широкому Лузі, у карпатських нетрях, і в той же час бути великим інтелектуалом, яким являється Петро Миколайович. Ми пишаємося нашим лауреатом, тому що він виріс у наших стінах, ходив нашим подвір’ям і саме ми мали змогу спостерігати його перші поетичні спроби».
Завершилася зустріч на тій же приємній ноті, що й розпочалася – композицією від квартету скрипалів. Шанувальники творчості Петра Мідянки мали змогу придбати одну з його збірок та зробити фото на пам’ять. Ця зустріч була такою щирою та позитивною, що кожен присутній поніс із собою іскринку радості, любові до рідної землі та рідного слова, а цей своєрідний митець запам’ятався перш за все як людина ерудована, прямолінійна, з відмінним почуттям гумору та з безмежною любов’ю до рідного краю.
Особлива подяка Вікторії Курденко, директору Хустської центральної міської бібліотеки, за нестандартний підхід та чудову організацію зустрічі. Завдяки її зусиллям кожен присутній відчув себе частиною великої закарпатської родини, а в залі панувала атмосфера тепла, затишку та доброзичливості.
Яна ЄГОРОВА
