Народний Владика. До 100-річчя від дня народження закарпатського єпископа Івана Марґітича

Народний Владика.  До 100-річчя від дня народження закарпатського єпископа Івана Марґітича

 

Народився Іван Маргітич 4 лютого 1921 р. у сім’ї хліборобів Антона Марґітича і Терези Костак у селі Велика Чингава (нині Боржавське) Виноградівського району. Початкову освіту здобув у рідному селі, вчився у Севлюській горожанській школі, Хустській гімназії. Національну свідомість юнака формували вчителі Микола Медвідь, Дмитро Попович, Ростислава Бірчак та інші. Ще учнем четвертого класу Іван у патріотичному запалі написав на шкільній дошці: «Слава Україні! Ми — український народ!», а у 18 років став свідком величі і трагедії Карпатської України і проніс через усе життя спомини про цей яскравий спалах державницьких устремлінь закарпатських українців.

Після закінчення у 1941 р. гімназії вступив до Ужгородської духовної академії. Цей вибір був пов’язаний з бажанням прислужитися своїм краянам у їх духовному і національному розвитку, оскільки, як він згадував, «священники мало старалися не тільки національно, а навіть духовно піднімати своїх вірників, і в мене виникла думка, що треба не на цивільні студії поступати, а на богословські». Після першого року навчання в академії був арештований угорськими жандармами за те, що в Хусті проводив між гімназистами українського спрямування підпільну роботу через журнал «Наступ». Був засуджений на два роки суворого ув’язнення, але на прохання єпископа Олександра Стойки звільнений, продовжив навчання і у 1946 р. закінчив Ужгородську духовну академію. 18 серпня 1946 р. був висвячений на священника преосвященним єпископом Теодором Ромжею; висвячувався неодруженим. Душпастирську працю починав помічним священником у Севлюші, у листопаді 1946 р. Т.Ромжею був призначений парохом у Рахові. У зв’язку з наступом комуно-радянської влади на греко-католицьку церкву та категоричною відмовою перейти у московське православ’я, о. Іван змушений був тимчасово припинити легальну священицьку діяльність і повернувся у рідне село. Але й тут йому не дали спокою — упродовж двох тижнів працівники Виноградівського КДБ щоночі «обробляли» непокірного священника, а вранці відпускали додому. Вирішив переховуватися і почав підпільне обслуговування вірників. Одна з облав КДБ 5 березня 1951 р. закінчилася арештом о. Івана Марґітича. 18 вересня 1951 р. судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду засудила його на 25 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах ГУЛАГу біля Омська. Працював у каменоломнях на різних роботах. 6 вересня 1955 р. був звільнений з табору і повернувся додому. У Боржавському працював у виноградарській ланці, водночас проводив серед вірників підпільну душпастирську діяльність. У підпіллі підтримував зв’язки із священниками і єпископами не тільки Мукачівської, а й Львівської та Івано-Франківської областей.

З другої половини 80-х років ХХ ст. о. Іван Марґітич очолив рух за легалізацію і реабілітацію греко-католицької церкви. 10 вересня 1987 р. у Львові єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон Дмитерко таємно висвятив о. І.Марґітича у сан єпископа. Після легалізації, наприкінці 1989 р., греко-католицької церкви він бере найактивнішу участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії, першим із священників переходить на богослужіння українською мовою, веде самовіддану боротьбу за створення єдиної Української греко-католицької церкви. У червні 1990 р. владика Іван Марґітич разом з єпископами Іваном Семедієм та Йосипом Головачем брав участь у Синоді УГКЦ у Римі, де відбулася його зустріч з Його святістю Іваном Павлом II. Згодом, у січні 1991 р., глава Апостольського престолу папа Іван Павло II своєю буллою призначив Івану Марґітичу титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та іменував єпископом-помічником Преосвященного владики Івана Семедія, єпископа Мукачівсько-Ужгородського.

З великою радістю зустрів Іван Марґітич прийняття Верховною Радою України Акта про державну незалежність України 24 серпня 1991 р. Збулась мрія усього його життя. Окрилений цієї подією, він з новою силою, переборюючи недуги і різні перепони, береться за священицьку і культурно-просвітницьку працю. Жодна значна подія в духовному, культурному, громадському і політичному житті Закарпаття упродовж 12 останніх років — до дня смерті не обходилася без активної участі владики Марґітича. Його глибокі, проникнуті безмежною любов’ю до рідного народу, промови слухали учасники наукових і науково-практичних конференцій у Римі, Києві, Львові, Ужгороді, Хусті, містах Німеччини і Польщі, на численних мітингах, зібраннях, маніфестаціях з нагоди пам’ятних державних і національних свят, вечорах пам’яті, освяченні меморіальних дошок і монументів великим синам Срібної Землі й всієї України. У виступах і проповідях єпископ завжди підкреслював, що віра в Бога і патріотизм мають бути нероздільними: «Якщо християнин не є патріотом своєї землі, держави і рідного народу, то він не християнин, бути християнином, це значить бути і патріотом, так само бути патріотом означає бути і християнином».

Понад 12 років подвижницького життя віддав владика Іван Марґітич спорудженню величної духовної і культурної палати — незвичайної церкви Покрови Пресвятої Богородиці у рідному селі Боржавському. Цей величний храм, зведений під його проводом, має не тільки глибоко символічне значення — уособлює єдність християн Сходу і Заходу, він є прикладом талановитості, жертовності, віри, надії, любові і невмирущості народу. Народу, який дав Срібній Землі і всій Україні великого сина єпископа Івана Марґітича.

І.Марґітич продовжив світлі традиції і діяння єпископів і священників своїх великих попередників Андрія Бачинського, Олександра Духновича, Авґустина Волошина, Теодора Ромжі та інших, сповна віддавши усе свідоме життя служінню рідному народові.

За життя активно співпрацював з очільниками Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта».

23 грудня 1990 р. владика Іван Марґітич виступив на установчій конференції по відродженню на Закарпатті крайового товариства «Просвіта» з яскравою промовою, у якій сердечно привітав земляків з великою подією в їсторії краю та наголосив на значенні просвіти у житті народу.

4 лютого 1996 р. у Народному Домі «Просвіти» в Ужгороді крайове товариство «Просвіта» разом з асоціацією «Світ культури» провело величавий вечір з нагоди 75-річчя від дня народження єпископа Івана Марґітича. Ювіляра тепло вітали голова крайового товариства «Просвіта» Павло Федака, голова асоціації «Світ культури» проф. Микола Зимомря, єпископ Йосип Головач, відповідальний секретар облорганізації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Омелян Росул, голова облорганізації Союзу українок Оксана Ганич, голова Християнсько-народної спілки Закарпаття Віктор Бедь, заступник голови крайової «Просвіти» проф. Михайло Сюсько, професор Іван Мешко, голова облорганізації Спілки письменників України Василь Поп, голова правління АТ «Геліос» Федір Вовканич, о. Василь Данилаш, диригент хору ім. А.Волошина Ярослав Кирлик, доцент, заступник голови крайового товариства «Просвіта» Йосип Баглай, художник Антон Ковач, солістка хору «Кантус» Оксана Шолох, хор Ужгородського кафедрального собору та інші. Владика тепло подякував за привітання і запевнив, що й надалі буде самовіддано працювати на духовній, культурній і просвітницькій ниві рідної землі — для добра свого народу, в ім’я України.

4 лютого 2001 р. у переповненому Будинку культури села Боржавське громадськість Закарпаття та інших областей України після Служби Божої урочисто відзначили 80-річчя від дня народження єпископа І.Марґітича. Улюбленого в народі духовного отця-Владику, почесного члена «Просвіти», крім єпископів, священників, вірників, учених, педагогів, учнів, громадських і культурних діячів сердечно вітала делегація просвітян Закарпаття у складі голови крайової «Просвіти» Павла Федаки, відповідального секретаря обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Омеляна Росула, активістів товариства Євгена Ясінського, Василя Шереґія, Олени Мішко, Юрія Дору.

14 липня 2002 р. у селі Боржавське на Виноградівщині урочисто освячено величаву греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці — за участю багатьох священників і єпископів, кількох тисяч вірників з різних сіл і міст області. Основним творцем надзвичайного у своїй мистецькій і духовній красі храму був саме він, владика Іван Марґітич. Його, а також усіх, хто долучився до зведення церкви, після освячення, а потім вже у сільському клубі вітали єпископи і священники, вірники, громадські і культурні діячі зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Ужгорода та інших місцевостей. Від імені чисельної делеґації просвітян Закарпаття з Ужгорода Преосвященного владику Івана привітав голова крайового товариства «Просвіта» Павло Федака і разом з просвітянкою Оленою Мішко подарував церковній громаді в особі єпископа Івана Марґітича вишиваний рушник — на щастя, на долю, на радісний вік!

З часу відродження «Просвіти» єпископ Іван Марґітич згадується в усіх просвітянських виданнях, його життю і діяльності присвячено десятки статей і матеріалів. У числі перших був обраний Почесним членом товариства «Просвіта». Його ім’я занесено у Книгу пам’яті товариства «Просвіта».

7 вересня 2003 р. перестало битися серце взірцевого священника, полум’яного українського патріота, визначного духовного, культурного і громадського діяча, невтомного будівничого Української греко-католицької церкви і поборника єдності усіх християн єпископа Івана Марґітича.

Відійшов у вічність один з найбільших творців історії Закарпаття ХХ ст., подвижник, котрий невтомно орав рідну українську ниву плугами Просвіти, щедро засівав її добірними зернами правди, добра і любові.

Людиною з великої літери залишився єпископ Іван Марґітич у пам’яті вдячних нащадків, усіх, хто його знав, хто мав щастя з ним співпрацювати і спілкуватися.

Павло ФЕДАКА, почесний голова крайового товариства «Просвіта», Календар «Просвіти» на 2021 рік

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *