Місцеві січовики запалили свічки пам’яті та поклали квіти до пям’ятного знаку Героїв Небесної Сотні у мікрорайоні Росвигово.

Тоді нас міг врятувати хліб. Зараз – пам’ять.

Сьогодні світ вшановує пам’ять жертв Голодомору 32-33 років. За своїми масштабами голод 33-го року є далеко не єдиною, але найстрашнішою з усіх зброєю масового знищення української нації, якою користувався тоталітарний режим в Україні. За цей невеликий час український чорнозем став суцільною могилою. Мільйони дітей не сіли за шкільні парти у вересні. Мільйони сімей завершили свій рід, загинувши голодною смертю.

З нас вибивали не просто життя, з нас вибивали історичну свідомість, національний дух, волелюбність і здатність до визвольної боротьби. Виснажений постійними війнами український народ добивали голодним геноцидом. Нас викурювали з рідних домівок і заселяли туди тих, хто сьогодні щосили кричить “Путін, спасі!”. З нами робили найжахливіше – стирали генетичну пам’ять.

Усе це не могло проминути непомітно, і тому ми маємо зараз те, що маємо. А маємо народ, який лише намагається стати єдиною нацією. Народ, який постійно хочуть поставити на коліна, викорінити, стерти зі сторінок історії. Проте він – невмирущий. Ми – незламні.
Не забуваймо про обірвані людські долі та ненароджені нові і не даймо історії повторитись. Помстимо смерті предків, аби нащадки жили без страху.

Світ пам’ятає. Україна пам’ятає. Закарпаття пам’ятає.