БУДЬМО ПИЛЬНІ! ЗНОВУ НА РІДНУ ЗЕМЛЮ НАСУВАЄТЬСЯ БАЛОГАНСЬКО-ПЕТЬОВКІНСЬКА НЕБЕЗПЕЧНА ПРИМАРА!
Я – журналіст-пенсіонер, ветеран газетярського пера. Газетярському нелегкому ремеслу віддав 45 років. Отож все життя заробляв на “хліб насущний” творчістю. Чесною, неупередженою, непідкупною. Найвищим мірилом щастя для моєї бідної й простої січовицької родини з Тернова було і залишається проголошення незалежності Української держави 1991 року. Я – націоналіст! Для мене, як і для моїх батьків, дідів, братів, сестер, Україна, мова, нація – понад усе!
Чому я взявся тепер за гостре перо? Що спонукало для тривожних і хвилюючих роздумів? А те, що кілька разів уважно перечитав і ознайомився на 5-ій сторінці обласної газети «Трибуна» з матеріалом Сергія Ратушняка – «Головне зло і трагедія цієї області – Вітьок Балога!». Чесне слово і щиро кажучи, це не газетна кореспонденція, а кров’ю написані рядки. Рядові, щирі, відверті, мужні і сміливі.
Сергій Ратушняк завжди знає, що каже. Бо навчився серйозно відповідати за кожне слово і доручену справу!
Я цілком солідарний із усім сказаним на газетній шпальті поважним Сергієм Миколайовичем, бо він людина слова і діла. І хто, як не він, знає все і вся про лихварські й злочинні крутійства балогансько – завидівського сімейного клану на рідних теренах беззахисного Карпатського краю, який на, превеликий жаль, став для них «дійною коровою» на довгі безсоромні десятиліття.
Отож, низький уклін Вам, пане Ратушняк, за щиру, об’єктивну відвертість, правдиву інформацію в «Трибуні». Бо правду пишете, що: «Вся область смердить Балогою!.. Треба зупинити розкрадання заводів, фабрик, обленерго, облгазів, що … кожен українець обкрадений, щонайменше 100 000 тис. дол.. США. Тому, або ми, або – олігархи!
Якщо ми не можемо це зробити – ми не НАЦІЯ, а пустий натовп рабів!»
Ось такі гіркі слова Сергія Миколайовича!
Тому зичу йому впевненої перемоги на цьогорічних виборах 2012, аби він неодмінно став народним депутатом України і довгі життєві літа вірою і правдою служив рідній, карпатській громаді!
«Але я знову про своє – наболіле, тривожне і сокровенне. Добре пам’ятаю 90 – ті роки минулого століття, коли по – лихварськи і безпардонно на терени Срібної Землі «увірвалася промислова» балогівська «БАРВА», коли їхні міні – «барвочки» на десятиліття сміливо «під дахом своїх суддів і прокурорів спокійно засіли в супермаркетах центральних автотрас по всьому Закарпатті.
Про ті барвостанівські ганебні неподобства у той час мав мужність і сміливість глибоко написати і присвятити увесь газетний номер обласного рухівського часопису «Карпатський Голос» тодішній головний редактор Володимир Піпаш, який, до того, був головою Закарпатської крайової організації Народного Руху України. Тож саме пан Піпаш у ті роки першим взявся викривати сумнівну і злочинну схему «Барвостану», видрукувавши на 8-ми сторінках журналістське розслідування за назвою – «БАЛОГАН – лімітед» цього сімейного клану». Про злочинні діяння «БАРВОСТАНУ» пан Піпаш навіть розповідав у спецрепортажі на телеканалі «ІНТЕР». За таку сміливу громадянську позицію, журналістську силу волі я донині глибоко поважаю і ціную, як справжнього патріота рідної України і народу, Володю Піпаша. І донині зберігаю 5 примірників «Карпатського Голосу», який першим вдарив у сміливий дзвін щодо узурпації «всіх і все» балогівського олігархічного клану, якому, виходить, … море по коліна і все до одного місця, тобто, … до лампочки!
Спомини, спомини. Надто ятрять зболену людську душу. Ще пригадав. Відома закарпатська журналістка Сніжана Русин у відомій «Українській правді», здається, минулого року оприлюднила на всю Україну про те, що … родина Балог вкупі купалася на фазенді у молочних ріках-озерах. Так, так, в басейнах, наповнених гарячо – теплим живильним молоком.
І я знову подумав: оце так дають балогансько – завидівські пацани! Тримають «марку» і «піжонський фасон». Та це одна сторона медалі. Інша, що моїм маленьким донечкам вже давно сниться тепле коров’яче молочко, вони його зрідка коли куштують. А тут, диви, сенсація: Балоги плещуться, мов тучні коропи й ковблі у цільно – молочному річищі!
Ще згадав. Не міг не згадати, бо болить!. У відомій всьому народу період Помаранчевої революції я також стояв у спільних лавах однодумців – патріотів, зичив рідній Україні та її волелюбному народу тільки добра й достатку. І одразу був запрошений паном В. Балогою працювати спеціальним кореспондентом обласної газети «Старий Замок» (тодішній головний редактор Іван Берец). І що ви думаєте? Упродовж року всіх нас, чесних і добросовісних журналістів, особисто В.Балога… розігнав, мотивуючи все тим, що… «не те пишемо, що «Старий Замок»… втратив «ціленаправленість». Цей несправедливий докір змушені були «проковтнути» я, Михайло Папіш та інші, а головного редактора газети Івана Береца за сміливу і чесну громадянську позицію балоги просто – напросто … звільнили! Отакий конфуз і казус! Висновок щодо цього залишився таким: що хочемо, те й діємо! Бо ми – пани Балогани!
Так моя сім’я і діти, вкотре, залишилися без кавалка хліба на домашньому столі.
Оце днями в підполонинських Лопухівських Брустурах випадково зустрів на дерев’яному річковому мості свого армійського однокашника, ветерана лісу Івана Кухту. Розговорилися про життя – буття, «Ти знаєш, вчора петьовкови – єцики народови роздавали в селі цінні подарунки! Мені припав «блодер» (термопіч) кавільоварка та ще якийсь набір ложок і вилок.
Я не відмовився, бо все задарь і дармове!»
Я цімборови Кухті нічого на рахунок подарунка не сказав. Тільки застеріг: « Іване, не продай тільки свій голос на нинішніх виборах за іржавий балоганський «блодер»!
Оце тримаю в руках районну газету «Дружбу». І уважно читаю виборні тези – обіцянки Василя Петьовки. І думаю знову собі: «От ретивий пацан! Бабла має море – моренне! Хоч Тису баблом гати! Де він оті мільйони заробив, коли ще такий юний і молодий?! Тут не пахне, а як влучно підкреслив Сергій Ратушняк, сильно воняє великим державним криміналом.
Ось такий фантастично – небезпечний балого – завидівський, петьовко – йовдіївський смертельний і нахабний барвостанівський олігархічний спрут і мафіозний клан, в «котлі» якого добре почуваються і судді, й прокурори, й любі друзі. І вкупі десятиліттями смачно й апетитно жруть з одного злочинного ситого корита.
Здається, що цьому їдлу й пидлу кінця – краю не буде, що така підлота – на віки!
Ось такі тривожні думки й невимовні розчарування від газдування «єциків» та любих друзів у мене на зболеній душі.
Ще прийшло на пам’ять: у яких політичних партіях і течіях за ці десятиліття не були тільки барвостанівці – балогани, петьовкінці, гробарі, яриничі?! Навіть важко перелічити! Значить, астрономічний, політичний і бізнесовий зиск мають. І вкотре заводять у глибоку оману та дурять і вдаються в нахабний шантаж, підкуп, аби обвести навколо великого перста карпатський простий і чесний люд.
Отож я надто прагну застерегти моїх чесних закарпатців – земляків, аби не потрапили в чергову халепу на цих виборах, аби їх вкотре «блодерами», кавоварками та «фенами» не купили петьовківсько – балоганівські «гонци», покручі і блюдолизи, аби багаточисельна Карпатська громада сміливо, чесно і мужньо сказала «барвостанівцям» – зась! Досить! Досить! Настав час за все відповідати – за свої злочинні діяння і … назавжди закрити «барвостанівські» лавочки і корита!
Скажемо «Балогану – Лімітед» усією громадою: «Досить! Наїлися – напилися вже за ці десятиліття вашого дурман – зілля, тож пора припинити ваш черговий гастрольно фіглюючий карнавал»!!!
Менше слів. Прозріймо! Не даймо себе вкотре себе ошукати! Наша доля і доля наших дітей, онуків, майбутніх поколінь – у наших руках!
Це життя. Тож будуймо його не задля «Балоганського Барвостану», а для Великої Української Нації! Бо ми – єдиний Народ, шевченківські нащадки, на котрих покладав велику надію і віру Великий Тарас!
Про свої стривожені спомини і життєві уроки, які міцно закарбувалися у моїй пам’яті, читайте знову у наступному номері «Трибуни».
Іван Костевич, член Гельсінської Спілки з прав людини, член Національної Асоціації Українських письменників, член Національної Спілки журналістів України, полковник Карпатської Січі, член Народного Руху України з часу його заснування.

м. Тячів.