Біля Хрущовської дачі — лише не ледачі…
Сталося. Поїхали. Дерева садити. Людей саджати є кому, а ми з дерев почали. Як національні старшини в армії, котрі люблять до кожного дуба причепитися, щоб утвердити цим і свою дубову вдачу. А зараз, утім, не до армійських ремінісценцій — зійшлися біля Хрущовської дачі лише не ледачі. Натхненниками робіт були керівник державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» Іван Костів і лісничий Кам’яницького лісництва Георгій Вербовський. Підготовлені ними маленькі ялинки хотіли жити. Цей потяг відчули тимчасові садівники, їх руки так і потягнулися за лопатами, які наточив Вербовський до блиску в очах губернатора перед приїздом Януковича. Рефреном звучали основоположні рядки про економічного господаря цих маленьких, більших смерічок та інших добропорядних дерев: «Господарська діяльність Ужгородського лісгоспу спрямована на вирощування високопродуктивних стійких насаджень для створення оптимальної структури ландшафтів і сприятливих умов відпочинку населення без порушення природного лісового середовища. До складу лісгоспу входять чотири лісництва — Кам’яницьке, Ужгородське, Великодоброньське, Анталовецьке та 25 майстерських дільниць». На цей раз до складу позитивних структур духовно-економічної твердині Івана Васильовича Костіва захотіли увійти і гамірливі журналісти телерадіокомпанії «Тиса», лідер прес-клубу ринкових реформ Ірина Бреза і я. Нас прийняли, як Америка нарваних радянських євреїв в часи СРСР. Добре, тобто, прийняли. Бо про часи Союзу пам’ятають не всі.
Блискучі лопати замелькали в повітрі, як частини злагодженого пропелера літального апарату для пересування з періоду економічного безладу в період заможності й процвітання. Полетіли. Го-го-го!!!
До речі, в ході проведення сертифікації лісів, що проводиться Лісовою наглядовою радою (FSC) 23 вересня 2005 року державному підприємству «Ужгородський лісгосп» був виданий сертифікат, який засвідчив, що лісове господарство на підприємстві ведеться на належному рівні і відповідає міжнародним стандартам. Узагалі-то лісова сертифікація — це безперервний процес, і тому підприємство не спить на лаврах, а знаходиться під постійним спостереженням Лісової наглядової ради. Адже мета сертифікації — запобігання неетичному, не відповідному веденню лісового господарства.
Заганяє в підсохлу землю свого заступа Валентин Гекер, головний лісничий. Вторить йому ритмічною роботою схожий на молодого фавна Тудор Кілар, порскає навсібіч ерудицією, набраною від книжок і місячного сяйва. Дівчата жебонять, як зворушливий струмок в урочищі Сирий потік. Ще минулого року на цьому місці заклали плантацію новорічних ялинок із нагоди встановлення лісгоспівської красуні на площі Петра і Павла у Ватикані. Запрошували в останню державу на останні зимові вакації й Івана Костіва з чарівною дружиною Світланою. Вони і з’їздили. Чому б і ні?! Папу ж люблять усі… Георгій Вербовський подає саджанці спраглим до фізичної роботи дівчатам. Радіє «своїй голотоньці» керівник редакції «Ранок на Тисі» Ростислава Джумурат. Принагідно повідомляє, що їх «Ранок…» восьмий рік працює на «Тисі-1». Кожного будня програма стукає в серця наших громадян, як у пусті барабани, із сьомої до дев’ятої ранку. Приваблюють увагу творчі експедиції, як оця ось з доброї руки І.Костіва, але кепсько з пальним. Доводиться шукати спонсорів. Це чарівній, як ранок на Ужі, пані Ростиславі вдається і буде вдаватися, дивлячись на її внутрішній вогник, ще багато й багато «благих літ».
Запитали, чи можна взагалі ялинку біля хати саджати. Це, мовляв, не на добро. Іван Костів сказав, що це з розряду забобонів. Кожне живе дерево — на щастя!
Тому зауважимо, навесні цього року ДП «Ужгородське лісове господарство» було проведене лісовідновлення на площі 37,6 га. У тому числі висаджено десяток гектарів головних порід — дуба звичайного і дуба скельного з додаванням до них технічно цінних та швидкоростучих дерев. Останні вирощені в своїх лісових розсадниках. Це — дугласія, модрина, ялиця, ялина, яблуня, груша, черешня, липа, горобина, каштан їстівний. До того ж лісгосп сприяє, щоб буяли мрійні ліси в усьому нашому рахманному краї. Чого вартий крок, що без оплати передано 45-ти бюджетним установам, які стали поступово якимось різновидом концтаборів на вічними скаргами і болями на нестачу фінансування, три тисячі саджанців тридцяти видів.
Від шуму активізувалися молоді змії. Вони повзали між молодими дівчатами і конвульсивно звивалися від їх пронизливого крику в судомах, схожих на передсмертні. Це засвідчувало велику мужність «тисянських» амазонок. Лісники про всяк випадок, як Лаокоони, хапали повзуче поріддя і відносили від дівчат у безпечне місце. Тудор Кілар на це не зважав, бо перейнявся щастям, про що мовив під час застілля: «Сьогодні, дякуючи Івану Костіву, я посадив перше дерево. Тепер поїду до Львова і зроблю сина…» Хоча не збирається він відмовляти в розмноженні й місцевим дівчатам, що засвідчує його життєдайну роль на місцевому телеканалі.
..За всім цим з далечі віків спостерігав Святий Губерт, за походженням аристократ сьомого століття з Франції, покровитель лісівників і мисливців. Ще колись він передумав убити близького оленя, чому ми дивуємося й нині.
Весело шуміла після спожитого бограчу вродлива голотонька пані Джумурат. Я в стані нірвани теж приліг на узбіччі дороги й голоти. Прочитав на табличці, що лежу не десь, а біля кедрової сосни. «Може, вірша втнути?» — за графоманською звичкою радянського лоха, подумав собі. Почав складати:
Під кедровою сосною —
Ми з тобою…
Ситість не давала ходи літературній творчості. Зрештою, і цим усе сказано. Я задрімав. Росла тим часом повсюди зелень. Жебонів потік. Галасували дівчата від присутності енергетичного Кілара, від якого поширювалися флюїди такого звичайного щастя — «під сосною… з тобою… до бою…» Ех, добре тут. Якби мене Костів узяв на роботу — в цих умовах став би чемпіоном світу з якогось спорту. Умови ліпші за Шаолінь… Та не візьме ж, думалося далі. Що робити? Зрештою, я вирішив, що стану чемпіоном світу і так, у будь-якому випадку. Іншого виходу нема. Адже з губернаторством нічого не вийшло…
Василь ЗУБАЧ.
На знімках: лісова трудова фієста.
