Є у нас тут пан великий, все Мукачево скупив.

Бо в роки перебудови він в Угорщину ходив:

Продавав бензин, мотори, цигарками торгував,

Щоб скупити рідні гори, нас продати планував.

 

Ось купив він рідне місто. Де не глянеш – «Барва» скрізь,

А «барвисті», «вільні» ціни нас кусають аж до сліз.

Бо його тепер це місто! І гору Синяк купив!

Гвинтокрили злетять швидко! І радіє, що зробив.

 

Два кумове «закрутили», інтернати продали,

А дітей, немов непотріб, десь по людях роздали.

На тім місці збудували два палаци, вілли дві,

Щоби люди їх боялись, щоб корились геть усі.

 

Приїздять до нас японці – повирубуймо усе,

Знищим груші, знищим сливи – хай тут сакура цвіте,

Бо сади наші недобрі, плід рясний у них росте,

Хай же квітне дика вишня: ситі люди – щось не те!

 

Так і ходить наше панство, дерева рубає,

А в народу, що садив, уже й не питає.

Бо японські гроші конче треба їм відмити,

На народ їм наплювати, що буде робити.

 

Так і пхають все лайно, бур’яни саджають,

Чорноземи ж наші рідні рапсом засівають.

Щоби гроші в їх кишені, як дизель, стікались,

Щоб самі і діти їхні дуже добре мались.

 

Ну, а ти, народ карпатський, дуже добре майся:

Маєш панство та роботу, за хлібець тримайся,

Бо якщо вони підпишуть договір з китайцем,

Ти опинишся десь в горах, станеш диким зайцем.

 

І тоді ти все забудеш – що було, що буде,

Візьмеш в руки вила довгі, горе їм всім буде.

Візьмеш тризуб, що на гербі, станеш їх ганяти,

Щоб покинули цю землю свині ці пихаті.

 

Бо ж і крутять цілим містом два кумове й їх брати,

Цілим світом править хочуть любі друзі та свати.

Гроші з області качають та до банків їх несуть,

Закарпатський ліс рубають, скоро і кору зжеруть!