Про це пише в своєму телеграм-каналі Павло Федака – https://t.me/P_Fedaka/556
Премʼєр-міністр Словаччини Роберт Фіцо анонсував на 11 квітня зустріч зі своїм українським колегою Денисом Шмигалем в місті Михайлівці, яке знаходиться за 35 км від Ужгорода.
Метою зустрічі Фіцо назвав цивільні проєкти та гуманітарну співпрацю з Україною.
Насправді місце зустрічі вибрано не випадково, адже в Михайлівцях в час повномасштабного вторгнення росії в Україну розгорнуто ремонтну базу для відновлення пошкодженої в боях важкої броньованої техніки Збройних сил України німецького виробництва.
В ході нещодавнього візиту до Берліна Роберт Фіцо домовився з Федеральним канцлером ФРН Олафом Шольцем про розширення потужностей цього ремонтного заводу, що означатиме додаткові робочі місця для словацького сектору економіки.
Тому Україну насамперед цікавить співпраця в оборонній сфері, крім ремонту техніки, закупівля снарядів та інших боєприпасів, а також поставки самохідних артустановок Zuzana 2.
Словацький прем’єр у своєму стилі грає подвійну гру.
Спочатку скликає Раду Безпеки СР на якій істерично заявляє, що жоден словацький військовослужбовець не піде воювати в Україну. Розповсюджує російські наративи, що війна почалася у 2014 році українськими нацистами на Донбасі.
А після шквалу критики зі сторони опозиції та міжнародних партнерів по НАТО одразу повідомляє про зустріч з українськими урядовцями.
Гучними заявами Роберт Фіцо намагається відволікти увагу свого електорату від провалу внутрішньої політики.
На цьому тижні Конституційний Суд Словаччини визнав неконституційними деякі норми змін до кримінального законодавства, які передбачали зменшення відповідальності за корупційні та кримінальні злочини.
Опозиція, яка називала ці зміни «промафіозним пакетом» (promafiansky balíček), виводячи на вулиці десятки тисяч протестуючих проти влади Фіцо, показала, що в Словаччині існує чітка система противаг і громадянське суспільство не дасть перетворити країну у диктатуру.
Словаччина – не Угорщина, а Фіцо далеко до Орбана.
Тому Роберту Фіцо треба добре задуматися, чи варто і надалі здійснювати розкол суспільства, використовуючи антинатівську, агиєсівську та антиукраїнську риторику, адже такі ігри з «вогнем» можуть призвести до непередбачуваних наслідків.