ВІЩІ ДУМКИ ШЕВЧЕНКА ЗБУВАЮТЬСЯ

П’ятого березня заслужений діяч мистецтв України, академік Академії наук вищої освіти України, провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури Іван Хланта на запрошення викладачів-філологів коледжу Лесі Сливканич, Марії Сивоус, Ярослави Барзул та Олесі Ерфанюк зустрівся зі студентами Ужгородського торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету. Творча акція відбулася у рамках проведення тижня суспільно-гуманітарних дисциплін і була присвячена 204-річниці від дня народження Тараса Шевченка.

Іван Васильович стояв перед нами як енциклопедист, блискучий знавець творчості Тараса Шевченка, оглядаючи яку робив слушні, непроминальні узагальнюючі висновки. Це справляло на слухачів колосальне враження. Він має подиву гідну пам’ять, з якої цитує поезії «Кобзаря». Розуміє і боготворить велич Шевченкової творчості, наголошуючи, що ми слабо знаємо її. Іван Хланта цікаво розповідав про життєвий і творчий шлях геніального поета, українського пророка,  віщі думки якого збуваються. Для цього промовець подав конкретні переконливі приклади, підкріплені неспростованими аргументами та фактами. Варто навести хоча б уривок із поеми «Великий льох», з чого робимо висновок, що Російська імперія – це церков-домовина, яка «розвалиться… і з-під неї / встане Україна, / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить, / І помоляться на волі / Невольничі діти». Шевченко був прикладом людини-патріота, відданої інтересам народу. А не так, як сучасні можновладці, обікравши Батьківщину, втікають за кордон, несучи туди ті дари, що отримали від неї.  Цю позицію, яку резонно акцентував Іван Хланта, влучно підкреслила Леся Українка у вірші «На роковини»: «Вкраїна бачила не раз, / як тії закоханці / надвечір забували все, / про що співали вранці, / і, взявши дар від неї, йшли / до іншої в гостину; / вони не знали, що то є / любити до загину».

Іван Хланта у своєму виступі справедливо стверджував, що на творах Т. Шевченка вчаться патріотизму вже не одне покоління як у минулому, так і нині. Лектор назвав поета незрівнянним явищем інтелекту, його природну вражаючу потребу з ранніх літ розбудовувати себе духовно та вроджену інтуїцію відчувати час, епоху, дійсність в її історичних вимірах і в плину сучасному. Усе це разом створювало самобутньо-яскраву особистість, творця-мислителя, котрий і досі лишається невичерпаним і таким іде в мандрівку століть.

Слухаючи Івана Хланту, ми доходили істини, що творчість Т. Шевченка завжди збуджує у нашій душі якусь важливу думку, висновок, позицію, при цьому не змістивши і не знищивши, а навпаки, зміцнивши та уточнивши нашу національну, естетично-культурну й етичну орієнтацію в глобальному світі. Про це засвідчили й поезії Кобзаря, які продекламували студенти Савка Ганна та Тимощук Тетяна.

Нам подобалися проникливі судження  Івана Хланти про біографічне і творче життя Тараса Шевченка, в основі яких лежить правди печать, тому й забезпечено їм майбутнє.

До речі, Іван Хланта, закоханий без меж у літературу, зокрема поезію, говорив про Тараса Шевченка справжнього, не загримованого і без маски, такого, яким він був у житті, залишаючись самим собою, і «грим» був для нього чужим. Добре, що нарешті розвіюються шаблонні тлумачення минулих та сучасних інтерпретаторів творчості народного поета «в масці». Він відкриває істинний образ Т. Шевченка, а не накинутий нам радянською пропагандою. Пора українським шевченкознавцям відмовитися від російських міфологем і об’єктивно осмислити культурно-національну творчу спадщину народного поета. Іван Хланта висловив слушну думку, що Т. Шевченко дотепер у нас не лише повністю не виданий, але й належно не прочитаний. А він світового рівня аристократ української національної культури, – поза часом і марнотою облуди.

Провів лекцію фахово, з натхненням. Майстерно аналізував поезії, якнайглибше занурюючи слухача у їх світ, поєднуючи минуле і сучасне, реальне і фантазійне, конкретно-історичне й уявне. Справедливо наголошував, що студентам треба цінувати кожну хвилину і безупину читати гарні книжки. Таких цінує народ і любить ніжно, гаряче всім серцем, бо така людина –  носій Добра, Любові, Віри.

Особливо заслуговує на увагу мова Івана Хланти. Для нього характерне точне вживання слів і правильна будова речень, емоційна виразність, дохідливість і переконливість, милозвучність, інформаційна насиченість. У його мовленні багато важать не лише слова сказані, а й промовчані, оті психологічні паузи, якими лектор так уміло користується і які нерідко передають більше, ніж цілі фрази. Промовець вдало володіє всіма барвами живого слова, керує одночасно почуттями та помислами своїх слухачів. Тому його розповідь сприймали як незаперечну істину. Від цього великою мірою залежить сила і спрямованість усього виховного впливу поезій Тараса Шевченка.

Підсумовуючи свій виступ, Іван Хланта переконливо стверджував, що творчість Тараса Шевченка – це простір з багатьма невидимими на перший погляд шпаринами і підтечіями. Тематичне розмаїття поезій засвідчує їх потужність, тобто вони покликані утвердити важливість читання як соціокультурної практики, як чинника саморозвитку, утвердження патріотизму, української ідеї.

Леся СЛИВКАНИЧ,

викладач української мови та літератури

Ужгородського торговельно-економічного коледжу

Київського національного торговельно-економічного університету