Злам українськими хакерами з Кіберхунти пошти помічника Володимира Путіна Владислава Суркова пролив багато світла не лише на плановані події Москвою у Закарпатті 2014 року, але й більш глибинні корені кремлівських діянь у цьому краї, ще з часів перебудови Михайла Горбачова. Особливо яскраво проілюстровані інструменти, засоби за допомогою, яких діють спецслужби кремля. Це і координація діяльності із сусідніми державами по дестабілізації ситуації в області, а найперше з Угорщиною, це і фактор православної церкви підпорядкованої Москві, угорських радикалів Йоббіка, місцевих бізнесменів (олігархів), газети «Правозахист», закарпатських депутатів у Верховній раді та ціла низка інших чинників, які прописані в опублікованій зламаній пошті Суркова.
Та головним інструментом Кремля у підривній протиукраїнській діяльності на Закарпатті починаючи з 1989 року є русинський проект. Наявність величезної розгалуженої на теренах області московської агентури, строкатість закарпатських діалектів, невисокий рівень національної свідомості в частини громадян, затримання у часі, аж до середини ХХ століття, старої самоназви українців епохи середньовіччя та початку нової доби «русин» та сучасна спекуляція на ній, тяжка колоніальна спадщина краю у продовж століть у поєднанні з фактором відсутності української держави в 1989-1991 роках, а далі кволістю українських спецслужб та і взагалі відсутності чіткого виробленого бачення ситуації у краї офіційним Києвом дозволила іноземним спецслужбам частково заякорити (хай і неглибоко) його в Закарпатті. Головне для них те, що періодично можна буде розхитувати ситуацію в області, шантажувати офіційний Київ у кадрових та інших торгах, породити відцентровий від українства етнопроцес. Саме русинство в області було народжене в лоні обкому КПРС за проектом московського КГБ в останній фазі існування СРСР. Пік його активності тоді припав на осінь 1991 року, коли була здійснена спроба закарпатською комуністичною номенклатурою проголосити область автономним краєм. Тільки дякуючи тоді організованому спротиву патріотів, які організували перший закарпатський майдан, дипломатії, тоді ще голови Верховної Ради України, Леоніда Кравчука ситуацію частково вдалося розрядити. Далі поступово течія русинства скочувалася на маргінес і цілковите завмирання.
Однак після померанчевої революції і проведених виборів до органів місцевого самоврядування в 2006-2010 роках за сприяння політиків померанчевого кольору несподівано в області почали знову розкручувати русинський проект. Його епіцентром стала Закарпатська обласна рада із її найчисельнішими фракціями «Наша Україна» і «БЮТ», що є цілковитою алогічністю. Безумовно, що діяла рада тоді за підтримки керівників обласної державної адміністрації і бездіяльності тодішнього Президента України. Вона несподівано для громадськості приймає рішення від 7 березня 2007 року №241 «Про визнання національності «русин». За Програмою обласної ради було прийнято рішення про фінансування газети «Підкарпатський русин». Також було започатковано телерадіомовлення на русинській мові, яке ведеться по сьогоднішній день. Але про це трохи згодом. В планах режисерів русинського проекту було подальше його розкручування. Зокрема мав бути прийнятий прапором області прапор подібний до ДНРівського триколора та гімн на слова О. Духновича «Русини оставте глибокий сон». Громадський спротив, різкі звернення Рахівської районної ради, які засуджували дії обласної ради та активність СБУ зірвали плани режисерів подальшого розкручування русинського проекту, замовником, якого були іноземні спецслужби. Загалом українські спецслужби мали б більш ретельно вивчити той період, глибше дізнатися про плани тодішніх штовхачів проекту, стрілочників, замовників, виконавців, фінансиcтів, тощо, щоб унеможливити подібні акції у майбутньому. Адже, як бачимо по зламаній пошті Суркова русинський проект є головним інструментом Росії у дестабілізації ситуації у Закарпатській області. Його метою є також прагнення відсікти від українства велику частину українського автохтонного етнічного елементу у сусідніх країнах: Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії, а також на Балканах, закарпатській діаспорі в США і Канаді для ослаблення світового українства.
Тому проблема русинського проекту в світовому маштабі і в Україні зокрема вимагає не поверхового, а більш глибокого вивчення, щоб краще розуміти всі його фактори, ризики, можливі варіанти розвитку подій для того, щоб випереджати ситуацію, спрямовувати процес у бажане русло, а в кінцевому рахунку успішно утилізувати його. Щоб глибше розуміти ситуацію нам найперше необхідно з’ясувати досягнення русинського проекту. Найголовніший його успіх, на мій погляд, полягає в тому, що Україна, як молода держава на початку 90-х років не була готова до ефективної протидії цій етноідеологічній інтервенції. З самого початку Україна втратила контроль над процесами в українських етнічних територіях сусідніх держав, а особливо в Словаччині (тоді ще Чехословаччини). У такий спосіб був створений плацдарм для наступу в Україні.
В Україні особливо слабкою виявилася кадрова політика по президентської вертикалі. Адже для призначення на чільні посади в регіони мають діяти фільтри, які б унеможливлювали зайняття стратегічно важливих посад особами з просепаратиськими настроями. На заміщення таких посад має відбуватися ретельне вивчення осіб, їх світогляду, позицій, переконань, попередньої діяльності. В закарпатському варіанті відбувалося майже все до навпаки. Адже розкрутка русинського проекту на теренах області відбувався здебільшого через інститут обласної державної адміністрації. Бо прийняття і спроба прийняття Закарпатською обласною радою вищезазначених рішень не могло проходити без благословення керівників обласної державної адміністрації. Адже ні тодішній голова адміністрації О. Гаваші, ні перший заступник І. Балога не давали негативних коментарів з приводу прийняття обласною радою рішення «Про визнання національності «русин». Але саме краще це ілюструють самі носії русинської ідеї. Так, Петро та Сергій Годьмаш у своїй книзі «История республики Подкарпатская Русь» (Ужгород 2008, «Патент») на сторінці 521 пишуть: «Г. Москаля на должности губернатора Закарпаття сменил В. Балога. После состоявшегося весной 2000 года встречи русинських организаций В. Балога поручил управлению по делам национальностей изучить проблему русинов и подготовить докладную на имя Президента Украины Л. Кучмы. Однако эту докладную под названием «О состоянии русинского движения в Закарпатской области» 13 марта 2001 года подписал не В. Балога, а его заместитель В. Приходько и заместитель председателя обласного Совета Э. Нуссер. Далі по тексті описується зміст доповідної, обґрунтовується необхідність прийняття на законодавчому рівні національності «русин». Отже наглядно бачимо як Закарпатська обласна державна адміністрація просувала русинський проект.
Після опублікування матеріалів зламаної хакерами пошти Владислава Суркова більшість аналітиків заявляють, що реальної загрози по Закарпаттю немає, відзначають якісне зростання роботи СБУ. Можна погодитися, що на теперішню політичну ситуацію в Україні загрози немає. Але на мій погляд це перебільшене самозаспокоєння. При можливому погіршенню політичної ситуації в Україні, більш маштабній військовій інтервенцій, тощо (чого хочуть і над чим працюють наші зовнішні вороги та п’ята колона), при послабленні позицій центральних органів влади Закарпатська область залишається уразливим місцем України. Тому треба прораховувати розвиток подій і за найнесприятливіших обставин. Тим більше в ньому зацікавлена не тільки Росія, але й сусідні центральноєвропейські країни.
Тому важливо виявити ті міни сповільненої дії, які закладені і можуть спрацьовувати значно пізніше. Їх треба завчасно знешкодити. Одним із таких небезпечних чинників є прийняте вищезгадане обласною радою рішення «Про визнання національності «русин». Це практично, спекулюючи на давній українській самоназві, відкрило шлях до розколу закарпатців на дві групи, формування на підставі етноніму нового етносу. І хоч згідно останнього перепису русинами себе заявили лише десять тисяч чоловік, це все рівно показник певної тенденції. Все це відбувається на тлі повного інформаційного вакууму що до роз’яснення цих двох українських етнонімів.
В області ведуться передачі і на «мові» цього проекту – мішанині закарпатських діалектів, пряшівських, запозичених слів з угорської, словацької, чеської, німецької церковно-словянської мов. Їх завдання є формувати із закарпатців за свідомістю неукраїнців. Це не означає, що треба позбавити закарпатців можливості слухати в ефірі колоритні закарпатські говори. Тому питання повинно бути поставлено в іншу площину, а саме підтримки закарпатських діалектів всіх регіонів Закарпаття. А це вже зовсім інший підхід, адже діалекти живлять літературну мову, як притоки велику ріку. Вони є не що інше як локальні варіанти мовлення українського етносу. І тому підтримка в ефірі мовлення на закарпатських діалектах буде насправді підтримкою української мови і української свідомості, а не етнічного сепаратизму як у випадку з політизованим суржиком під назвою русинська мова. Вартувало б вивчити досвід наших попередників, закарпатоукраїнської еліти 20-30-х років ХХ століття, щодо роз’яснення самоназви закарпатців, належності їх мови і культури. Фотокопію частини статті Михайла Бращайка «Народний перепис» опублікованої в календарі «Просвіта на звичайний рік 1931», ст.59-62. додаю для ознайомлення.
В розріз із Закарпатською обласною радою п’ятого скликання, щодо підтримки русинського проекту діяла Рахівська районна рада, яка прийняла ряд рішень, що засуджували рішення Закарпатської обласної ради. Оскільки вони ніде не були опубліковані на інтернет ресурсах, а їх актуальність не втрачена тому копії їх додаю. Мабуть за чітку проукраїнськість Івана Сурмачевського на посаді голови Рахівської районної ради в 2006-2010 роках весною, після революції гідності в 2014 році певними політичними силами був організований путч з метою недопущення його кандидатури на посаду голови Рахівської районної державної адміністрації.
Після подій, коли Закарпатська обласна рада прийняла рішення про затвердження гімну області, яке наробило багато галасу і яке не підписав голова ради М. Кічковський я розробив проект рішення для обласної ради і дав його одному з депутатів обласної ради для озвучення. Але в зв’язку з безперспективністю його прийняття з огляду на тодішній розклад сил в обласній раді він так і не був озвучений. Проходження його в обласній раді і сьогодні є сумнівним. Тим не менше з позицій озвучення ідей він є актуальним. Тому додаю його як додаток у вордівському форматі для ознайомлення.
Але якщо таке рішення не в змозі прийняти Закарпатська обласна рада то дане питання потрібно врегулювати на законодавчому рівні. Здебільшого для обґрунтування своїх прав, і це правильно, представники національних меншин користуються частиною другою статті 11 Конституції України в якій мовиться, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Однак майже ніхто не помічає частини першої цієї ж статті Конституції, яка говорить наступне: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Це дуже сильна позиція в Конституції України, але вона потребує більшого розгортання, ширшого тлумачення та конкретнішого визначення понять, позаяк дана теза в Конституції є загальною, нерозгорнутою. Що розуміти під визначенням, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості? Як вона сприяє? Які інструменти цієї консолідації та розвитку? Ці, та подібні питання мали б бути прописані в окремому законі. В цьому законі обов’язково мали б бути визначені та прописані всі етапи розвитку історичної свідомості української нації в цілому так і її регіональні особливості різних країв проживання українського народу, визначені етноніми українців різних історичних епох та регіонів, всіх його етнічних, субетнічних, локальних етнографічних і мовних складових.
Такий закон відразу б обмежив можливості для здійснення маніпуляцій, впливів для іноземних спецслужб. Він би унеможливив діяльність посадових осіб в органах державної влади та місцевого самоврядування на розмивання історичної свідомості українців, пропаганди «русского мира», як це проходило в Криму і на Донбасі, чи русинства на Закарпатті. Закон реально сприяв би консолідації української нації та зміцненню її державності. А поки що можна подякувати українським хакерам із Кіберхунти за проведену велику роботу. Адже завдяки їм в один день тайне стало явним.
Петро Ференц
Проект рішення Закаратської обласної ради розроблений Петром Ференцом
Проект
УКРАЇНА
ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА РАДА
____________ сесія V скликання
Р І Ш Е Н Н Я
від _____________ 2010 року № ___
м.Ужгород
Про рішення Закарпатської обласної ради
Від 7 березня 2007 року № 241
«Про визнання національності «русин»
Відповідно до пункту 2 статті 10 частини другої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи те, що рішення Закарпатської обласної ради від 7 березня 2007 року №241 «Про визнання національності «русин» не відповідає національно-історичним, етнічним реаліям, науковій об’єктивності; сприяє дезінтеграції української нації та її історичної свідомості, а також те, що воно прийнято обласною радою з перебільшенням повноважень, з метою реалізації повноважень статті 11 Конституції України в частині, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, обласна рада
ВИРІШИЛА:
- Визнати рішення Закарпатської обласної ради від 7 березня 2007 року №241 «Про визнання національності «русин» таким, що втратило чинність.
- Визнати, що автохтонні жителі Закарпатської області етнографічних груп бойків, гуцулів, лемків та потисянських долинян належать до українського етносу (нації), що ідентифікуються у сучасності як «закарпатці», або «закарпатські українці».
- Констатувати факт, що самоназва «русин» є історична українська самоназва (етнонім) українців епохи середньовіччя та нової доби більшості українських земель, яка найдовше затрималась на Закарпатті – до середини ХХ століття, здебільшого завдяки підтримки Австро-Угорського, Чехословацького та Угорського хортиського державно-політичних режимів, які гальмували процес зміни етноніму в краї з самоназви «русин» на самоназву «українець».
- Визнати, що у зв’язку з активізацією діяльності русинського політичного руху, інспірованого іноземними спецслужбами та її агентурою в Україні невелика частка наших співвітчизників дезорієнтувалася.
- З метою недопущення протистояння жителів Закарпаття однієї національності на підставі давньої етнічної самоназви «русин» і теперішньої «українець» надати можливість паралельно вживати самоназву «русин» як синонім самоназви «українець».
- Обласній державній адміністрації проводити на дану тематику роз’яснювальну роботу із залученням вчених, спеціалістів в галузі гуманітарних дисциплін.
- Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника голови обласної державної адміністрації (Закурений В. П.) та постійну комісію обласної ради з питань освіти, науки, культури, духовності, і спорту, національних меншин та інформаційної політики (Орос І. І.).
Голова ради М. М. Кічковський