Думки про волю для кожного закарпатця важливі тоді, коли це пов’язано з майном і особистою вигодою. Так уже склалося: світ страшний, і від нього треба ховатися за багатьма приватизованими стінами, під товстою дорогою одежею, за живими заслонами зі «своїх» людей. На цьому тут, у толерантному краї, побудовані партії, фіскальні й пролетарські угрупування та і всі взаємини між членами і «членкинями» їх.
Десь перед Водохрестям побачив, що на ранковій дорозі два співробітники дорожньо-постової служби зупинили машину якогось легіня, бо в них, бачте, колесо спустило. «Ну й що?» — запитає мене закарпатський обиватель. Тут я і запрошу цього здивованого красеня в Європу. Якщо розбути голову від звичної дурі буття, яка влилася в нашу кров — то взагалі-то яке мали право постові «жуки» (фактичні хулігани й зловмисники, як би визначив їхній інформаційний орган «Відомості міліції») брати й зупиняти громадянина вільної незалежної суверенно-регіональної держави, котрий їде кудись у своїх справах (можливо, виконуючи секретне завдання Партії регіонів і її Прометеїв з обласних інституцій, які ще не встигли стати зрадниками і перевертнями)? За логікою Європи, постові функціональні одиниці мали би викликати для накачування колеса службової автівки когось із своєї структури, яка ніколи не скаржиться на бідність. Аж ні — на вулиці Гагаріна обласного центру зупинений громадянин стояв раком між двома самовдоволеними діячами «від доріг» і накачував їм колесо. Зі сторони це був справжній закарпатський тризуб, інсценізація, трансформований, через вказану рабську ментальність, символ цього переляканого краю, де завжди користуються перевагами свого становища для приниження іншого. На завершення («щоб не влетіти») годиться по-закарпатському попросити уклінно працівників доріг, які займаються їх правовою охороною, керуватися в своїй діяльності саме правом. А то ж і вас інший закарпатець на іншій «дорозі» поставить раком і заставить качати своє «колесо». Варто встановити скрізь рівні відносини. Без взаємних стосунків раба і рабовласника. Адже від громадянина можна вимагати тільки те, що йому належить виконувати. Не більше. Час перестати перетворювати цей край в зону оголення чужої сраки, бо сьогодні ти, а завтра нагнуть тебе. В цьому Божественна невмолимість Всесвіту, де навіть імператори областей не значать нічого.
Василь ЗУБАЧ