Rozetka UA

Закарпатський Робінзон вірить у потойбіччя, аномалії, містику

Закарпатський Робінзон вірить у потойбіччя, аномалії, містику

Образ неординарної людини

ВАСИЛЬ ДУКАЙ — ЦЕ БЕРЕЗНИЦЬКИЙ РОБІНЗОН КРУЗО

Я про цього мною ще поки нерозгаданого чоловіка, який називає себе Василь Босий (Дукай), чув давно. Десь щось про нього і читав. Написано було щиро, професійно і якось аж пафосно та добродушно. Навіть фото цього сільського “бороданя” з міцною ґерлигою, тайстриною через плече, у білому одязі, схожому на білотканий, зрідка попадалися: то він босий у рідних Березниках, то у Керецьках, Росошах, Дусині, Тибаві, або навіть за межами Свалявщини з її райцентром — у селах Міжгірського чи Іршавського районів (Пилипець, Лисичево, Кушниця, Бронька, Суха, Довге).

А одного разу землячка у Львові його зустріла та про цей випадок розповіла: на трамвайній зупинці “Площа Ринок” прудко вийшов і подався у справах. Пасажири “босоногому” Василю мало не аплодували. Такого екземпляра тут давно не зустрічали.
Я не думав і не гадав, що тут живе такий “старомодний”, на перший погляд, чоловік. Але начитаний, розумний, він не відлякує, а притягує до себе люд. Учився свого часу у Свалявському ПТУ, потім у тодішньому політехнікумі. Любить мандрувати та про себе оповідати цей поважний, особливий і несуєтний 50-річний сельчанин. І не приховує, що дружити з природою почав кілька десятків літ тому, мало не з дитинства. З тих пір прилучився до травозбору, на що наштовхнула відповідна література, з масажу, біоінформатики в т.ч. Наголошує: це нині корисно та необхідно.

Зізнатися чесно, то мені сподобався він одразу, як тільки розпочали діалог. Відвертістю та своєю якоюсь душевною таємничістю, незвичністю. Голосний і чіткий, він логічний у викладі думок, одразу ж наголосив, що у телефоні Вайбера немає. Зате обізнаний із Фейсбуком, бо має невеличкий ноутбук. Звідти черпає новини й різні вісті. Однак найближчим часом смартфон таки придбає. І те, що транспорт через епідемію коронавірусу не їздить, його абсолютно не лякає. Коли точніше, то ніскільки не хвилює. Якщо треба, то із грабовим посохом (поплюваником), та ще й босий, до Мукачева дійде. І за необхідності ще й далі піде! Терени сусідніх районів, Берегівщина, Виноградівщина, Хустщина, Ужгородщина, Волівеччина — це для нього теж знайомі території. Звісно, на лице протиепідемічну маску одягне. У сільській амбулаторії з приводу карантинної ситуації вже отримав консультації. Мабуть, що така подорож для нього за півсотню кілометрів — справа звична. І не дебютна!

Хоча навики ходити-бродити цей, на перший погляд, таємничий сільський персонаж, здобув на околицях рідного села. У горах, у гранках, на полонинах та в доколишніх лісах “протоптав” усі стежки, знає всі пейзажі, ними пересувається з ранньої весни й аж до пізньої осені. Босий. Абсолютно невзутий! Каже, що такий спосіб/метод ходьби масажує ноги, їхні стопи, а відтак кров динамізує, вона краще тече-струменить жилами по всьому тілу. Тобто ліпше “живить” організм — від голови до п’ят. А ще свій скромний індивідуалізм пан Василь пояснює тягою до збирання лікарських трав. Першу в’язанку різнотрав’я ще тоді для живого, але хворого батька, у шкільному віці приніс. Знає їх понад сотню видів, час, години доби, коли і як збирати. З далеких і близьких гір і видолинків корінці, суцвіття, стебла приносить додому та класифікує. Потім складає у холодок і сушить. Відтак формує у пучечки й опісля роздає тим, хто цього потребує. Робить це все від душі. Не дуже любить, коли дає хтось гроші. Кому треба, тому поштою за вказаною адресою надішле. Благо, що цей край багатий на трави — дари природи. Як досвідчений травознай, Василь Дукай щороку розширює не тільки ареал їхнього збору, але й знання, властивості того чи іншого природнього продукту. Тішиться, що ця “зелена” комора — безцінна й щедра, а він у ній — ніякий не дивак, а тямущий чоловік. І не тільки! Чудовий психолог, класний співбесідник, відмінний бджоляр, надійний товариш, вміє зацікавити співмовця — ось неповний перелік його людських рис. Такий собі березницький екзот, який дивує не тільки своїх односельчан, але й туристів. Для них він класний гід, ще й знаючий, який вчить гостей комунікувати з природою. Останніх тут більшає щорічно, але нинішня весна сповільнила потік приїжджих — усіх “дістав” карантин, який через невидимий вірус “зобов’язав” співвітчизнян “сидіти” вдома. Він також готовий скоритися порадам, інструкціям медицини, але змушений бути на природі, бо сюди його тягне якась Божа сила. Вірить у потойбіччя, різні аномалії, містику. У цьому сенсі часто знаходить однодумців.
Бджоли — це теж одне з багатьох його занять. На фото видно, як пасічник В. Дукай працює з цими “божими” комахами. Голий торс і рамка в руках із цими трудівниця, які готові до медозбору, теж дивує. А декого може й страшить, мовляв, як це так, без усякого захисту — це ж треба мати неабияку сміливість. Може, що звичку! Має кілька вуликів, жала бджіл не боїться. Як і їхнього “грізного” виду! Ніби з бджілками мило й лагідно спілкується — вони його чують. І слухаються! Не кусаються. Звиклися, бо “бачаться” мало не щодня. Щоправда, недавно один рій на чолі з “мамкою” зненацька здійнявся та кудись полетів. Ґазда босий за ним подався й таки знайшов, хоча од своєї “обителі” відлетіли досить далеченько. Яким чином це вдалося — таємницю не розкриває. Зауважив: інтуїція підказала.
Про Василя Босого (Дукая), якого йменують старим холостяком, ходять легенди, перекази, мало не казки. Що й не дивно, бо його нетиповість для багатьох є своєрідною загадкою. Розгадати героя моєї чергової статті — непросто. Як і дати відповідь, як це йому вдається кілька разів пройтися босими ногами по грани й не обпектися. Це ніяка не фантазія, не вигадка — на світлині чітко видно, як своїми “двома” п’ятами ступає ще не загаслим вогнищем. Здається, що від “гарячих вуглинок” аж кайфує! У Березниках, Керецьках й інших поселеннях вже звикли до видовищ і чудасій цього чоловіка. Зауважу: для мене він не стільки надзвичайний, як привітний, зичливий, якийсь аж добродушний. Щоправда, наразі ця уява народилася з фейсбучно-інтернетівської “відстані”. Наразі віч-на-віч ми ще не стрічалися. Однак В. П. Дукай — це реальний чоловік, конкретний типаж, оригінальна знахідка для туристів, своєрідний “знак” села, його “тавро”, який у наш атомно-мобільний вік віддає перевагу старожитностям, носить кількарічну бороду, нестрижений, але усміхнений, добрий і веселий. Столярує, майструє, якщо треба, то бере у руки зварювальний апарат, бо це його основний у житті фах.

Ось таким є образ цього березницького Робінзона Крузо. Щоправда, різниця в тому, що у славнозвісному романі його неймовірні пригоди описав письменник Даніель Дефо, а унікального своєю поведінкою мешканця села Березники “змалював” я, журналіст Михайло Папіш. Дякую долі, що звела мене з травознаєм, пасічником, психологом, “босоногим” Василем Босим, який є чудовою візитівкою села Березники, що під полониною Стій та на гомінливій річці Боржава.

Михайло Папіш

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *