Як митець попав до ужгородської міліції

станинецьОлена Станинець – працівник Ужгородського міськвідділу міліції, оператор комп’ютерного набору сектору інформаційно-аналітичного забезпечення. А за сумісництвом – митець, художник. Людина, для якої творчість – це невід’ємна частина життя.

– За освітою ви художник, а працюєте в міліції. Як так сталося, як митець потрапив до міліції?

 

– Якщо бути відвертою, то зовсім випадково. Мій чоловік працює в міліції і захотів, аби і я тут працювала. Я не маю спеціальної освіти, тільки художню, працюю тут як вільнонайманий працівник.

-Як людині творчій, чи не складно вам виконувати щодня трішки монотонну, зовсім не мистецьку роботу?

-Спочатку було складно, навіть дуже. Робота трішки напрягала, проте  з часом полегшало. Постійне спілкування з людьми, з колегами. Словом, зараз мені подобається моя робота.

-А своє робоче місце, кабінет чи прикрашаєте своїми картинами?

-Спочатку дуже хотіла повісити власні картини в кабінеті, але якось руки до цього не дійшли, тому повісили на стіни те, що було…

-А чи проявляєте свою творчість вдома? Там у вас, мабуть, і стіни розмальовані?

-О, так, я не тільки стіни розмальовую, а й всі меблі люблю перекладуватиледь не щотижня. Якось розмалювала стіну на кухні, намалювала аквареллю різні квіти, чоловіку та дітям наче подобається.

-Звідки у вас оте захоплення образотворчим мистецтвом?

-Ще зі школи. В дитинстві я дуже любила малювати. В школі постійно ходила на олімпіади з малювання та трудового навчання. Взагалі була завжди замріяна, творча, от і вирішила далі навчатися малювати, вступила до художнього коледжу.

-А що любите малювати найбільше? Як народжуються ідеї ваших картин?

-Ідея картини завжди народжується в голові. Але муза приходить до мене ненадовго. От, до прикладу, митці, вони малюють постійно, у своїх майстернях. А в мене все відбувається раптово. Мені захотілося піти щось намалювати – я йду й малюю. Що люблю малювати? Різні квіткові композиції, абстракції, природу малювати не люблю. Поки навчалася, то потрібно було малювати з натури архітектуру міста чи ще щось. Таких завдань я страшенно не любила.

-А чи передалися ваші творчі здібності дітям?

-Можна сказати, що так. Гарно малює моя молодша донька, а старша полюбляє плести різні фенечки, браслетки, навіть робить їх на замовлення для своїх подруг. Але я не хочу, щоб доньки займалися художнім мистецтвом професійно. Це не дуже вдячна справа…

-Роботи де зберігаєте, чи не хотіли б організувати якусь персональну виставку?

-Всі мої роботи знаходяться в мене вдома. Звісно, я можу намалювати щось для когось з друзів і подарувати картину. Ідея організувати виставку, звісно, була, але знову ж таки, до цього ніяк не доходять руки. Діти, робота, купа домашніх справ – не завжди вистачає часу на творчість.

-А які плани на майбутнє? Чи збираєтесь і далі малювати?

-Так само, як і зараз, я поєднуватиму свою роботу з творчістю.

– Дякую вам за розмову. Бажаю натхнення, як у вашій професійній діяльності, так і у творчості.

Ольга Беца

студентка відділення журналістики УжНУ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *