Немає такої фортеці, яку не міг би взяти віслюк, навантажений золотом

Філіпп II Македонський (близько 382 до н. е. — 336 до н.

Федір Ващук добре вивчив відомий вислів античного царя Філіппа ІІ. І в своїй діяльності ніколи про нього не забуває. Це гасло було лейтмотивом його діяльності у Закарпатському державному університеті, а також після приходу до влади в УжНУ. Як одна із найбільш помітних постатей у Партії регіонів, Ващук активно користувався „партійним дахом” для розбудови власної бізнес-імперії: підприємницької, ресторанної і ….. освітньої.

Списки майбутніх магістрантів, аспірантів, викладачів на вільні вакансії особисто формував Федір Григорійович. За якими принципами ? Ринковими та політичними. Гроші зароблялися на всьому: на оренді власних приміщень, які здавалися …. університету, очолюваному ним, і в яких працювали по декілька співробітників. На програмах подвійних дипломів, коли видавалися чи мали видаватися «липові» дипломи УжНУ студентам, які не бачили університетських викладачів в очі, оскільки перебували на території іншої держави. Доходило до дрібниць: особисті авто, на яких іздила сім’я  ректора заправлялися бензином, купленим за університетські кошти, а службовим автомобілем університету користувалися родичі. Не будемо вже говорити про службові відрядження за кордон, ремонти приміщень, за які платить теперішнє керівництво університету, хоча про «великого модернізатора» УжНУ, який знайшов гроші на оновлення інфраструктури ще минулого року не писали хіба-що західні ЗМІ.. Про це викладацька і студентська спільнота чудово пам’ятає. При тім, Ващук знав, де і кому слід „занести” у Міністерстві освіти і науки імені Дмитра Табачника, тому всі оборудки мали надійне прикриття.

Під час зимових подій Євромайдану зими 2013-2014 років трон під ФГ почав хитатися.  Сам Ващук не міг визначитися, хто, врешті-решт, переможе,  і кому слід бити поклони. Тому й ніби-то „призупиняв” членство у Партії регіонів після першої крові на Майдані та захоплень обласних держадміністрацій на Заході України, потім відмовлявся від своїх слів, коли ситуація втихомирювалася. Коли ж після розстрілу Небесної сотні, втечі Януковича стало зрозуміло, що режим впав, ФГ гордо разом з іншими ідейними регіоналами УжНУ покинув тонучий корабель правлячої партії. За один день з ним відбулася велика метаморфоза – з людини, яка у листопаді сумнівалася у доцільності євроінтеграції, у січні – вважала своїм обов’язком розмістити привітання одіозного Януковича, сформувався великий демократ, який закликав студентів бути гідними пам’яті героїв Інститутської. Але людей у лютому 2014 році було складно обдурити: в УжНУ символом корупційного, нелюдяного правління регіоналів, “смотрящіх” Януковича – був саме Ващук. Після тижневих мітингів – до речі, саме цинізм закликів ФГ бути гідним героїв Небесної сотні, заяви про ніби-то прослуховування його дзвінків СБУ стали останньої краплею, що переповнила чашу терпіння – студентів і викладачів УжНУ ФГ здався і добровільно покинув посаду, хоча й довго чіплявся за «віконечко можливостей» довготермінових відпусток.

Після цього ФГ на деякий час зачаївся у Словаччині, очоливши приватний вуз, але, водночас, пильно стежачи за розвитком політичних подій в Україні. Війна, соціальні проблеми, невдоволення відсутністю реформ у державі – це якраз той грунт, який потрібним був Ващуку для реінкарнації. Вже влітку почали з’являтися пости ФГ про невдоволення станом справ у державі і у ….. рідній alma-mater тобто УжНУ. Звинувачення зводилися до непрофесійності теперішнього керівництва: не вміння прорахововувати курс гривні для того, щоб у березні відправити співробітників у відпустки, вчасно витрачати (дерибанити ?) гроші,  ніби-то маніпуляцію студентами (хто би говорив…). Бажання було, вочевидь, спровокувати колектив на якісь «революційні» тобто контрреволюційні кроки, але це виглядало, врешті-решт, безглуздо. Вперше за останні роки усі в УжНУ вчасно отримували заробітні плати, більше того лаборанти і члени Приймальної комісії – премії, університет почав розраховуватися із кредиторами, якими обріс за недовгий період правління Ващука, були завершені ремонти сумнозвісних туалетів… Але якось нові очільники університету вважали непотрібне робити рекламу звичній роботі, тим більше фотографуватися на фоні кожної труби, тим більше, унітазу. Можливо, і дарма: наше століття – це століття маніпуляцій.

Федір Ващук як великий комбінатор розумів, що йому потрібно мати новий політичний «дах»: на цей час найбільш радикальний у країні. Що може бути радикальніше аніж Правий сектор, лідер якого – Дмитро Ярош, – і багато його соратників є заслуженими авторитетами для багатьох українців ? Тому Ващук почав активно шукати виходи на Правий сектор Закарпаття. Як стверджують активісти ужгородського Євромайдану, а також ПС ще в кінці лютого 2014 року він пропонував гроші радикалам для того, щоб вони не брали участь у студентському та викладацькому протесті проти нього. Спочатку 3 тисячі гривень одному з координаторів цієї політичної сили. Результату це не дало, на хвилі революції ректор-корупціонер змушений був піти з посади. Але спроби  фінансування  “Правого сектору” продовжилися. Як стверджують активісти, Ващук активно фінансував певних людей організації весною, літом 2014 року.

Продовжує фінансування Ващук й зараз. Дійшло до цікавих психологічних перетворень: кажуть, що у його ресторані “VERANDA” відкритий нелімітований рахунок на деяких представників організації. Одним словом, “пийте та гуляйте хлопці”.  Цікаво була організована зустріч ФГ з Дмитром Ярошем. Як відзначають активісти Євромайдану, керівника ПС банально підставили. Певні закарпатські правосекторівці під час візиту Яроша представили Ващука як “дуже розумну”, “революційну” людину, яка думає у такому ж руслі, як і лідер Сектору. Дмитро Ярош не міг не довіряти думкам однопартійцям. Зустріч відбулася, основним її результом стало спільне фото, яким Ващук гордо хвалиться у соцмережі Фейсбук.

ФГ залишається ФГ. Піар – як політичний дах. А піар треба візуалізувати, що Ващук дуже любить. Тому історія зберегла багато фото. Ось вересень 2012 року: Ващук та інші провідні регіонали тодішньої провідної сили. А ось лідер нової популярної сили. Різниця лише в тому, що політики на верхній світлині знають, хто такий Ващук, а Дмитро Ярош – ні.

Іншим дахом мають бути органи влади і правоохоронні структури. ФГ працює і у цій сфері, щоб бути впевненим, що його оборудки минулого будуть прикриті. Але все таємне стає явним… І Ващук це відчуває. Надіємося, що Дмитро Ярош не допустить, щоб закарпатський ПС захищав корупціонера, для якого  ще донедавна найбільшим авторитетом був Хам, а саме Янукович. Часи не ті, люди – теж.