ТІЛЬКИ ВСІЄЮ ЧЕСНОЮ І ДРУЖНОЮ СРІБНОЗЕМЛЯНСЬКОЮ ГРОМАДОЮ

МИ ОБОВ’ЯЗКОВО ЗУПИНИМО НЕНАСИТНИЙ І КРОВОЖЕРЛИВИЙ

БАЛОГАНО-ЗАВИДІВСЬКИЙ ПЕТЬОВКІНСЬКИЙ СПРУТ! А ТО ВІН НАС УСІХ

ЗАДУШИТЬ І ЗВЕДЕ ЗІ СВІТУ! НЕ ЛІЗЬМО ЗНОВУ У РАБСЬКЕ БАРВОСТАНІВСЬКЕ ЯРМО!

 Глибокоповажні читачі-трибунівці, я обіцяв зустрітися з вами у цьому свіжо видрукуваному газетному номері і поділитися своїми тривожними споминами про безславне владарювання і ганебне ґаздування «БАРВОСТАНУ» та всього завидівського петьовкінського небезпечного клану на наших Срібноземлянських теренах.

І

На мою пам’ять мимоволі зринуло святкування славного 70-ліття Проголошення Карпатської України 2009 року. Погода зранку була похмурою, не дощило, тільки було надто прохолодно. Коли тячівські січовики-патріоти приїжджали автобусом з боку легендарного Хуста, то всіх, насамперед, вразило маєво і засилля єдино-центристськими хоругвами. Складалося враження, що національно-патріотичні сили зібралися на пам’ятне і святе місце побіля високочолого хреста не на вшанування героїчно полеглих у вікопомному березні 1939 року січовицьких загонів, а на чергове і брехливе зібрання нуворишів-єциків.

Але це ще пів-біди! Далі сталося неймовірне: бритяки із балогівської спеціальної банди-групи змушували чесних патріотів проходити через спеціальний міношукач-палатку – чи немає  у когось в жебах вибухівки чи гранати?!

Я не витерпів і почав у відчаї голосно кричати й мітингувати: «Ганьба балоганам-браткам! Що ви творите і робите із чесними патріотичними силами! На Красне Поле дорога повинна бути відкритою для всіх і кожного, аби щиро помолитися Господу Богу!».

Отоді Іванко Балога різко сіпнувся, вхопив мене за рукав і відвів у бік для промивання мізків, почав погрожувати кадебістським спецназівським арештом та буцегарнею. Я йому сміливо поглянув у підлі хитруваті очі і відповів: «Давай арештовуй! Вам єцикам вже не довго доведеться панувати, справедливий кінець обов’язково з розплатою для вас настане!».

Іванко Балога аж посинів від злості й ненависті. Бо, погляньте, він зі своєю наближеною кастою та дубовими братками, тут карпатський СТАЛІН і пупець Карпатської землиці. У той момент поміж лавами патріотів та гостей Красного Поля пішов широкий поголос, що з чорного «Мерседеса» вже вийшов Вітьок Балога разом із «любим своїм другом» президентом-тезкою Ющенком. Іванко Балога похапцем кинувся зустрічати панів. Йому вже було не до мене та моєї 4-річної донечки Христинки, котра гірко плакала і повторювала одне: «Няньку, пішли звідси геть, до мамки!…». Я так і зробив. Сів у «мікрик» з друзями-патріотами і з розбитою душею поїхав у напрямку рідного Тячева.

Наступного березневого 16 дня справжні патріоти Срібної Землі знову зібралися на урочистий мітинг, приурочений 70-літтю Карпатської України. Але вже без псевдопатріотів-балоганів, крутеликів та всілякої братви, котра з єциківськими фанами будь-де і будь-коли піднімає безсоромний і паскудний рейтинг своєї кримінальної політсили. Про цей факт читацький загал поінформувала також тодішня журналістка обласного часопису «Срібна Земля-Фест» Оксана Штефаньо.

Багаточисленна аудиторія патріотично-настроєних національних сил тоді одноголосно і сміливо скандувала: «Не дамо балоганами-єциками приватизувати Красне Поле. До січовицького Хреста дорога відкрита всім людям – і бідним, і багатим!».

Ось такий гіркий спомин. Як мовиться, без коментарів… Та все ж напрошується сказати з криком таке у душі: «Балоганівські єретики ніколи не соромляться своїми тучними писками тягнутися до січовицького розп’яття. Поцілунки їхні паршиві і фальшиві, а в душах – пусто і нічогісінько немає святого й людського!».

ІІ

Мав я вірного, мудрого, порядного й поміркованого друга – рухівця, талановитого, самобутнього і справедливого журналіста, світлої пам’яті Ігоря Якимовича Гавриліва. Він до останку був головним редактором обласного часопису «Трибуна». Оцей безкомпромісний, із сміливою, розумною життєвою громадянською позицією публіцист і політичний діяч вів нерівну, складну і сміливу боротьбу з цілим «КЛАНОМ-БАРВОСТАНОМ». Коли у Тячеві я щоразу отримував суботній номер «Трибуни», одразу шукав 2-у сторінку, на котрій неодмінно знаходив традиційні зболені, написані серцем передовиці. Гаврилів безупинно бичував і піддавав безпрецедентній критиці увесь балогано-петьовкінський завидівський клан, котрий перетворив увесь Срібноземлянський благодатний край та його простий працелюбний народ у власну вотчину і дику рабовласницьку резервацію. Гаврилів мужньо шпетив балоганських крутеликів-братків, завжди виводив їх за підлі й безсоромні діла – за вушко та на ясне привселюдне сонечко! Від його неймовірної критики братва аж задихалася. Своїм трибунівським сміливим і відкритим словом світлої пам’яті Ігор Якимович навчав рідну карпатську громаду не піддаватися злому балоганському страху, котрий для всіх нас дотепер – гірше вірної смерті. Закликав до мужньої боротьби з барвостанівським небезпечним спрутом!

Ігор Гаврилів був щирим патріотом-першопрохідцем у складному двобої із «БАЛОГАН-лімітед». Тому й пішов так рано з білого світу за далеку і сумну вічну межу. Не витримало грандіозних навантажень хворе і зболене серце. Але нехай не тішаться з передчасної кончини талановитого патріота-журналіста, публіциста, трибуна Ігоря Гавриліва балоганівські гниди-недруги, котрі тепер тихесенько сміються у підленький кулачок. Ні!

Я, Іван Костевич, щиро й сміливо закликаю мужніх патріотів-літераторів, усі українські національно-визвольні лави надалі продовжувати сміливі починання і життєві справи покійного побратима – трибунівця Ігоря Якимовича Гавриліва. І заявляю: «Ми не підведемо, не здамося, неодмінно встанемо з колін у рідній серцю Матінці-Україні, доведемо гаврилівську благородну справу із викриття усіх резонансних злочинів балогано-петьовкінського клану до чіткого і ясного фіналу. Дрижіть, балогани, розплата вже не за горами! Народ – не сліпець! Прозрів, став мудрим і вже ніколи не зігне свої голови перед вами, не буде у вашому підневільному ярмі. Якщо десь там у Вічності душа Гавриліва бачить і чує нас, то ще і ще раз справжні патріоти Срібної Землі та України твердять «У Вашій передчасній смерті винна балогівська банда, котра довела Вас до серцевих інфарктів та інсультів! Це не люди, а нелюди! Світле Вам Царство Небесне, ніжним пером рідна земля!».

Ігор Якимович наскрізь бачив підле балогівське нутро. Йшов сміливо, у гордій одинокості життям без цімборської підтримки, сильного плеча – НА ВИ! Я твердо переконаний, що мужній редактор-трибунівець неодмінно піддав би справедливій критиці оті ганебні факти, які сталися у шахтарському селищі Солотвино, де лакеї, покручі і слизняки «щедро» роздавали малоімущим сумнівної й бракованої якості подаруночки.

Сьогодні оцим ганебними фактами серйозно займаються і розслідують компетентні правоохоронні органи. А мені одразу навертається на думку таке: «На тобі, Боже, що мені не гоже!..».

ІІІ

«Трибуна» за фактами підкупу цюцями та цяцьками від єциків уважно слідкує і про покарання петьовкінської братви у період виборної кампанії – 2012 і неодмінно поінформує широкий читацький загал.

Від себе тільки скажу коротке: «Люди добрі, не клюйте в чергове на балоганську солодку приманку і гнилу ковбасу, бо це призведе відтак до чергової трагедії, затягування у вірний майбутній смертельний зашморг. Не вірте запевненням та обіцянкам ретивої лихварської братви. Нехай ідуть собі у своє Завидово та ґаздують во славу земляків, які безсумнівно, знають, і читають «Трибуну», якими безславними ділами займаються їх земляки. Що не кажіть, за усе «наворочене» бере сором, котрий ятрить няньову душу. Отож-бо, сокотіть. нянька, ретиві синочки! Бо за все розплата прийде найближчим часом…».

Тож не даймо змоги нахабним триголовим балогівським драконам та іже з ними дракончику-петьовчику знову окупувати й кинути у дику диктатуру рідну громаду святої Срібної Землі, як сміливо застерігає порядний і мудрий кандидат у народні депутати України Сергій Миколайович Ратушняк. Волосся дибки стає, коли довідуєшся, що балогівська банда, тобто сімейний клан вкупі з Вітьком, Іванком, Павликом та Васильком нахабно преться за депутатським мандатом, який повинен захистити їхній смертельний спрут від всенародної розплати та справедливого правосуддя. Ні! За все треба нести чесний Господній і Земний Одвіт, фатьови! Всі ваші крутійства і лихварства перед державою не минуться просто і легко. Не допоможе вам ані еменесівська урядова ташка, ані дерев’яний стілець голови облради, ані нагромаджені мільярдні матеріальні статки постидного «БАРВОСТАНУ»!

Що не кажи, а балоганам-петьовкінцям із такими статками запросто можна купити депутатський мандат та встелити суцільним зеленим баблом не те що дорогу до Українського Парламенту, але й до самого Божого раю. Хоч все це – немислимо! Ні Господь, ані народ не дозволять знову жирувати й панувати балоганам-чирякам! Кажуть, за один мандат вони платять щонайменше 15 млн. зелених. Я міркую інше: «Балогани не те що 15 млн. бабла тепер заплатять за пропуск до ВР, а кинуть на лапу і 150 млн. бабла, тільки б надійно сховатися від всенародної розплати! Але, братки, розплата вже близько. Могутні імперії зазнавали краху, а ви не імператори і не Цезарі! А голі королі!».

Згадав добрим і теплим словом також світлої пам’яті екс-мера Тячева Степана Філіпа. Оцей добродушний керівник мальовничого міста над Тисою надто прагнув відкрити новий цвинтар та розпочати будівництво мікрорайону на околиці рідного міста. Все так і сталося б, якби ненаситні братки-балогани не наклали кровожерливу лапу на багатогектарні масиви щедрих і родючих тячівcьких земель. У найкоротші і стислі строки збудували тут черговий барвостанівський грандіозний торговельний комплекс. 12-тисячна громада Тячева жахнулася і подивувалася таким балогівським безчинствам і черговому безпредєлу. Балогани, мов ота монголо-татарська орда, все і вся підім’яли під себе і мають від цього феноменальний зиск. Я знову сміливо балоганам заявляю: «Братки, ви неодмінно підете геть із своїм «Барвостаном» із нашого Тячева! Тут вам нічого робити»!

Саме від балоганського нахабства також пішов зі світу у 67-річному віці сердешний мер Тячева Степан Миколайович ФІЛІП. Не витримало серце. Знайшов вічний спочинок у рідному Нанкові на Хустщині. Справедливий був керівник, добрий чоловік. А завидівські броньовики-хлопаки створили Філіпу жорсткий диктат і такі умови – хоч живим лягай у сиру землю! Так і сталося.

Балогани допомогли йому – «І цинічним словом, і підлим ділом»!

Але це тільки зелені квіточки! Найбільше й добряче пожирували балогани-петьовкінці при владарюванні на теренах Тячівщини в період керування Йовдія і З. Лендєла. З якими проблемами та негараздами не зверталися б до них мешканці району, завжди обидва могли наобіцяти гори-доли, а конкретних зрушень й результатів – круглий нуль!

Зате Йовдій і Лендєл тижнями охоче проводили відпочинок в новоселицькому теплому цебрі-валилі, в готелі «Тячів». Народ все знає! І матом до нині їх криє на чім світ стоїть!

Я оперую конкретними фактами. Справедливе і зважене журналістське слово – моя найбільша зброя! Я – вірний соратник та однодумець світлої пам’яті Ігоря Гавриліва. Тому ніколи не дам заплямувати трибунівську пам’ять та трибунівську честь! Отож змушений зробити для «Трибуни» свою відкриту заяву: «Якщо щось непоправне станеться зі мною та моєю родиною Костевичів, уся чесна громада рідної Срібної Землі повинна твердо знати: це справа підлих цілей та кривавих рук балогансько-завидівського клану!».

…Свої гіркі спомини я неодмінно викладу на папір у наступному номері «Трибуни», адже про всі балоганські злодіяння повинна знати уся чесна громада Срібної Землі та України.

Іван Костевич, член Гельсінської Спілки з прав людини, член Національної Асоціації Українських письменників, член Національної Спілки журналістів України, голова Тячівської районної організації “Карпатськоа Січ”, член Народного Руху України з часу його заснування, член ВУТ “Просвіта”

м. Тячів