Відійшов у вічність член Ради крайового товариства “Просвіта” Федір Поп.

Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким нашого побратима.

Спочивай з миром, друже наш дорогий.

Федір Поп — відомий на Закарпатті лікар, громадський і культурний діяч.

Народився 13 грудня 1941 р. у селі Велика Уголька Тячівського району в сім’ї Петра і Олени (з роду Дьордяй ) Поп. З малих літ ходив з батьками до церкви, з 5-річного віку пас корів, допомагав матері по господарству, збирав гриби, малину, яфини, пізніше заготовляв корм для худоби тощо.

З 14-ти років, разом з дещо старшими від нього хлопцями Петром Голубкою і Михайлом Богданом, співав у церкві, читав Євангеліє. Любов до співу проніс через усе своє життя, понад 45 років успішно співав у хоровій чоловічій капелі «Боян» Ужгородського університету.

Федір сповна пройшов школу босоногого та голодного дитинства і тривожної юності. Батько, аби прогодувати шестеро дітей, змушений був виїжджати упродовж багатьох років на сезонні роботи в Казахстан, Вологодську область Росії, східні райони України, а мати, ця невтомна трудівниця, берегиня родини, віддавала всю себе своїм кровинкам, старалася створити їм хоча б зрідка, на Різдво і Великдень, свято радості, віри, надії і любові. У неповних сім років пішов у перший клас, де його вчителькою була Любов Степанівна Возна — родом з центральної України, яка проживала у хаті подружжя Попів і прищепила Федору любов до книги, яку він проніс через усе своє життя. Закінчив Великоугольківську восьмирічну школу, навчання в якій здійснювалось у селянських хатах, оскільки на той час будівлі школи не було, а у 1957 р. — Углянську середню школу. Того ж року поступив на фельдшерський відділ Хустського медичного училища, по закінченню якого дістав направлення у село Колочава. Через декілька днів був призваний у Радянську армію, службі в якій віддав понад три роки життя (фельдшером полку, потім начальником аптеки гарнізону), її проходив у військовому містечку Боровуха біля відомого княжого Полоцька Вітебської області Білорусії і мав змогу знайомитися з древніми пам’ятками історії і культури цієї землі, зокрема Софіївським собором.

На останньому році служби поступив на підготовче відділення і у серпні 1962 р. був зарахований студентом Смоленського медичного інституту, після чотирьох років навчання в якому був переведений на п’ятий курс медичного факультету Ужгородського державного університету.

Великий вплив на формування світогляду та професійне зростання студента Попа мав відомий невропатолог, заслужений лікар України Дмитро Олександрович Снігурський — шляхетна, чуйна, ерудована людина. Він допоміг Федору влаштуватись фельдшером на швидку допомогу, увів його у світ своєї чарівної домашньої бібліотеки, якою той користувався до останніх днів земного буття Дмитра Олександровича. З вдячністю і пієтизмом згадує ювіляр цю визначну постать донині: «Він був мені за батька і мені його зараз дуже не вистачає».

По закінченню з відзнакою у 1968 р. УжДУ Федір Поп кілька місяців пропрацював лікарем-ординатором у лікарні села Березинка Мукачівського району, після чого, скориставшись рекомендацією, отриманою після закінчення університету, поступив в аспірантуру на кафедру акушерства і гінекології УжДУ.

Під час навчання в аспірантурі, крім підготовки кандидатської дисертації під керівництвом завідувача кафедри, доцента (згодом професора) Михайла Ганича, вів практичні заняття, виконував обов’язки лікаря-ординатора, брав активну участь у громадському житті медичного факультету і всього університету.

По закінченню аспірантури, у 1971 р., упродовж понад 40 років Федір Петрович сумлінно, фахово і плідно пропрацював на кафедрі акушерства і гінекології УжНУ на посадах асистента, старшого викладача, доцента, а у 2010 р. за станом здоров’я змушений був залишити улюблену роботу.

Предметом особливої гордості ювіляра є те, що виховав багатьох лікарів, в тому числі знаних в усьому краї, у різний час успішно проводив практичні заняття для відомої лікарської родини Смоланків: нинішнього ректора УжНУ, доктора медичних наук, професора, знаного у світі нейрохірурга Володимира Смоланки, його брата, доктора медичних наук, професора Івана Смоланки, дружини Любові, сина Андрія.

На рахунку Ф.Попа як вченого — понад 80 наукових публікацій з проблем акушерства і гінекології, участь у багатьох союзних, республіканських та регіональних симпозіумах, наукових і науково-практичних конференціях, пленумах акушерів-гінекологів.

До заслуг Федора Попа слід віднести його активну участь у громадському і культурному житті Закарпаття. З 1971 р. донині він є учасником самодіяльної народної чоловічої хорової капели «Боян» УжНУ. Був ведучим програм хору, солістом, виконавцем закарпатських народних мелодій на дримбі, організатором численних концертів капели у багатьох місцевостях краю, різних містах України, Росії, окремих європейських країнах. Разом з хоровим колективом УжНУ, у репертуарі якого біля 100 пісенних творів, Федір Поп побував у Києві, Одесі, Львові, Дрогобичі, Вінниці, Москві, Санкт-Петербурзі, Румунії. У багаточисленні успішні виступи хору (понад 1 тисяча благодійних, безкоштовних концертів ) вкладено і його частку щирої і натхненної праці.

З любов’ю долучився він у останні роки і до діяльності Закарпатського крайового товариства «Просвіта» — найстарішої і найзаслуженішої української організації краю. У грудні 2016 р. обраний членом ради товариства, став ініціатором, організатором і співорганізатором цілого ряду просвітянських вечорів, які отримали схвальні відгуки широкої громадськості області, був ведучим цих вечорів, виступав на різних просвітянських конференціях та інших зібраннях з конструктивними порадами і пропозиціями, захищав через засоби масової інформації «Просвіту» та її очільників від нападок українофобів, недоброзичливців, ворогів української незалежності.

Усім, хто знав Федора Попа, імпонували його патріотизм, щира любов до свого краю і всієї України, загострене почуття справедливості, чітка громадянська позиція — боротися проти неправди і зла, робити добро людям, засівати рідну землю зернами розумного, доброго, вічного.