Актуальна книга про агресивну суєту життя. Перша в Україні.
«Мирно жийте, люди». Так вона називається. Видали у «Краєвидах Карпат». Написав її педагог вищої школи, фольклорист і письменник Юрій Туряниця. Підзаголовок гласить: «Миролюбні співанки вояцькі з вершин і низин закарпатських. Антивоєнні».
Занадто ж багато воєн було на українські голови. Тому й народ створив свою пісенну квінтесенцію щодо цього.
Юрію Туряниці вдалося багато чого з цього народного доробку зібрати. Честь йому за це і хвала. А тим паче є ціла, та ще й товста, книга. До неї увійшли своєрідні за словесною й мелодійною структурою пісні нашого краю — українські, угорські, чеські, словацькі від народів, котрі стали своїми в лоні України. Складені вони за живими слідами подій у вісімнадцятому, дев’ятнадцятому та першій половині двадцятого століть. Сповнені миролюбством, актуальними і на нині закликами до братання людей, а за великим рахунком — до співжиття народів на тлі сув’язі протестів супроти кровопролитних воєн. Дидактично-духовна настанова пісень припаде до смаку любителям народної творчості, усім шанувальникам багатонаціонального фольклору Закарпаття. Це ж перше в Україні окреме видання народних пісень про мир між людьми.
Юрій Туряниця дякує всім носіям за принагідно записані пісні. За свіжими фольклорними рядками струнко виростають висновки про наведення ладу на слов’янській землі, домінанту українського миролюбного духу. Оптимістичним подзвоном бринить: «У мирі жийте люди! Мирно жийте, честуйтеся, люди! Най вражди, най війни у нас не буде! Дай же, Боже, дай нам жити, а з війною покінчити!»
Таке духовно-благальне й імперативно-владне кредо миролюбних і антивоєнних народних вояцьких і катунських пісень Закарпаття.
Пісні ці — вражаюче дійові. Стали важливою частинкою нашого життя. Друга світова війна, як відомо, втягнула нас в свою руйнівну і вбивчу орбіту. 38 держав планети. Понад 50 мільйонів людей було вбито. Пам’ятаю, був я тоді сільським хлопчиком, учнем середніх класів Кальницької народної восьмирічки. Якось в одну з пасхальних п’ятниць 1941 року наш учитель Михайло Ердевдій, замість проведення уроків, пішов із нами у центр села, аби і ми провели на війну мобілізованих хлопців і чоловіків. Видовище було із тривожними сценками. Діти нестримно плакали. А дівчинка Верушка побігла до батька, обняла його за шию, цілувала з криком: «Я нікому не оддам свого нянька». Жінки безтямно ревали, матері — голосили, протестуючи — не для війни вони своїх діток народжували.
Люди старшого віку, між якими були й учасники Першої світової війни, в тому числі і мій батько та його брат Штефан, піддали гострій критиці смертоносні війни і войовничих правителів держав. Із сльозами на очах розповідав батько всім людям про своє перебування на Східному фронті і вбитих там друзів-вояків під час Першої світової війни. Він і сам був там тяжко поранений, повернувся додому з болючими ранами, а його брат — без ноги. Вони прагнули хоч якось утішити людей добрими словами, що потрібно жити вірою і надією на Боже милосердя.
Сільський священик Юлій Микуланинець, разом із побожними жіночками, відправили молитву-літургію «заздравну». Щоб Господь Бог хранив людей од наглої і несподіваної смерті, щоб утвердив мир на Землі, Божу благодать між людьми. Усе село уповало на Господа Бога, просило, щоб відправлені на злу війну молоді люди живими повернулися додому, а потім жили в мирі, радості й Божественній правді та любові.»
Цікава «Застольна вояцька співанка миротворча»
Як засіли наші вояченьки
Йванко, Федя,
Янко, й Дежив, і Дєрдь.
Смаконули домашню… Добреньку
Та забули і про войну, і про смерть.
Бо домашня — радість і любов,
А не вояченьків смерть і кров.
Мир і злагоду людям всім дає,
Хто єї до міри мудро п’є.
Добрі люди, вояки і катуни,
Пийте, пийте всі, до дна!
Най у світі вже вражди не буде,
Най ізгине зла война!
Як підуть на нас ті круті Ловці,
Підуть на нас із войнов,
Ми їм скажем: сядьте собі, хлопці,
Пийте з нами за… любов.
Бо наша домашня добренька,
Дуже файна й мирненька.
Пиймо, братці, пиймо до денця,
Най уже ізгине войнонька!
Скоро в нас войни уже не буде,
Буде ласка, мир і любов!
Із війною всі покінчать люде,
Бо то сльози, смерть і кров.
Добрі люди в мирі будуть жити,
І братанні, без війни,
В працелюбстві, Богу ся молити
На святій земли.
…На жаль, російські імперські рефлекси все не дадуть нам спокою. Ми повинні відстояти свою землю, викинути на смітник нечестивих політиків і утвердити любов. Юрій Туряниця за це. А ми теж. Навіть без стимулювання себе домашньою горілкою.
Василь ЗУБАЧ.