Головний редактор іршавської районної газети «Нове життя» Василь ШКІРЯ жалкує за старою добротною школою журналістики. Зараз, вважає, просто штампують журналістів на один копил, іде їх явне «перевиробництво». Ряд відділень у вишах просто зайві. Наслідком поверхового підходу до публіцистичної царини стало те, що фактично зникли жанри нарису, фоторепортажу, глибокої аналітики. Все ж бо звелося до інформаційного жанру. Критики взагалі не спостерігається на шпальтах. Лише медова похвальба всіх і вся. Через те і впали тиражі. А були ж і у нас, повідомляє В.Шкіря, рубрики «Рядки колючі Юрка Гірчиці», «Ферко Жалива». Друкувалися критичні сигнали, де піддавалися критиці установи, організації.
Через те, напевно, що сповна висловитися в рамках районної газети Василь не може — він і пише книжки художньої прози. А найулюбленіший жанр її — казка. Ним і дітей можна порадувати, і дорослих. Та й дійсність зобразити через казкові образи можна зовсім не казково. От у 2013 році вийшла огрядна книга «Чупакабра» (Чупакабра. Казкові оповідання, повісті та роман-фентезі. — Ужгород: Карпати, 218 с.). А дебютував В.Шкіря в світі художнього слова 1991-го збіркою оповідань «Сльоза лелеки», а вже з наступного року шпарко виходять його збірки казок «Як осел вогонь сховав», «25 казочок для маленьких діточок», «Розбиті серця», «Три бажання», «Візок казок», «Король жебраків», «Іван Сила і брати-розбійники».
«Казки Василя Шкірі пізнавані, — пише в передмові до книги «Чупакабра» культуролог Євген Баран. — Так, комусь може здатися, що у них мало власне казкового, а весь сюжет закроєний на побутово-реалістичному тлі. Казковість тут вже залежить не так від загальних жанрових вимог («замкнутість часу», завершеність, відсутність розгорнутих описів природи і побуту, поєднання міфічних, фантастичних і героїчних начал, персоніфіковані образи, щасливий фінал), як від загальної авторської настанови-віри в чудесне завершення історії. Казковість, легкість, гра уяви тут відчувається в загальному настрої тої чи іншої історії. Інтрига навіть не в сюжетних ходах, інколи по-журналістському прямолінійних, а в несподіваній, здебільшого фантастичній розв’язці.»
Добре, що за важким журналістським життям Василь не втратив фантазії та ще й деколи фантастичної.
Казка В.Шкірі вельми оригінальна. Це відзначає кандидат педагогічних наук, доцент Лідія Ходанич у передмові до книги «Майстер Нехай» ((Шкіря В.В. Майстер Нехай. Казки для дітей і дорослих. — Ужгород: Карпати, 2008. — 220 с.):
«Необхідно відмітити довільність у поводженні з обов’язковими атрибутами народних казок в авторській казці письменника з Іршавщини. Так, В.Шкіря не віддає належне символіці кольору, як це прийнято в фольклорі, у його творах дещо інша інтерпретація повторів тощо. Проте це нормально: автор мусить бути індивідуальним, і свою індивідуальність він вибудовує за законами не завжди зрозумілої навіть йому логіки. У цьому, здається, і полягає один із секретів творчості.»
…Василь Шкіря народився 21 травня 1958 року в селі Загаття Іршавського району. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З весни 1980 року працює в Іршавській районній газеті «Нове життя». Його творчість помічена українською громадою. Він — лауреат Всеукраїнської імені В.Кобилянського та обласної імені Федора Потушняка літературних премій.
Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”
