У своїй статті «Про історичну єдність росіян та українців» Президент Російської Федерації Володимир Путін торкнувся і питання Закарпатської області.
Окремо скажу про долю Підкарпатської Руси, яка після розпаду Австро-Угорщини опинилася у Чехословаччині. Значну частину місцевих мешканців складали русини. Про це зараз мало згадують, але після звільнення Закарпаття радянськими військами з’їзд православного населення краю висловився за включення Підкарпатської Русі до РРФСР чи безпосередньо до СРСР – на правах окремої Карпаторуської республіки. Але цю думку людей проігнорували. І влітку 1945 року було оголошено – як писала газета «Правда» – про історичний акт возз’єднання Закарпатської України «зі своєю давньою батьківщиною – Україною».
Заслужений журналіст України Богдан Барбіл висловив свої міркування з цього приводу.
ПІД ГУСЕНИЦІ ПУТІНА ПОТРАПИЛО І ЗАКАРПАТТЯ
У своїй статті про Україну Володимир Путін з-поміж вразливих територій, котрі Росія може відкремсати від України, пом’янув нашу Підкарпатську Русь ( нинішнє Закарпаття). Разом з регіонами потенційної Новоросії. Нагадав 1944-45 роки, коли Радянська армія вже владарювала в автономній республіці, оформлюючи папір’я на забрання її від Чехословаччини та передачу Українській РСР. Так і вчинили. З Маніфестом з’їзду Народних комітетів Закарпатської України в Мукачеві, підписанням договору між урядами СРСР та ЧССР, ратифікаціями парламентами в Празі та Москві. За словами Путіна, тоді на зібранні православних людей було звернення до Москви – прийняти Підкарпатську Русь як автономію у складі СРСР. Нинішній кремлівський мрійник, звісно, дає зрозуміти, що цю петицію православних 76-ти річної давнини у Кремлі можуть повторно розглянути нині. Кіть Україна не розірве сватання-вінчання-шлюб з ЄС, НАТО, а особливо зі США, й не повернеться у стійло СРСР-2, ставши з росіянами остаточно, на віки вічні єдиним народом. Хтось кепкує, глузує з постулатів статті Путіна. Насправді в ній є серйозні загрози.
Можливий закарпатський сценарій. Спецслужби російські давно влаштовують різні міжнаціональні, релігійні провокації у нас. Берегово, Ужгород, угорці, підпали, листівки. Роблять не самі, а через агентуру європейських країн. Ну, організують вони кілька боїв місцевого значення за храми, майно між православними УПЦ і ПЦУ, а вірники УПЦ попросять Москву їх захистити. Зелені чоловічки, плюс місні з п’ятої колони. У можливість такого мало хто з-поміж закарпатців вірить. Мовляв, маємо надійний меч і щит – 128 гірсько-штурмову бригаду, загартованих війною тисячі ветеранів, сильні підрозділи «Карпатська Січ», територіальної оборони.
Чим чорт не жартує. Сатана слова на вітер не кидає. Якщо Володимиру Путіну Україна стала поперек горла і без якої настане кінець йому та цілій Російській монархії. Володимир Путін, написав у своїх спогадах відомий журналіст Михайло Папіш, коли ще був рядовим офіцером, якось оселився в гуртожитку в Берегові. Михайло з ним спілкувався. Може, ще з того часу в Путіна залишилися «штурмовики», котрі чекають наказу шефа?!
На місце перших керівників Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради я би вдався до проведення ГРУНТОВНО ПІДГОТОВЛЕНИХ кількох форумів громадськості Закарпаття в районах та загальнообласного. З участю представників центральної влади. Не зібрань для галочки. На них головну увагу приділити тому, як Закарпаття зробити форпостом Української держави. Розглянути ризики від сепаратистських дій, їхні причини, джерела. Не треба влаштовувати погоню за відьмами. Це приносить тільки шкоду. Діяти треба аналітично, продумано, зважено, професійно, рішуче, принципово. КОЛЕКТИВНО. Пригадую, донедавна функціонувала Українська Народна Рада, яка своїми форумами, заявами, публікаціями постійно реагувала на складнощі, проблеми, антидержавні діяння окремих персон. Уже тривалий час Закарпаття не має жодного такого утворення з осередків політичних партій, рухів, громадських організацій, національно-культурних товариств.
Першу скрипку у створенні такого всезакарпатського об’єднання можуть відіграти «ВОЛОНТЕРИ ЗАКАРПАТТЯ». Ця спільнота нині єднає сотні патріотів України, Закарпаття.
ВСЕ Ж ПОЧАТИ ТРЕБА з осібних зібрань владик, священиків релігійних конфесій. Намітити лінії, через які в умовах реальної та гібридної війни Росії проти України нікому не треба переступати. Скажімо, конфлікти, нападки між духовними особами єпархій УПЦ Московського патріархату та ПЦУ тільки посилюють сепаратизм та неспокій. Я особисто вірю в те, що в найближчі роки закарпатські парафіяни самі визначать для себе, хто є істинним братом, а хто ворогом.
Володимир Путін пише, що Росія та Україна – брати, один народ. Брати? Я, як і мільйони українців, БЕЗ ПЕРЕКЛАДУ розумію бесіду росіянина, білоруса, болгарина, поляка, серба, хорвата, чеха, словака. А за десятки років, при Союзі чи вже тепер, коли Україна та Росія окремі, незалежні, коли спілкуюся з росіянами з Росії, то від них щоразу неодмінно: «Пожалуйста, говорите по-русски, а то я вас не понимаю». Як можна не розуміти свого брата? Тому що ніколи то не було ніякого братання, братерства, в усі віки не було, а був тільки тіпа «старший брат» на ймення Царська, Більшовицька Росія, Імперія. Україна, українці в ній ніхто. Статисти, прислужники, другий сорт. Путін будь-що хоче відновити СРСР-2. Його армія окупувала для цього Абхазію та Південну Осетію в Грузії, Придністров’я в Молдові, Крим та Донбас в Україні. Росія підім’яла під себе Білорусь. Через військові бази контролює Вірменію, Таджикистан. Але без України імперія вийде на глиняних ніжках.
Володимир Путін пустив в хід історію. Свою. Російську. Неправдиву. Тендецйну. На жаль, йому досі підспівують багато закарпатських істориків й так званих «літописців». Дивно, як наші доморощені дотепер шалено нападають на діячів проголошеної в 1939-ому в Хусті незалежної Карпатської України, зокрема її Президента Августина Волошина. Хоча мали би пишатися цією однією з небагатьох сторінок українського державотворення в Закарпатті. Злагодженим хором, оркестром піддають анафемі лідерів ОУН-УПА– Степана Бандеру, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, січові військові формування, створену влітку 1941-го у Львові Незалежну Українську Державу. Сиплять словами – зрадники, вороги, фашисти, прислужники Гітлера. Воно так само і про Августина Волошина.Шановні закарпатські писаки. Повім вам прямо. Ті сотні тисяч мужів боролися передусім за вільну Україну, вони гадали, що Німеччина їм допоможе, як підсобила Словаччині, Румунії, а коли їхню мрію, наміри Рейх розтоптав, то затято боролися проти німців та совєтів, а з Радянською армією вели бої аж до 1953-го року. Й це найбільше бісить дотепер Кремль.
А ЩО БУДЕ, КІТЬ (коли) дослідники історії, всі мешканці Західної України почнуть закарпатців називати фашистами. Є для цього формальні підстави? Так. У 1941-45 роках Угорщина, яка в той час владарювала в Підкарпатській Русі, як союзник Німеччини, примусово-добровільно призвала до свого війська багато тисяч закарпатців. Вони воювали на Східному фронті. Вбивали і українців. А українці підкарпатців.Тому, перш, ніж вішати ярлики борцям за Незалежну Україну, помізкуйте трішки.
ЩЕ ПРО ВІЙНУ. ПЕРШУ СВІТОВУ. Володимир Путін у своїй статті навів тези про Європу, яка давно у Карпатах зводила стіну проти Росії. Ці постулати червоною лінією проходять в опусах низки закарпатських істориків. Ніби Москва їм дає вказівки.Так, продовжують писати про концтабори в Австрії для православних русинів. На їхню думку, модель цих таборів перейняв Гітлер під час Другої світової війни. У Першій світовій у ворогуючих арміях воювали – Царської Росії – один мільйон українців, Австро- Угорської імперії – 500 тисяч українців. Брат проти брата. Сотні тисяч загиблих українців. За чужі їм імперії.
Режим Австро-Угорської імперії з 1914-го по 1917-ий роки спровадив до концтабору Талергоф, що біля міста Грац /Австрія/, звинувачених у симпатіях до Росії 20 тисяч православних русинів, лемків Підкарпатської Русі, Галичини, Буковини, Польщі. Половина з них померла, страчена. У Закарпатті пора встановити пам’ятник полеглим у Талергофі землякам. Такі монументи відкриті у містах Галичі, Львові. Багато хто з дослідників минувшини хоче закрити очі на те, що у роки Першої світової війни підкарпатці/закарпатці/, буковинці, прикарпатці, галичани під прапором цісаря Австро-Угорського воювали проти військ царя Російської імперії. У ворогуючих арміях українці стріляли в українців.
Росія, Москва, створений за указом Владіміра Путіна фонд «Русский мир» здійснює інформаційну експансію, сіє сепаратистські настрої в Закарпаття через численні центри Російської культури в близьких до нас Чехії, Словаччині. У Словаччині вони діють у Братиславі, Кошіце, Пряшеві. Там з участю закарпатців відбуваються конференції, концерти, презентації книжок моквофільського, антиукраїнського спрямування. Цими днями мені потрапила на очі книжка Міхаіла Дронова /Москва/ – «Русины Австрийской империи». В ній спогади 10-ти російських офіцерів, котрі згадують, як їх тепло, радісно, з квітами зустрічали русини Угорської Русі. Книга подається як «Венгерский поход 1849 года». Просто такий собі похід. Про те, що це був каральний похід 100 тисячної армади Царя Російського під орудою фельдмарша, уродженця Полтави Івана Паскевича, яка допомогла Австрійському цісарю знищити Угорську Революцію, не акцентується.
У 2019 році фонд «Русский мир» видав книгу – Андрей Фатула. «Русиния. Подкарпатская Русь. Закарпатье». М., фонд «Русский мир». 2019. 256 с.
Андрій Фатула народився в закарпатському селі Вовкове 1946 року. Живе в Москві. Очолює міжрегіональну громадську організацію «Объединение русинов России». Свою монографію презентував у Російському культурному центрі в місті Пряшів /Словаччина/, на яку, за твердженням автора, приїхала й делегація Закарпаття. В ній стверджується, що русинам завжди найближчими, найріднішими були росіяни Росії. А Європа-ворог. І Галичина також. Звідси постійні заклики Фатули: закарпатці мають всім серцем горнутися до путінської Росії.
АНДРЕЙ ФАТУЛА:«Читателю небезинтересно будет узнать, что концепция «Украины» как противостоящей России общности зародилась в границах извечного соперника Российской империи-Австро-Венгрии.Хорошо известно, что лидеры националистических организаций ОУН-УПА, запрещённых в России, С. Бандера и Р. Шухевич родились в Австро-Венгрии. В противовес украинской русофобии русинство признаёт свою изначальную «русскость». Именно этим народ становится неудобен тем, кто привык видеть в России своего главного даже не соперника, а именно врага.////Галичане выступали и в роли основных доносчиков на русинов. В книге цитируются свидетельства бывшего узника Талергофа и очевидца тех трагических событий В. Р. Ваврика: «Наши братья, отрёкшиеся от Руси, стали не только прислужниками Габсбургов, но и подлейшими доносчиками и даже палачами родного народа». Уже в 1920-х годах председатель Русской народной партии Словакии доктор К. Мачик писал, и его слова приведены в книге: «Австрии было невыгодно русское самосознание в Галиции, и вот австрийское правительство рука об руку с польской шляхтой старается создать из русского населения Восточной Галиции особый, отличный от русского, народ с отдельной культурой и особым языком». Разумеется, русины здесь были неуместны, поскольку рассматривали Россию в качестве своего союзника и покровителя».
АВТОР. Українські історики повинні спростовувати всю цю російську великодержавну історичну археологію. А повернення України до Росії неможливе. То як добровільно причалапати до концтабору, з якого вдалося втекти. На фронтах Першої світової війни траплялися братання між ворогуючими вояками – українцями, росіянами. Тоді думали, що все-таки – брати. Так мізкували галичани у вересні 1939-го та закарпатці восени 1944-го, зустрічаючи Червону Армію. Радянський Союз таке почуття майже розвіяв достоту. А нинішня війна російсько-українська на Сході поставила крапку. Там, в окропах не зафіксовано жодного братання. Бо то не брати. Вони – загарбники.
Тому гріш ціна тій писанині Володимира Путіна. Хоча на зазіхання відповідати зміцненням війська, добровольчих батальонів.
БОГДАН БАРБІЛ, Заслужений журналіст України. Ужгород