Цю молоду, привітну, веселу та смуглявеньку красиву жінку Мар’яну Вовчок з Дийди знаю з того часу, відколи на Берегівщині почало зароджуватися фермерство. Вона тоді ще була у молодших класах. Власне, не стільки знаю відтоді її, як старанних і трудолюбивих мамку Анцю та батька Михайла. На жаль, кілька років тому він помер.

Звісно, така втрата внесла родинні корективи. Але труд як був у пошані, так залишився на першому місці в цій фамілії. Працюють-крутяться усі, хто як може і як ті бджілки. Тваринництво для них — сенс життя. Як узялися за нього ще у часи Владислава Бузовського, голови колгоспу в колишньому Дідові, так тримають планку дотепер. Відгодовують корів, бичків, біля ясел мукають маленькі телятка, а ще на їхній сімейній фермі є кози, вівці, маленькі козенятка і ягнятка. Та й коні. Без живої тяглової сили у нашу механізовану епоху — не обійтися. До всього цього потрібна ґаздівська рука — таку натуру має Мар’яна, а також усі інші Вовчки. Знають її, як і продукцію, молоко (коров’яче та козяче), творог, сир, сметану тощо майже всі берегівчани.

Реалізовує як може: у літні дні їздить на велосипеді, хоча вміло почуває себе за кермом малолітражки. Баранку легковика ця енергійна жінка “тримає” так само професійно, як і доїть корів чи кіз, косить у полі сіно та складає його у копицю, веде за повідок коня. Важка це сільська праця, але будь-яка справа в її руках аж горить.

Як добре, що є така сім’я, як дідівські Вовчки. Доки вона зранку та до самої ночі працює, доти ми ситі. Я і сам, і невістка з сином, і свати, чимало друзів і знайомих купляють Мар’янин харчовий товар: поживний, калорійний і кожному з нас так необхідний.

Трударям–Вовчкам бажаю міцного здоров’я, а покупцям за столом — смачного.

Михайло Папіш