Хотілося б торкнутися окремих аспектів, пов’язаних із реальними цілями та наслідками прийняття угорським парламентом закону про спрощене надання громадянства закордонним угорцям, який набув чинності 20 серпня 2010 р., а застосовуватися став з 1 січня 2011 р. і на перший погляд, виглядає як подарунок Будапешту для усіх «знедолених» закордонних угорців.

Але що це буде означати для самих претендентів на друге громадянство, представників угорської національної меншини? Невже угорський уряд насправді є добрим, безкорисливим благодійником?

Для цього закордонним угорцям Словаччини, Румунії, а особливо українського Закарпаття та сербської Воєводини, які не користуються правами громадян-членів ЄС, доречно поцікавитися усього кількома питаннями, наприклад: чи стануть вони після набуття угорського громадянства отримувати в Угорщині таку ж соціальну підтримку, якою користуються на сьогоднішній день в своїх країнах, або ж таку, яку отримують «угорські угорці», тобто ті громадяни Угорщини, хто проживає на її території і має тільки одне, угорське громадянство ?

Зокрема, це стосується допомоги, що надається в Угорщині на підтримку матерям після пологів на дитину та права на медичне страхування. За угорським законодавством ці права мають тільки ті громадяни У горщини , хто оплачує страхові внески і є платником податків в Угорщині. А отже, готуючись стати угорськими громадянами, закордонні угорці повинні одразу змиритися з тим, що претендувати на отримання соціальної підтримки, яка існує для громадян в самій Угорщині, вони не зможуть.

Або ж вони стануть платити податки в Угорщині і перестануть сплачувати їх у державах, на території яких зараз проживають? Як це сподобається владі таких держав, і чи такою вже несправедливою у цьому разі буде їх негативна реакція по відношенню до цих громадян та угорських ініціаторів проекту «подвійне громадянство».

Таким чином, подвійне громадянство не ставить етнічних громадян на один щабель з корінним населенням країни (при необхідності можна навести й інші приклади цього).

У той же час нові громадяни Угорщини, згідно з прийнятим в цій країні законом, будуть віднині наділені одним правом, яке рівняє їх зі своїми угорськими побратимами: їх наділено правом обирати депутатів регіональних та центральних органів влади в Угорській Республіці і самим обиратися до угорського парламенту за квотами, визначеними угорською владою, за що, як слід зрозуміти, вони мають бути безмежно вдячними чинному угорському уряду та правлячій партії Фідес.

Таким чином навіть побіжний аналіз реального підґрунтя нестримного бажання і надзвичайно цілеспрямованої політики уряду В. Орбана щодо надання подвійного громадянства етнічним угорцям за кордоном свідчить, що домінуюча політична сила в цій країні – партія Фідес, активно проштовхувала закон про подвійне громадянство (що, як зрозуміло, було тільки проміжним етапом), а згодом і про надання права голосу майбутнім закордонним угорським громадянам з цілком прагматичною і зовсім не безкорисливою метою. Мета ця очевидна – отримання потужної підтримки і формування нової електоральної бази для майбутніх парламентських виборів за кордоном.

Напевно керівництво Фідес має підстави штучно збільшувати свій електорат таким оригінальним способом. Адже неозброєним оком видно, що уряд В. Орбана Угорщину з економічної кризи не виведе. Для цього у маленької країни просто немає необхідних ресурсів і ринків збуту для незначних, ще збережених сегментів реального сектора економіки. До того ж, кризова ситуація у світовій та європейській економіці слугує додатковим негативним чинником тиску на економічну ситуацію в Угорщині, і навіть більш потужні держави ЄС не можуть впоратися з кризовими явищами у власних економіках. Недаремно рейтинг В. Орбана серед населення Угорщини (яке на собі щодня відчуває тягар економічно-соціальних проблем) помітно «просів» з 2010 року.

Отже підтримка електорату всередині країни, тобто з боку тих людей, які безпосередньо щодня відчуватимуть на собі «ефективність» правління В. Орбана, падатиме.

Саме тут у пригоді можуть стати «закордонні угорці», які бачитимуть Угорщину та уряд цієї країни виключно в яскравій обгортці, матеріально і соціально утримуватися за рахунок інших держав (Словаччини, України, Румунії, Сербії), а морально «підзаряджатися» від яскравих промов і лозунгів В.Орбана та лідерів «Йоббік» про «Велику Угорщину», отримувати право на вільне переміщення в шенгенській зоні, із щирою вдячністю віддаючи в обмін на це свої голоси ультранаціоналістичним силам Угорщини.

Говорячи про подвійне громадянство, слід віддавати собі звіт, що це не невинна забавка і кожна з країн, де проживає велика в процентному відношенні кількість громадян іншої держави, може зіштовхнутися з наступними викликами та ризиками:

1. Наявність паспортів певної країни у громадян за кордоном може слугувати виправданням “примушування до миру”, або висунення територіальних претензій по відношенню до конкретної країни. Таким чиномвоно несе в собі загрозу вторгнення військ іншої держави під приводом нібито захисту інтересів її громадян, що проживають на території іншої держави. Найбільш свіжим і яскравим прикладом такого розвитку ситуації можуть слугувати недавні події в Грузії 2008 р.

Причому, кіпрський конфлікт між Туреччиною та Грецією 1974 року, який, де-факто триває до цих пір, дає нам невтішний прецедент, який свідчить, що і країни НАТО не застраховані від загострення конфронтацій між собою, які можуть перерости у бойові дії.

Тим, хто вважає такий варіант занадто фантастичним, варто задатися питанням: чому Угорщина впродовж усіх останніх років цілеспрямовано і систематично тиражує абсурдні у своїй безпідставності, часто голослівні і на перший погляд незрозумілі звинувачення на адресу сусідніх держав ( у тому числі країн-членів ЄС, які чітко дотримуються законодавства Євросоюзу у частині захисту прав нацменшин і взагалі рахуються союзниками Угорщини як по Євроунії так і в НАТО) в «утисках» прав угорських нацменшин, що проживають у цих країнах?

2. Подвійне громадянство призводить до виникнення питань і потреби узгодження подвійної відповідальності. Наприклад, служба в армії, забезпечення “соціальним пакетом” та ін. Якій державі повинен складати присягу громадянин, чиї національні інтереси захищати і яку державу називати Батьківщиною, яка з держав повинна забезпечувати його соціальний і правовий захист і чи завжди в змозі вона буде зробити це, якщо він зазнає будь-яких правових утисків на території іншої країни, громадянином якої також являється ?

3. Подвійне громадянство дозволяє уникати кримінального переслідування злочинцям. Задля цього достатньо обирати «другою батьківщиною» державу, яка не видає своїх громадян.

4. Країни, що ратифікують законопроекти про процедури набуття громадянства для своїх етнічних співвітчизників та прихильників, в більшості випадків визнають подвійне громадянство односторонньо. Прикладом цього може слугувати випадок зі Словаччиною, яка одразу висловила своє незадоволення діями сусідів, назвавши даний закон таким, що загрожує її національним інтересам. Проте це не стало на заваді уряду В.Орбана. Навпаки, він використав дії словацького парламенту для безпідставної критики Братислави у веденні «шовіністичної» політики, яка нібито дискримінує угорську меншину.

5. Подвійне громадянство може стати першим кроком до введення національно-культурної, а згодом, і політичної автономії, що являє собою загрозу територіальної цілісності європейських держав. Власне саме впровадження таких автономій в суміжних з Угорщиною державах і є відкрито задекларованою ціллю уряду В. Орбана.

6. Подвійне громадянство – спосіб впливу на політику країни або принаймні регіону. Велика кількість громадян, що мають паспорт іншої держави, можуть вимагають від країни, де вони проживають, коригування її поглядів з врахуванням інтересів даних меншин, а фактично, інтересів іншої держави, яка стоїть за цими громадянами і відносно дешевим способом підтримує своїх соплемінників та водночас провадить їхніми руками власну політичну лінію (чи не є це ще однією і більш важливою ціллю уряду В. Орбана, яку він реалізує через етапи лібералізації угорського законодавства про громадянство та наділення закордонних угорських громадян активним і пасивним виборчим правом ?).

Наявність осіб з подвійним громадянством в вищих ешелонах влади не додає впевненості у відданості даного громадянина саме тій державі, якій складається присяга у вірності при займанні посади, адже саме така ж присяга вже могла бути складена раніше, але на користь іншої держави.

У зв’язку з цим цікаво, як повинні реагувати уряди суміжних з Угорщиною держав на те, що в їх країнах жити і працюватимуть депутати Державних зборів Угорщини та європарламентарі від Угорщини, особливо, якщо виявиться, що іноді ці особи вже є державними чиновниками, депутатами чи працівниками органів місцевого самоврядування цих самих, сусідніх з Угорщиною держав ?

У цьому контексті доречно задатися ще одним питанням – чого ж насправді може добитися угорська влада, прийнявши провокаційний закон про подвійне громадянство для етнічних угорців в інших державах, наділяючи їх активним та пасивним виборчим правом (втягуючи, таким чином, в орбіту власних політичних амбіцій) і перекреслюючи цим сформований у Європі статус-кво ? Причому добитися не для себе (тут мотиви цілком прозорі), а для інших країн Європи ?

Відповідь на це питання настільки ж очевидна, як і невтішна, однак про це слід задуматися, оскільки серед наслідків будуть і наступні:

1. Нові володарі угорських паспортів зможуть вільно подорожувати з “нешенгенських” країн ЄС (Болгарія, Румунія) в шенгенську зону і на законних підставах працювати в ній;

2. Нові володарі угорських паспортів зможуть вільно подорожувати з країн, що не входять до Європейського Союзу (Сербія, Україна), в ЄС і в шенгенську зону в тому числі;

3. Після пом’якшення процедури отримання громадянства, на що угорська влада пішла свідомо заради задоволення власних егоїстичних потреб – збільшення кількості нових виборців, зростають ризики проникнення до інших країн ЄС транзитом через Угорщину нелегальних мігрантів та кримінальних елементів, які іноді мають сумнівне угорське коріння, проте з задоволенням скористаються отриманими від Будапешта юридичними послабленнями для отримання громадянства країни-члена Шенгену, і зовсім не для того, щоб чесно працювати в Угорщині.

4. У зв’язку з наданням права голосу закордонним угорцям, навіть громадяни і мешканці держав, що не є членами ЄС, зможуть обирати депутатів до парламенту країни-члена ЄС та Європарламенту і самі обиратися до угорського та Європейського парламенту, що взагалі є нонсенсом в системі європейських правових відносин.

Насамкінець слід додати, що подвійне громадянство породжує сепаратистські настрої в суспільстві і може призвести до відчутного зростання напруги в східноєвропейському регіоні, який в останні десятиліття традиційно відзначався мирними традиціями в дусі найкращих європейських цінностей.

І саме Угорщина своєю бездумною ревізіоністською політикою може покласти цьому край. Агресивний угорський ревізіонізм, який запускає всередині ЄС ланцюгову реакцію регіональних етнічних конфліктів, може згодом бути роздутим до масштабів загальноєвропейської проблеми і стати джерелом напруження та дестабілізації ситуації в Центрально-Східній Європі, яка заслужено славиться мирним співіснуванням народів, що населяють цей регіон, впродовж багатьох останніх десятиліть, а також призвести до запуску процесів ліквідації системи кордонів в Європі. Таким чином своїм зовні благородним та ненав’язливим починанням Угорщина відкриває новий «ящик Пандори», який може зламати той делікатний статус-кво, який склався в Європі й довгі роки був запорукою її процвітання та мирного життя.