Сьогодні знайомимо вас з простою, відвертою і щирою людиною.Напевне немає такого радіослухача, аби н пізнавав її голосу. Знайомтеся ближче, Ольга Легальчик, журналіст, редактор, і хороша людина. Більше про неї- далі у розмові.
Ольго Іванівно, звідки ви родом?
– Я народилася у місті Мукачево. У місті, над Латорицею, закінчила другу середню школу. По її закінченні – вступила до Ужгородського державного університету на факультет романо-германської філології, який закінчила у 1985 році за спеціальністю: філолог, викладач французької мови та літератури, перекладач. Після закінчення, а це було ще при Радянському Союзі, за направленням працювала на Хустщині, в середній школі села Кошелево. Там сумлінно відпрацювала три роки. Потім повернулася до рідного Мукачева, працювала у середній школі № 16, за збігом обставин, через свого дуже доброго товариша Олександра Ардельянова, з яким ми були знайомі ще зі студентських літ. Якось ми зустрілись, а на той час запрацювала перша незалежна радіостанція «Ужгород-Контакт», яку він тоді очолював і запропонував мені спробувати попрацювати репортером. Спробувала, у мене все вийшло одразу. Коли я побачила магнітофони, мікрофони, рулони, пульт – зрозуміла, що то –моє. Це був чарівний світ. Працювала там аж до закриття цієї станції. Через любов до своєї улюбленої праці на цьому не зупинилася, вирішила знову влаштуватися уже на роботу в Закарпатську ОДТРК. Тоді директорм був Дмитро Андрійович Воробець. Він радо мене прийняв, якраз була вільна вакансія і я потрапила у мистецьку редакцію. Вела і готувала до ефіру 15 років програму «Грані». У 2005 році було стоврено радіо «Тиса ФМ» – була головним редакторм станції. Тепер працюю заступником завідувача ТВО «Інформаційних та аналітичних програм».
Чому обрали для себе французьку мову?
– Справа в тому, що коли навчалася в Мукачеві, то у нас у школі було поглиблене вивчення французької мови. Остання мені давалася напрочуд легко. Вона подобається мені своєю мелодикою і звучанням, тому не вагаючись вирішила, що мушу її досконало вивчити. Хоча, коли вступала до вузу, мушу сказати, що у мене була дилема. Мені ще подобалася фізика. Доводились вибирати між фізикою та французькою мовою.
Важко було вчитися?
– Абсолютно не важко. Я належу до категорії тих людей, які люблять завжди вчитися. Роки навчання – найкращі роки. У мене були дуже хороші викладачі. Я вдячна їм, що зуміли прищепити любов до всього найкращого, що ми маємо. У нас , в основному, викладали спеціалісти з Ленінграду. Хороший у нас був викладач латині Юрій Сак . Пам’ятаю, що він ніколи не починав нової теми, допоки студент не засвоїв попереднього матеріалу. Кожного студента знав по імені і по-батькові, був надзвичайно толерантною й інтелігентною людиною. Також пригадую Клару Тимофеєву, на той час вона була деканом факультету; Сюзанну Парамонову , Олександру Андрєєву, Олександру Павлову. Це- справжні фахівці своєї справи. А хіба можна забути Йосипа Баглая, Миколу Макару і багатьох інших чудових викладачів? Всім їм- повага і низький уклін.
Батьки схвально сприйняли ваш вибір здобувати фах французького філолога? Яким було їхнє ставлення до того, що ви полишили освітянську роботу, так би мовити, стали займатися журналістикою?
– Мої батьки дуже демократичні люди. Вони завжди поважали мою думку, довіряли мені у всьому. На жаль, батька вже немає. Я дуже вдячна татові за те, що він завжди мені і брату прищеплював любов до знань. Приміром, будучи ученицею третього класу, я вже знала майже усі столиці країн світу. Дома була величезна політична карта світу. За фахом він був геологом, любив історію і географію, тому з дитинства і нас, дітей, привчав до цього. Пам’ятаю, що усе він нам пояснював у ігровій формі. Ну, а дитячий розум всмоктує все як губка. Усе це проходило в ненав’язливій формі і добре закріпилося у голові.
Не важко вам працювалося у редакції мистецьких програм радіо, приміром для журналіста – інформаційника це своєрідний штрафний батальйон?
– Ти знаєш, не важко. Я люблю мистецтво, вважаю, що непогано на ньому розуміюся. Можливо «новинарям» і важко, але для мене це не складно. Тут своя специфіка подачі матеріалу. Я в свій час перелопатила чимало літератури, аби, як кажуть, «бути в темі». Не ставити дурних запитань своєму співрозмовнику , щоб не отримувати дурних відповідей. Читала літературу закарпатських авторів, вивчала мистецтво нашого краю у всьому його розмаїтті.
Хто вам подобається із закарпатських авторів найбільше?
– Серед молодих у літературі мені подобаються твори Олександра Гавроша, Михайла Рошка. З величезним задоволенням читаю твори Дмитра Кешелі. З дитячих – письменниці: Галина Малик, Надія Панчук та інші.
Пам’ятаєте свою першу програму на радіо?
– Ой, пам’ятаю… У мене тремтіли руки і ноги. Відчувала величезну відповідальність. Наче наді мною висів Дамоклів меч. Серце калатало і було важко опанувати себе, адже працювали ми тоді в прямому ефірі. Голос страшенно тремтів, але я пересилила цей страх. По закінченні – зайшла в кабінет і питаю у свого колеги Осипа Лободи : -«… Як все було?», а він так спокійно мені відповів: – «Олю, не хвилюйся , усе було нормально». Про Осипа Лободу хочу окремо сказати, що це та людина, яка зіграла в моєму житті особливу роль. Це людина, яка стала моїм вчителем у журналістиці. Я безмежно йому за це вдячна. Також дякую Олександру Ардельянову, який вчив мене бути завжди лаконічною. Писати я писала, розписувала дуже багато, а на радіо цього робити не слід, але згодом навчилася робити правильно. Дякую також Світлані Трохименко, Світлані Бойко, Дмитру Кешелі, Володимиру Кривоцюку, а Осипу Лободі особливо.
Ольго Іванівно, як гадаєте, чого не вистачає нині закарпатському радіо?
– Закарпатському радіо вистачає всього. Більше не вистачає ФМ станціям, на моє глибоке переконання – інтелекту. Хай на мене колеги не ображаються, але це справді так. Немає інформативності і об’єктивності. Я хочу, аби те, що подають, було правдивим і щоб самі програми були змістовними.
Вдома слухаєте радіо?
– Обовязково! Це- стиль життя. Прокидаюся вранці і поки вариться кава, я вмикаю радіо. З радіо робочий день у мене починається і закінчується. Я страшенний радіофан. Слухаю й інші станції, аби мати можливість порівняти. Слухаю радіо «Свобода», дуже подобається радіо «Ера-ФМ»
Ви стояли у витоків радіо «Тиса ФМ», як формували команду?
– Усе це було зробити не так просто. Влаштували кастинг на ведучих програм. Сформували команду . Визначилися чітко із форматом нашого мовлення. Загалом, мені подобається музика на «Тиса ФМ», формат взагалі унікальний як для України. Подобаються наші «ефірники» , які започаткував Олексій Уманський. Гідно працює і служба новин.
Яким би ви хотіли бачити радіо «Тиса ФМ» так років за десять?
– Ти знаєш, я би хотіла бачити це радіо більш інформативним, об’єктивним, змістовним. Я чітко розумію, що державна радіостанція залежить від державного фінансування. Чи вдасться втілювати нові проекти – час покаже. Буде бажання команди, відповідне фінансування – тоді буде все гаразд .
Я знаю, що окрім журналістики, ви чудовий кулінар
– Це завдяки моїй мамці. Свій перший яблучний пиріг я спекла у тринадцятирічному віці. Мама мене похвалила і сказала, що було дуже смачно. Як і кожна закарпатська ґаздиня – люблю готувати. У нас усі жінки прекрасні кулінари. Люблю імпровізувати на кухні. Надзвичайно тішуся, коли приходять друзі і чимось смачненьким маю можливість їх почастувати. Часто печу тістечка для колег… Це- справжнє задоволення.
Щоб ви поміняла у своєму житті, якби у вас була така можливість?
– Я дякую Богу за все, що маю. Сприймаю життя таким, яким воно є. Тішуся будь-якій дрібниці, квіточці, промінчикам сонця…
У житті ви щаслива людина?
– Так, я щаслива людина. Я усе життя займаюся тим, що люблю. Погодься, не так часто людина поєднує свої життєві інтереси із своєю професією. Незалежно чи я б працювала вчитилем, чи журналістом. У всьому треба шукати позитив і все буде гаразд..
Зараз практикуєте французьку мову?
– Приходять діти моїх колег. Я щаслива з того, що можу їм, як кажуть, трішки підсобити. Я люблю дітей і намагаюся завжди при потребі навчити їх і французької. Вони не дають мізкам заржавіти.
Бачу у вас на робочому столі багато книг. Яку останню книгу ви прочитала?
– Остання прочитана мною книга « Москва і москвичі» Володимира Гіляровського. Величезне задоволення отримала від перечитування. Паралельно читаю Михайла Веллера – «Все про життя» Коли готуюся до програми,то читаю багатьох авторів. Ми всьому вчимося завжди. Це ніколи не пізно. Опанувала навики звукових програм, наче виходить і все вдається. Мені завжди було цікаво, як працюють наші звукорежисери, от тепер маю можливість про це дізнатися. Головне для журналіста-цікавитись всім у житті.
Розмовляв Арсен Боровицький