Оберіг добра

Оберіг добра

Для себе я відкрив цю неординарну письменницю, коли ми обмінялися із нею своїми літературними нарисами. Як я довідався в самої Юлії Драгун, вона свої незвичайні вірші і оповідання довго не виносила на суд читача. Може, тому, що матеріали її збірок присвячені найменшим і найдорожчим їй особам – дітям і, що герої її творів різні тваринки: зайчик, білочка, лисичка, горобчик, качечка, півник, сорока, барвінок, черешенька, дзвіночки та інші представники навколишньої природи. Юлія Юріївна дуже ніжно і тепло відноситься до них, бо вони дорогі для неї.

Чари художнього слова і пісні вона відкрила для себе ще тоді, коли пасла батьківську корову, і потім, коли працювала на різних підприємствах Тячівщини. Вже тоді свої літературні витвори і задуми вона час від часу записувала в учнівський зошит, бо весь час не покидала її думка, що колись таки візьметься за перо і тоді ці записі їй знадобляться.

Герої її віршів і оповідань це добрі, розумні і чемні створіння, а їх світ привабливий і красивий, як у казці, де добро завжди перемагає зло і кривду. Герої обох збірок просять юних читачів любити своїх батьків, рідних і друзів, ставитись до нашої неньки України, її народу, до Церкви, до Бога з великою шаною і любов’ю. Як глибоко віруюча людина вона пронизала свої твори червоною ниткою віри у Всевишнього і Божу благодать. Не дивно, що художнє сприйняття світу авторкою ґрунтується на християнській моралі. Її вірші і оповідання добре сприймаються юними читачами позаяк випещені в рідному краї

Ось що пише у передмові до другої книжки заслужений працівник культури України Борис Кушнір:

«…Пощастило і їй. Пощастило з родиною, яка робить усе, щоб мамині книги йшли до читача у найвіддаленіші села, у дитячі будинки. І це заслуга синів, що зарубіжні видавці зацікавилися творчістю закарпатської літераторки і нині роблять переклад творів Юлії Драгун чеською мовою. Пощастило з добрими людьми, які підтримали дебют…».

Перед нами проста, скромна жінка з Верховинської глибинки. Юлія Юріївна Драгун народилася в селі Новоселиця, що на Тячівщині в родині колгоспників. Коли дівчинці був один рік – помер батько і дівчинка залишилася з ранніх років напівсиротою. Після закінчення восьмирічки Юлія Драгун спочатку працювала на дорожній дільниці, а водночас продовжувала навчатися у вечірній школі. Потім працювала на різних підприємствах Тячівщини. Разом із чоловіком Михайлом Івановичем виховали двох синів – Володимира і Михайла. Після одруження синів сім’я поповнилась двома невістками, а згодом і шістьма внуками.

У 2009 році у видавництві «Карпати» побачила світ перша книга віршів та оповідань Юлії Драгун «Хто раніше всіх встає» присвячена найменшим читачам. Книга після виходу у світ, здобула визнання широкого загалу і не тільки. Швидко відгукнулась і була прихильною преса та цілий ряд вітчизняних друкованих ЗМІ: радіо та телеканали. А 2010 року те саме видавництво випустило з друку і другу її книгу віршів і оповідань «Горнятко доброти», за яку на VІ Київській міжнародній книжковій виставці видавництво удостоєно Дипломом третього ступеня у номінації «Світ дитинства».

Даючи оцінку збіркам Юлії Юріївни я із захопленням, поряд із змістом, повинен вказати на чудовий зовнішній вигляд, якісну оправу та художнє оформлення згаданих книжок.

У віршах Юлії Драгун ми маємо всі ознаки сучасної поезії у характерній для поетеси формі. Гадаю, що нікого не треба переконувати у витонченості і поетичності нижче наведених рядків

 – Разом з вітром зашуміла

Сосна молоденька.

Під кущами затремтіла

Фіалка синенька.

А, ось, як звертається Юлія Юріївна до Буйного Вітру у вірші «Де найкраща земля?»:

– Ти по світу скрізь буваєш,

Скажи правду ти мені:

Де найліпше жити в світі?

Де найкраще на Землі?

І тут же відповідає їй вітер:

– Я обвіяв всі моря і доли,

Облетів всі гори і долини.

Бачив я усе і тобі признаюсь,

Що найкращі – наші верховини.

У вірші «Дай нам щастя, Боже!» авторка дуже вдало каже, чому вона любить свій рідний край:

– Там де квіточки пахучі,

Росте берізонька струнка.

Недалеко явір похилився

Біля старенького струмка.

А он стоїть – милується

Зелений гай.

Я люблю усе це,

Бо це – мій рідний край.

Оспівуючи свій рідний край, маленька гуцулка гордовито хвалиться нам, що вона українка з карпатського краю:

– Я гуцулка, українка

Карпатського краю.

Хочу я вам заспівати,

Де я проживаю.

А живу я у Карпатах,

Де велетні-буки.

Тут лунають над плаями

Трембітоньки звуки.

… Дуже хочу, щоб мій голос

Дійшов до столиці,

Аби знали, як живуть

Наші верховинці.

Ознайомлюючись із ліричними творами Юлії Юріївни читач разом з авторкою ніби мандрує карпатськими лісами, милується мальовничістю галявин, вдихає пахощі трав та піднімається на просторі полонини.

Ось, що пише автор в одному зі своїх віршів «Неповторний рідний краю!»:

– Неповторний рідний краю!

Доли, верховини

І могутні наші гори.

Сяють , як перлини.

Хай полине звук трембіти

І шум водограю

По всіх горах і Карпатах,

По рідному краю!

Прагнення зберегти навколишнє середовище, примножити щедрість і красу природи – найголовніша мета поетеси. Вона, разом з своїми літературними героями, хоче не лише жити на Землі в мирі, але і виховати в майбутнього покоління збереження краси рідної землі, кожного її неповторного куточка.

Ось, якими словами закінчує авторка своє повчальне оповідання «Квітка Яринки»:

«… Яринка була весела, і щаслива, що зберегла цю земну красу, що зробила добру справу на землі».

На світ і на улюблених героїв вона дивиться очима своїх найменших читачів, і оцінює їхню поведінку її критеріями. На противагу бульварним зубоскалам, дотепно і толерантно відповідають їм літературні герої із її збірок засобами живої природи. Поради авторки по-народному глибоко моральні. Це стосується і пісень для дітей, які вчать любити Бога, батьків, Вітчизну, навколишній світ, а дорослих закликають берегти свою землю і народні традиції, завжди пам’ятати Всевишнього і його заповіді. Ось що з цього приводу пригадує вона у вірші «Коли маленькою була»:

– Я маленькою була,

Мама в храм мене вела.

Я стояла і дивилась,

Біля дверей перехрестилась.

Я бачила: прихожани

Образ цілували

І правою рукою

Хрест на себе клали.

Багато віршів Юлія Драгун у своїх збірках будує в стилі закарпатських народних пісень – коломийок. Поетеса вміло вплітає в літературний український текст закарпатські говіркові слова та граматичні форми. Таким чином вона прищеплює маленьким читачам як любов до рідного діалекту, з якого починається повага до материнського слова, так і синівське відчуття належності до єдиного українського народу. Про це вдало говориться у пісні «А ми діти – гуцулята»

– Ой ішов я співаючи

Через бирь на груні,

Прийшли д’міні дівчаточка,

Як тополі руні.

Я гуцулка – українка

Карпатського краю.

Як у горах проживаю, –

Про це заспіваю…

Слово Юлії Драгун в дитячій літературі стало жаданою скибкою цілющого українського хліба, якого так не вистачає нині в освітньо-виховних закладах для молодших читачів. Чимало дітей і дорослих людей, сьогодні будуть приходити у світ прекрасного з любов’ю до рідного слова, до природи, чесної праці, батьків, до Бога і України через твори цієї самобутньої поетеси.

– Любі наші діточки,

Книжечки читайте.

Любіть мову свою,

Чемні виростайте.

І тоді вам посміхнеться

Світлом ваша доля.

І зацвітуть усі квітки

На вашому полі.

Що ж, дорога в поезію є нелегкою і часто замість білих лелій усіяна терням. Але вибір зроблено справді за покликом серця, тож хай щастить поетесі і хай вона радує нас новими поетичними рядками.

Творчих і родинних гараздів вам пані Юлія!

Ліпшої долі Україні!

Дмитро Копинець,

пенсіонер-освітянин,

смт. Буштино

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *