Для себе я відкрив цю неординарну письменницю, коли ми обмінялися із нею своїми літературними нарисами. Як я довідався в самої Юлії Драгун, вона свої незвичайні вірші і оповідання довго не виносила на суд читача. Може, тому, що матеріали її збірок присвячені найменшим і найдорожчим їй особам – дітям і, що герої її творів різні тваринки: зайчик, білочка, лисичка, горобчик, качечка, півник, сорока, барвінок, черешенька, дзвіночки та інші представники навколишньої природи. Юлія Юріївна дуже ніжно і тепло відноситься до них, бо вони дорогі для неї.
Чари художнього слова і пісні вона відкрила для себе ще тоді, коли пасла батьківську корову, і потім, коли працювала на різних підприємствах Тячівщини. Вже тоді свої літературні витвори і задуми вона час від часу записувала в учнівський зошит, бо весь час не покидала її думка, що колись таки візьметься за перо і тоді ці записі їй знадобляться.
Герої її віршів і оповідань це добрі, розумні і чемні створіння, а їх світ привабливий і красивий, як у казці, де добро завжди перемагає зло і кривду. Герої обох збірок просять юних читачів любити своїх батьків, рідних і друзів, ставитись до нашої неньки України, її народу, до Церкви, до Бога з великою шаною і любов’ю. Як глибоко віруюча людина вона пронизала свої твори червоною ниткою віри у Всевишнього і Божу благодать. Не дивно, що художнє сприйняття світу авторкою ґрунтується на християнській моралі. Її вірші і оповідання добре сприймаються юними читачами позаяк випещені в рідному краї
Ось що пише у передмові до другої книжки заслужений працівник культури України Борис Кушнір:
«…Пощастило і їй. Пощастило з родиною, яка робить усе, щоб мамині книги йшли до читача у найвіддаленіші села, у дитячі будинки. І це заслуга синів, що зарубіжні видавці зацікавилися творчістю закарпатської літераторки і нині роблять переклад творів Юлії Драгун чеською мовою. Пощастило з добрими людьми, які підтримали дебют…».
Перед нами проста, скромна жінка з Верховинської глибинки. Юлія Юріївна Драгун народилася в селі Новоселиця, що на Тячівщині в родині колгоспників. Коли дівчинці був один рік – помер батько і дівчинка залишилася з ранніх років напівсиротою. Після закінчення восьмирічки Юлія Драгун спочатку працювала на дорожній дільниці, а водночас продовжувала навчатися у вечірній школі. Потім працювала на різних підприємствах Тячівщини. Разом із чоловіком Михайлом Івановичем виховали двох синів – Володимира і Михайла. Після одруження синів сім’я поповнилась двома невістками, а згодом і шістьма внуками.
У 2009 році у видавництві «Карпати» побачила світ перша книга віршів та оповідань Юлії Драгун «Хто раніше всіх встає» присвячена найменшим читачам. Книга після виходу у світ, здобула визнання широкого загалу і не тільки. Швидко відгукнулась і була прихильною преса та цілий ряд вітчизняних друкованих ЗМІ: радіо та телеканали. А 2010 року те саме видавництво випустило з друку і другу її книгу віршів і оповідань «Горнятко доброти», за яку на VІ Київській міжнародній книжковій виставці видавництво удостоєно Дипломом третього ступеня у номінації «Світ дитинства».
Даючи оцінку збіркам Юлії Юріївни я із захопленням, поряд із змістом, повинен вказати на чудовий зовнішній вигляд, якісну оправу та художнє оформлення згаданих книжок.
У віршах Юлії Драгун ми маємо всі ознаки сучасної поезії у характерній для поетеси формі. Гадаю, що нікого не треба переконувати у витонченості і поетичності нижче наведених рядків
– Разом з вітром зашуміла
Сосна молоденька.
Під кущами затремтіла
Фіалка синенька.
А, ось, як звертається Юлія Юріївна до Буйного Вітру у вірші «Де найкраща земля?»:
– Ти по світу скрізь буваєш,
Скажи правду ти мені:
Де найліпше жити в світі?
Де найкраще на Землі?
І тут же відповідає їй вітер:
– Я обвіяв всі моря і доли,
Облетів всі гори і долини.
Бачив я усе і тобі признаюсь,
Що найкращі – наші верховини.
У вірші «Дай нам щастя, Боже!» авторка дуже вдало каже, чому вона любить свій рідний край:
– Там де квіточки пахучі,
Росте берізонька струнка.
Недалеко явір похилився
Біля старенького струмка.
А он стоїть – милується
Зелений гай.
Я люблю усе це,
Бо це – мій рідний край.
Оспівуючи свій рідний край, маленька гуцулка гордовито хвалиться нам, що вона українка з карпатського краю:
– Я гуцулка, українка
Карпатського краю.
Хочу я вам заспівати,
Де я проживаю.
А живу я у Карпатах,
Де велетні-буки.
Тут лунають над плаями
Трембітоньки звуки.
… Дуже хочу, щоб мій голос
Дійшов до столиці,
Аби знали, як живуть
Наші верховинці.
Ознайомлюючись із ліричними творами Юлії Юріївни читач разом з авторкою ніби мандрує карпатськими лісами, милується мальовничістю галявин, вдихає пахощі трав та піднімається на просторі полонини.
Ось, що пише автор в одному зі своїх віршів «Неповторний рідний краю!»:
– Неповторний рідний краю!
Доли, верховини
І могутні наші гори.
Сяють , як перлини.
Хай полине звук трембіти
І шум водограю
По всіх горах і Карпатах,
По рідному краю!
Прагнення зберегти навколишнє середовище, примножити щедрість і красу природи – найголовніша мета поетеси. Вона, разом з своїми літературними героями, хоче не лише жити на Землі в мирі, але і виховати в майбутнього покоління збереження краси рідної землі, кожного її неповторного куточка.
Ось, якими словами закінчує авторка своє повчальне оповідання «Квітка Яринки»:
«… Яринка була весела, і щаслива, що зберегла цю земну красу, що зробила добру справу на землі».
На світ і на улюблених героїв вона дивиться очима своїх найменших читачів, і оцінює їхню поведінку її критеріями. На противагу бульварним зубоскалам, дотепно і толерантно відповідають їм літературні герої із її збірок засобами живої природи. Поради авторки по-народному глибоко моральні. Це стосується і пісень для дітей, які вчать любити Бога, батьків, Вітчизну, навколишній світ, а дорослих закликають берегти свою землю і народні традиції, завжди пам’ятати Всевишнього і його заповіді. Ось що з цього приводу пригадує вона у вірші «Коли маленькою була»:
– Я маленькою була,
Мама в храм мене вела.
Я стояла і дивилась,
Біля дверей перехрестилась.
Я бачила: прихожани
Образ цілували
І правою рукою
Хрест на себе клали.
Багато віршів Юлія Драгун у своїх збірках будує в стилі закарпатських народних пісень – коломийок. Поетеса вміло вплітає в літературний український текст закарпатські говіркові слова та граматичні форми. Таким чином вона прищеплює маленьким читачам як любов до рідного діалекту, з якого починається повага до материнського слова, так і синівське відчуття належності до єдиного українського народу. Про це вдало говориться у пісні «А ми діти – гуцулята»
– Ой ішов я співаючи
Через бирь на груні,
Прийшли д’міні дівчаточка,
Як тополі руні.
Я гуцулка – українка
Карпатського краю.
Як у горах проживаю, –
Про це заспіваю…
Слово Юлії Драгун в дитячій літературі стало жаданою скибкою цілющого українського хліба, якого так не вистачає нині в освітньо-виховних закладах для молодших читачів. Чимало дітей і дорослих людей, сьогодні будуть приходити у світ прекрасного з любов’ю до рідного слова, до природи, чесної праці, батьків, до Бога і України через твори цієї самобутньої поетеси.
– Любі наші діточки,
Книжечки читайте.
Любіть мову свою,
Чемні виростайте.
І тоді вам посміхнеться
Світлом ваша доля.
І зацвітуть усі квітки
На вашому полі.
Що ж, дорога в поезію є нелегкою і часто замість білих лелій усіяна терням. Але вибір зроблено справді за покликом серця, тож хай щастить поетесі і хай вона радує нас новими поетичними рядками.
Творчих і родинних гараздів вам пані Юлія!
Ліпшої долі Україні!
Дмитро Копинець,
пенсіонер-освітянин,
смт. Буштино