Днями на Перечинщині померли прекрасні, працелюбні, духовно багаті люди, світла пам’ять про них у наших серцях буде незабутньою.
Задовго ще до своєї смерті, мій сват Михайло Іванович Манзич, житель Сімерок, відчувши у свої неповні 62 роки земного життя невигойні болі, просив мене замість звичного некрологу написати пару прощальних з білим світом поетичних слів.
Прощай мій світку, Отчий краю,
Рідня велика, друзі вірні!
Не плачте в смутку, Вас благаю!
У смерті всі ми з Вами рівні.
Пожив я в сонячнім промінні,
Здається, миттю промайнуло…
Як листопад, вітри осінні –
Могилу листям огорнуло.
Сира земля, бездушне тіло
Ще й ваші сльози не остили ж.
Та все то, знайте, одболіло –
Надії в мертвих воскресились.
Бо їх сліди й на тому світі,
Якщо їх путь вела до храму,
Сповнялись Божі заповіти –
Господь одкриє в Царство браму.
Зарічівці попрощалися зі своєю приязною, добродушною краянкою Оленою Миколаївною Мулесою, матір’ю відомого літератора, громадсько-політичного діяча, голови Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Василя Мулеси.
Просвітяне, вся творча інтелігенція Перечинщини висловлюють йому і всій його родині свої сердечні співчуття.
Іван Козак,
письменник, голова
Перечинського районного об’єднання «Просвіта»
