Знову настав день, коли згадують добровольців, і разом із бажанням привітати побратимів, з якими пройшов нелегкий шлях боротьби, приходить розуміння чогось недоказаного, відчуття несправедливості. Якось під впливом медіа знівелювалося саме поняття “доброволець”. Усталене уявлення про добровольців як про всіх тих, хто з 2014 року добровільно вступив в підрозділ ЗСУ, МВС чи НГУ. І тут не посперечаєшся ‒ слід віддати шану всім, хто першими відреагував на загрозу та виявив мужність й відвагу та пішов боронити нашу державність.
Але сьогодні я хотів би звернути увагу на іншу категорію добровольців, яку незаслужено винесено за дужки історії.
Для мене доброволець у чистому втіленні ‒ це той, хто пішов на цю війну, не бажаючи оформлятись в офіційний батальйон, чи не чекаючи оформлення в офіційний підрозділ. З початком війни всі бачили масову зраду міліціонерів, військових, працівників СБУ та інших силових структур і тому частина військовиків не захотіла туди вступати. Багато хто не міг офіційно оформитися, маючи відкриті кримінальні справи за боротьбу з режимом, особливо під час Майдану. Були й інші, у кожного свої власні причини. І ось ця маса, стихія почала формувати добровольчий рух: самоорганізовувалися, створювали мережу забезпечення, шукали зброю, контактували з військовими, брали на себе виконання завдань. Вони воювали як уміли, часто проявляючи чудеса героїзму, часто роблячи помилки.
Неодноразово чув від високих військових чинів про “авантюрні дії” добровольців під час трагічних подій під Іловайськом, і що нібито саме через дії добровольців ми там отримали поразку. Можливо, частково і так. А дії військових, а здача військовими цілих ділянок фронту, а безхребетна здача військової техніки, майна, зброї? Не хочеться розвивати цю тему, та й не про те зараз мова. Помилки робили всі: генерали з Генштабу, польові командири ЗСУ, МВС чи НГУ на передовій і добровольці. Так чи так, фронт вирівняли, зупинили московську навалу на певних рубежах, розпочалися позиційні бої. І ось тут керівництво держави на чолі з Головнокомандувачем зробило одну з найбільших помилок ‒ прибрали від участи у війні добровольчі підрозділи. Очевидно, що це було політичне рішення.
Ті, хто на хвилі Майдану прийшов до влади, прекрасно розуміли, яким шляхом вони будуть іти, яка їхня мета, які цілі. І розуміли, що та сила, яка скинула з трону Януковича, вміє самоорганізовуватися. Тож маніпулювати нею, як під час Майдану, вже не буде можливості. Тому й вирішили цю силу опанувати. Але замість того, щоби направити цей добровольчий рух в конструктивне, державотворче русло, підсилити ним силові структури, його просто знищили. Отим тупим, непродуманим ідеями легалізовувати кожного індивідуально можновладці відкинули основну масу добровольців від подальшої боротьби. Основним аргументом було таке: ми піднімемо заробітну плату і до нас масово всі повалять, нам залишиться тільки перебирати ‒ цього візьмемо, а цього ‒ ні. І на слушні зауваження, що в цьому, вже відкритому, протистоянні з противниками самого існування нашої нації і держави, головним повинна бути ідеологічна, а не фінансова мотивація бійців і офіцерів, відповіддю було повне нерозуміння, ігнорування будь-яких ініціятив зі сторони добровольців, презирливі коментарі та посмішки.
І чим це все закінчується? За два роки з армії пішла основна маса ідеологічно вмотивованих бійців, наплив (не такий вже й масовий) “заробітчан”. Повернення на ключові керівні посади отої штабної когорти, яку на початку війни і днем з огнем не можна було знайти. Повернення найгірших традицій совєцької армії, підвищення по службі ‒ за принципом: “кто нє в “стойлє” ‒ падаждьот”. Тероборона ‒ взагалі профанація…
Підрозділи МВС ‒ НГУ (за деякими винятками) поступово перетворюються в армію, що готується до боротьби зі своїм народом.
Якщо коротко ‒ сучасні ЗСУ здатні протистояти хіба “Л-ДНР”, але аж ніяк не Росії, чи іншим геополітичним викликам. І однією з причин такого стану є категоричне відсторонення добровольців від будь-якої участі в обороні своєї держави.
А що з добровольцями на сьогодні? А їх ніби й нема й не було. Гейби й призначили для них свято, але зразу ж знівелювали. І вже ніби й не було батальйонів “Правого Сектору”, “Донбасу”, “Айдару”, “ОУН”, “Карпатської Січі”… У “тілівізорі” в основному ті, що в “стойлі”, хто легалізувався. А якщо і йде мова про добровольчий рух, то це ‒ “бомжуючі” під ВР, що закликають до третього майдану, “смітникові” люстратори, вбивці, бандити. Хоча, як згодом виявляється, організаторами подібних акцій виступає знову таки хтось із влади.
Але добровольчий рух і надалі існує, бере участь у боротьбі, часто йдучи по тонкій межі з законом, криючись. І як тільки стає гаряче на якійсь ділянці фронту, вони миттю там. І чинні офіцери знаходять різні можливості, щоб вони були ‒ тихо, без ФБ і ТБ. Потреба в нас і надалі є.
Тому сьогодні є привід і я вітаю вас, побратими. Ви були, ви є. І наша боротьба ще попереду.
А тих, хто легалізувався, буду вітати ще й з днем ЗСУ 6 грудня, днем НГУ 26 березня, днем Національної поліції України 9 грудня, днем СБУ 25 березня.
Командир Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ” Олег Куцин
