Як в Ужгородському інституті культури і мистецтв «знімали кіно» за плінтусом

Як ми «знімали кіно» за плінтусом. Літературний бекстейдж.

Кожен, як може, пристосовується до нових реалій. Приголомшені найбільше ті, хто займався соціально-орієнтованою діяльністю. Несподівано зателефонував Віллі Пап. Пам’ятаючи про мої колишні стріми, попросив поради щодо Пап-джаз фестивалю. Перший, не з професійно-медійного кола, хто підмітив різко зростаючу роль онлайн-публікацій. У тих сферах, в яких вони раніше були не потрібними.

Я зв’язався з київськими музикантами, виявилося, що практики виступів, коли виконавці ізольовані дистанційно, а концерт проходить онлайн, можна перерахувати на пальцях. Технічно справа в розсинхроні виконавців в часі. Є перспективний мережевий протокол NDI, але він ще далеко не в побутовому сегменті.

Та просто так чекати – не варіант. І з’являються різні спроби скуштувати на зуб мережеві можливості. В мене це була робота зі своїми студентами. Ми зробили кліп, який буквально зліпили «на колінках», без техніки, підготовки та звичайних в таких випадках «танців з бубнами».

Хочу подякувати тим колегам-журналістам, які відчувши елемент новизни та потенціал позитиву всупереч хвилі «всьо пропало», розповсюдили інформацію про цю роботу. Це «Закарпаття онлайн», «21 канал», «Трибуна» та інші.
Своїм студентам кажу, що за життя зібрав собі практично всі можливі «плюшки» і хочу навчити робити це і їх. Адже публічність і визнання мають супроводжувати творчі особистості. Це форма їх існування.

Ми трохи затягнули свою роботу над зйомками кліпу. Тоді я поміняв роль добренького «Yes-man» на брутального «No-man» і колесо закрутилося швидше. Всі довгі роки роботи керівником великих творчих колективів я робив саме це. Хвалив або сварив. Це, як в Тетрісі – хороше миттєво забувається, погане накопичується. Оскільки хвалив і сварив тих самих, то поступово всі вони через критику ставали ворогами (жарт і підказка починаючим керівникам). Дійсно жарт. Друзів більше.

Коли почали надходити перші результати від Альони, Насті та Сергія, полізли дитячі проблеми нерозуміння віддалених технологій. Найбільше шкода Настю. Вона чесно записала свою хореографічну партію ще за відсутності кінцевої фонограми. Монтаж, покликаний звести тут синхрон, звичайно не зміг замінити майстерність танцюристки і картинка була трохи не така. Про це до цього моменту знали лише ми з Настєю. Вона супер. Зауваження зробила, але переробляти ролик ми не стали, бо це ще затягнуло б час. Так, що знайте, Настя профі. А я заспокоюю себе тим, що там багато недосконалостей і мета була в іншому. Ми її досягли.

Сьогодні Сергій поділився сюжетом 21-го каналу. Дуже професійно зроблений Мирославою Гараздій сюжет. Той момент, коли молоді виконавці на своєму місці – перед публікою. Навіть в цих умовах. І говорять непогано. Я б тільки додав, що вчаться вони в Ужгородському інституті культури і мистецтв, де такий же молодий душею, як вони, директор. Наталія Шетеля. За свої роки вже і не згадаю, скільки в мене було безпосередніх керівників – ректорів, голів комітетів, начальників обласних управлінь, генеральних і виконавчих директорів… Вона перша, хто так органічно живе з експериментами. Вона не боїться їх. Вона їх провокує, в хорошому розумінні.
Студенти не знали, що за ними цей керівник, який і допоможе і підрулить. Коли вони не помічають рульового, значить кермо в хороших руках.

Пригадую перші часи своєї роботи з пані Наталією. Запропонував їй, щоб студенти зіграли на трембіті Yellow Submarine бітлів. Робіть – сказала директор. Центр міста, оркестр народних інструментів, серйозний хор, всі вони мають відомих і поважних керівників. …Коли над Ужем трембіта заграла ноти, знайомі кожній «музично хрещеній» людині… туристи мало не падали в річку, а Бокшай та Ерделі в альпінарії вже підспівували. Чесно. Сам чув. В кінці пробігла балерина в пачці, а на переході біля 8-ї школи чотири мажоретки з барабанами завершили перехід до студії на Abbey Road.

Потім був новорічний кліп на музику з «Один вдома», була сучасна хореографія «Акцентів» і багато чого. Жодної відмови у най несподіваних пропозиціях.

… Заздрю студентам. Які можливості, які перспективи. І все попереду.
От тільки з вірусом розберемося.

Олександр Герешко

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *