Кажуть, що народ страшенно любить продукувати антинародні бунти. Зерно істини в цьому є. Не треба бути планетарним Фейєрбахом, аби зрозуміти, що жива людина завжди незадоволена існуючим станом. Бо інакше не буде розвитку земної цивілізації.

Тому й з’являються лідери, котрі хочуть підхльоснути антинародні бунти для власного добротного — і далеко не бунтарського — життя. Набагато ж легше махати прапором, ніж займатися чорновою роботою — вичитувати закони в парламенті, добиватися проведення істинних.

До речі, про прапор.

Махання предметом — улюблений метод гіпнотизерів, аби приспати  пацієнта і заставити його робити те, що треба. Не тобі, звичайно. Йому! Гіпнотизеру!

«Гіпнотична» логіка заставила мене взяти книгу відповідного фахівця Віктора Кандиби.

Читаю:

«В любом случае гипнотизёр должен над пациентом возвышаться; если он выше гипнотизёра, то надо пациента посадить».

Онде чому деякі «нарвані» лідери лізуть на барикаду з прапором. А дехто з загіпнотизованих «низів», під їх впливом, так ненормально бушує, що його справді треба посадити, аби не заважав нормальним людям працювати.

Василь ЗУБАЧ.

Пост скриптум. Як виняток, буває у псевдо-дійсності і таке, що гіпнотизери вступають у боротьбу з гіпнотизерами ж. Одні саджають інших, щоб упливати на третіх. Наприклад, так сталося з Луценко і Тимошенко. Їм це пішло на користь. Луценко вже не розмахує прапором, а Юля — своїми милицями, як нунчаками: бо нема смислу — ніхто ж їх не випускає на підвищення на Майдані чи аеропорту для ліпших доньок і синів інопланетних тварин. А ті, що знаходяться на підвищенні, досі сердяться за популістське розбазарювання «общака», тобто бюджету держави «У». Що це насправді за держава?… Скажу чесно, цього не знає ніхто. Жодний гіпнотизер!..