Продовжується недолуга епопея з намаганням деградаційних сил зоряного Мукачева замість нормальної, обговореної громадськістю, скульптури Святого Мартина всучити «дурному» народу пустого Троянського коня, з якого потім сама Вічність буде реготати з усієї сили. З цього приводу газета «Трибуна» поставила декілька запитань Народному художнику України, відомому скульптору Івану БРОВДІ.
– Чому ви, Іване Васильовичу, стали осторонь подій, що 
відбуваються навколо Святого Мартина у вашому місті?
– Даремно ви так вважаєте. Коли на художній раді відкрилися задуми щодо однозначного затвердження скульптури ужгородського автора, я відразу звернувся до мера Золтана Лендєла з проханням провести конкурс. Він запевнив мене, що конкурс обов’язково відбудеться, «оскільки це – принцип демократії». А що відбувалося далі ви знаєте – демократія над Латорицею наказала довго жити. Хоча, наскільки мені відомо, в конкурсі хотіли брати участь мукачівські, ужгородські та львівські скульптори (до десяти чоловік).
– Ви могли б прокоментувати пріоритетний наразі ескіз пана Колодка як професійний і досвідчений фахівець?
– Ні, це не було б коректним із мого боку. Але єдине можу сказати, що цей ескіз «дитячого олив’яного солдатика», за влучною характеристикою з вашої статті в «Трибуні», має не тільки багато недоліків, але до того є ще й великим ПЛАГІАТОМ. У разі його реалізації з’явиться до Мукачева чимало претензій, що поганьблять і державу в цілому.
– Як ви взагалі ставитеся до меценатства?
– Звичайно, воно було й буде через те, що завжди були і будуть як багаті, так і бідні. Наведу історичний приклад. У Москві свого часу процвітав знаменитий і багатий Сава Морозов, який багато зробив для Москви. Але історії відомий і курйозний випадок із ним. Він довго, затративши багато коштів, будував для себе особняк. Коли ж роботи були завершені, покликав свою маму, щоб похвалитися зробленим. Мати довго і уважно дивилася на витвір його рук, а відтак сказала наступне: «Савушка, Савушка, те, що ти дурень, знала я одна, а тепер про це дізнається вся Москва» Проекцію з цього випадку можна зробити і на мукачівську ситуацію. Благодійне спонсорство стосовно Святого Мартина є благородним вчинком. Але в нинішній інтерпретації чи піде воно на користь людям, чи залишить по собі добрий, а не скандальний слід ув історії? Усе ж, міркую собі, не потрібно нашим чудовим, хоч і бідним матеріально людям нав’язувати свої, дещо міщанські задуми. Кожен «крутий хлопець», погоджуся, може зробити за свої гроші в своєму дворі все, що завгодно. Та в цьому громадському випадку річ іде не про лавочку в скверику, а про мистецький твір, на який будуть дивитися наші діти, внуки та правнуки, а також останні почнуть судити про нас на не зовсім зручну тему: «Чи адекватними предки були?»
– Тож однозначно потрібна жива конкуренція, через яку у свій час навіть Мікеланджело та Леонардо де Вінчі тягали один одного за бороди?
– Так, подібний історичний факт відомий. Будь-яка конкуренція дає прогрес. Але, якщо ви натякаєте на те, що пора і нам з Колодком взяти один одного за бороди – то скажу рішуче: «Ні!» Бо, якщо судити по його роботах, борода досвідченого майстра виросте в нього не скоро.
– Наскільки, за спеціальною «шкалою Бровді», здивує мешканців Мукачева та його гостей цей пам’ятник у разі його волюнтаристської реалізації без конкурсу?
– Якщо говорити про дива, то ДЕХТО уже хотів здивувати мукачівців, запросивши до певних справ «Короля мармуру» Шматька. З цього вийшла тільки ганьба. Люди тільки плечима знизали через цей запланований фокус. А що вийде з цього фокусу? Час покаже. Подивимось також, чи знайдуться в голодні часи в мукачівців зіпсовані пташині яйця для позначення «дивної» скульптури?
Розмовляв
Василь ЗУБАЧ