Так вважає відомий український поет Andriy Lyubka:
“Лідерів не вибирають, або ти лідер, вожак, або ні. Рождьонний ползать лідером не стане. Парадокс полягає в тому, що лідер вибирає сам себе, просто харизма не дозволяє йому змовчати і встояти в потрібний момент. Якщо інші “лідери” закликають до нового Віче-8 і страйку (цікаво, чому тоді опозиція не приєдналася до страйку і таки прийшла на роботу в Раду?), то наразі є єдиний адекватний політик, який чітко сформулював завдання, публічно й без страху його оголосив – Юрій Луценко”:
1. Ніякої паніки та розпачу. Предки боролися в гірших умовах. Нас мільйони і ми сильніші за купку злодіїв.
2. Створюємо Народний Фронт Майдан (як я і пропонував назвати організацію з самого початку) і реально перетворюємо його в мільйонний народний рух опору. Максимальна самоорганізація і мінімальна бюрократія. Керівник в місті, районі чи області – той, хто веде за собою людей, а не персона по квоті.
3. Лідери опозиції припиняють виборчу президентську кампанію. Рейтинги, комбінації і піар – до дупи. Інакше там будемо всі разом.
Натомість політики просять, якщо треба – то й навколішках, просять людей перейти від маніфестацій вихідного дня до штурму правлячої банди з Дня Злуки 22 січня.
4. В призначений час мобілізації всі українці – на столицю. Зі своїми автомобілями, бусами, вантажівками, тракторами – битися за вільну Україну. Мери вільних міст і містечок – запрошуємо на екскурсію до Києва з усім комунальним господарством. Студенти – на вулицю, битися за своє європейське майбутнє. Кияни – на вулицю, битися за свій столичний гонор. Політики – на вулицю, разом з сім’ями і помічниками, на своїх авто і пішки – битися за демократію в цій країні.
Втрачати вже нічого. Прийняті закони – це тюрма суворого режиму для всіх, хто почуває себе вільною людиною.
Це той час, коли перевіряється на практиці “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”!
Це момент істини.