Недарма говорять, що за кожним великим чоловіком стоїть велика жінка. Дружина депутата Закарпатської обласної ради Степана Деркача усіляко уникає публічності, але, зважаючи на наші неодноразові звернення, Тетяна Деркач погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю.
За плечима – 16 років подружнього життя, протягом яких, як і в кожній сім’ї, були свої злети і падіння, успіхи і невдачі, але, як каже пані Тетяна, головне – вміти разом долати важкі часи і вірити в краще майбутнє.
– Тетяно Тиберіївно, Ви – дружина відомого у Закарпатті політика. Які переваги й недоліки Ви вбачаєте в цьому?
– Бути дружиною публічної особи – це велика відповідальність і великий вантаж, адже до твого чоловіка та до твоєї сім’ї прикута увага суспільства, що викликає внутрішню напругу та дискомфорт. Особливо це було відчутно у період передвиборчої кампанії 2012 року. Це, як я вважаю, найбільший недолік. Але мені пощастило, адже мій чоловік всіма можливими способами оберігає нашу сім’ю від сторонніх поглядів. Завдяки йому я відчуваю себе захищеною в цьому плані.
– Як відомо, у Вас двоє дітей: старшому, Олексію, 13 років, молодшій, Тамілочці, – 3. Чи вистачає у Степана Тиберійовича часу на сім’ю?
– Безперечно, через свою активну громадську та політичну діяльність 
Степан часто у роз’їздах. Але, тим не менше, весь свій вільний час він намагається проводити у сімейному колі. Це і родинні пікніки разом з нашими батьками, і ігри вдома разом з дітками. Я можу сказати, що весь час, коли мій чоловік перебуває вдома, він намагається якомога більше уваги приділяти сім’ї: малює або читає разом з Тамілочкою, допомагає виконувати домашні завдання чи грає у футбол зі старшим сином. Часто навіть забирає дітей з собою в місто, коли їде на якусь не надто важливу зустріч. Окрім того, це людина, яку я дійсно можу назвати не тільки коханим чоловіком, а й своїм другом. Ввечері ми часто ділимося враженнями від прожитого дня, будуємо плани на майбутнє і просто щасливі, що перебуваємо разом.
– Де Ви найчастіше відпочиваєте?
– Знаєте, останнім часом ми якомога більше часу намагаємося проводити разом з батьками, на вихідні їздимо до них в гості, оскільки починаємо усвідомлювати, що роки минають, і тому потрібно цінувати кожну мить, проведену поряд з рідними. Окрім того, час від часу виїжджаємо на природу.
– Розкажіть про Ваші захоплення та хобі Степана Тиберійовича.
– Зараз практично не виходить займатися улюбленими справами, оскільки виховання дітей займає дуже багато часу. Але коли знаходжу вільну хвилинку – люблю читати художню літературу, в основному світових класиків. Можу з упевненістю сказати, що книги і є моїм найбільшим захопленням. Стосовно Степана, то він полюбляє більш активний відпочинок: взимку – катання на лижах, влітку – сплави по річці на човні, спортивні ігри, зокрема футбол.
– Які риси в характері Степана Тиберійовича Ви вважаєте ключовими?
– Впевнена, що будь-хто з оточення Степана підтвердить, що він – надзвичайно відповідальна і надійна людина. Якщо він дав слово, то докладе всіх зусиль, щоб його дотримати. Окрім того, мене завжди приваблювала його чесність. Він говорить те, що думає і відчуває, не вдається до якихось незрозумілих ігор. Він той, ким здається. Я повністю йому довіряю і в той же час вірю йому, вірю в те, чим він займається. Степан завжди був таким. Пам’ятаю, ще в часи, коли ми тільки одружилися, він неодноразово говорив мені, що реставрує Хустський замок і зробить наш край туристичним центром Закарпаття. В той час його слова здавалися пустими мріями. Та зараз я бачу, що якщо йому дати в руки кермо влади, він дійсно зможе багато зробити для розвитку Хустщини і не тільки. Час не змінив його. Це та ж людина, яку я покохала багато років тому, і, водночас, ще й досі продовжую захоплюватися його внутрішньою силою та витримкою.
– Чи є в Степана Тиберійовича недоліки? Можете їх назвати?
– Так, звісно. Він така ж людина, як і всі, зі своїми перевагами і недоліками. Але коли пліч-о-пліч пройдено разом такий довгий відрізок життя, починаєш не помічати того, що колись, можливо, навіть дратувало. Зараз я люблю його з усіма його недоліками і не бачу сенсу їх називати. Більше того, ми з ним дуже схожі, в нас багато спільних інтересів, а на деякі розбіжності в поглядах ми просто не звертаємо уваги. Подібний підхід, як я вважаю, і є визначальним в стосунках людей.
– Яким принципом ви керуєтесь у вихованні дітей?
– Найголовніше – ми дозволяємо дітям бути собою і любимо їх такими, які вони є. Багато уваги приділяємо здоровому способу життя. Сподіваюся, що ми будемо для них добрим прикладом. Особисто я дуже хотіла б, щоб Олексій, наш старший син, в майбутньому був подібним на Степана, особливо у ставленні до батьків. Мене завжди вражало, з якою повагою та любов’ю мій чоловік піклується про своїх маму й тата. Певно, отак і потрібно виховувати дітей. Час покаже.
– Яка формула вашого сімейного щастя?
– Жодної формули у нас немає. Ми, як і кожна сім’я, долаємо труднощі, знаходимо компроміси, прислухаємося до думки один одного, ділимося переживаннями. Для мене найголовніше – моя сім’я і діти. Я знайшла себе і цілком задоволена своїм життям, а якщо вдома жінка щаслива, то вона зможе зробити щасливим і свого чоловіка.
Ми щиро дякуємо Тетяні Тиберіївні за приємну і цікаву розмову і бажаємо, щоб всі прагнення та сподівання цієї прекрасної сім’ї здійснилися.
Яна ЄГОРОВА
Фото з сімейного архіву Деркачів
dzerkalo-zakarpattya.com