Хостел ALINA від 110 гривень за місце.

Довгожитель зі Свалявщини відзначив 100-літній ювілей

Довгожитель зі Свалявщини відзначив 100-літній ювілей

СТО РОКІВ ЖИТТЯ МОГО ТЕЗКИ З РОДНИКОВОЇ ГУТИ

…Назва села у заголовку та прізвище героя у вступі нашої статті хоча й мають кореневий повтор, але вони аж ніяк є тавтологію. Це – мимовільна ітерація, випадкова однотипність. Отже, Михайлу Петровичу Гутнику з села Родникова Гута нещодавно виповнилося сто років – на сьогодні це найповажніша людина на Свалявщині, його з цією славною датою вітали й здоров‘я бажали, подарунки вручали голова Полянської ОТГ Іван Дрогобецький, староста Сергій Арендаш, родичі, сусіди, сельчани, знайомі…

Століття – у дідусевій кишені

Дуже легко підрахувати, коли народився цей чоловік-довгожитель, який свої літа вікує без пафосу та фальші, завше був і є відкритим, щирим, добрим і простим. Лишень треба від 2019 відняти сто – ось вам і дата його появи на світ білий: 1919 рік, 6 жовтня. І це було не просто давно, а давним-давно – відтоді в цьому невеличкому гірському селі фактично виросло п‘ять поколінь людей, а жовтневий ювіляр – такий милий і тихий, і надалі користується заслуженою шаною. З тих пір у родниковогутській річечці багато води утекло. Вона безліч разів топила це невеличке село, мешканці завжди піднімалися та гуртом його відбудовували. Ані ровесників діда Гутника, ані друзів уже також немає – усім на тому світі ангели-хоронителі пісні співають. А йому зозуля “накувала” цілу сотню літ. Подумати тільки – століття Гутника! Воно у нього, мов на долоні, щоправда, крім перших двох десятиліть минулого сторіччя.

Коли Гутник народився – Брежнєв був гімназистом

Аби усвідомити, що таке сто років для однієї окремо взятої особи, варто згадати, що ювіляр народився у часи, коли ще жив революціонер Ульянов (Ленін), коли такої країни, як СРСР, не було на карті світу, коли 53-літній Михайло Грушевський завершив написання книги “Історія України” та виїхав із Києва й емігрував до Праги. Навіть чотирнадцятирічний Леонід Брежнєв ще тоді був учнем класичної гімназії у рідному Кам‘янському на Дніпропетровщині, а чехословацький військовий і державний діяч Людвіг Свобода (президент колишньої ЧССР) у цей час мав 24 роки та воював у Росії. Згодом він повертається до своєї країни, але доля знову закинула його у Радянський Союз, де він у Бузулуку сформував батальйон, а потім Чехословацький армійський корпус. Саме в ньому Михайло Гутник мінометником пройшов усю Другу світову війну, яка для нашого земляка завершилася аж у європейській Празі. Завжди нагадував, що він не доброволець, не у сорок четвертому з іншими закарпатцями пішов на фронт, а значно раніше – воювати почав у корпусі Л. Свободи.

Із Людвиком Свободою – від Бузулука до Праги

Наш земляк має бойові нагороди, адже був хоробрим і відважним бійцем – ворожі кулі, виявляється, його боялися. Слід сказати, що у цьому військовому з‘єднанні Михайло Петрович у стрій став також завдяки тому, що у 1939 р. втік через кордон у Карпатах у тодішню країну з “комуністичним раєм”, яка обіцяла хліб, роботу, щастя та мир. Цього всього він не дістав, відтак, як неповерненець, перебував у таборах для біженців, умови та побут яких були прирівняні до ГУЛАГу. А коли розпочалася війна, як уже писалося, пройшов курси та став бійцем уже згаданого формування Л. Свободи. Про цей етап свого життя охоче любив розповідати, особливо коли був молодшим. Цупка чоловіча пам‘ять довго тримала чимало деталей цього періоду життя, а нині тямка уже підводить, він майже не ходить. Хоча донедавна міг піти у магазин і принести додому хліба чи іншу покупку. А раз сидить у хаті, тож і аудиторії немає, якій цікаво було б слухати про ті, без перебільшення, історичної ваги події.

Йому – двадцять п‘ять, а їй – п‘ятнадцять з половиною

Схоже, він чи не останній живий закарпатець, який не тільки тямить 20-30-ті роки, тогочасний чехословацький лад, але знає про трагічні епізоди-фрагменти вісімдесятирічної давності. Бо ж безпосередньо сам із сотнями інших краян переходив у горах кордони й опинявся у лабетах енкаведистів. Словом, про війну М. П. Гутника ми вже згадали, а після визволення краю від німецьких загарбників у 1944 р., він недовго парубкував і лісорубом працював. Потім за прилавком у магазині відділу робітничого постачання (люди знають це як ОРС) стояв – робота продавця хоча й була не такою виснажливою, але вимагала особливої уваги, серйозності та відповідальності. Це пасувало фронтовику, який не зловживав і ніколи та нікому на шкоду чи зло не чинив. Перший у селі придбав мотоцикл із коляскою, що тоді вважалося престижно та свідчило про його матеріальне визнання. Статки заробляв чесно – у селі це знали усі. Одружився у 1946-му, тобто цьому весіллю молодого ветерана війни та зовсім юної Марії Йосипівни Полончак (1931 р. н.) сімдесят три роки (вона від нього була молодшою на 12 весен). Для порівняння: моя мама, якої не стало позаторік на 78 році життя, мала тоді всього шість літ. Цей шлюб має стати прикладом для тих подружніх пар, які з будь-якого приводу чи без нього рвуть “узи Гіменея”, тобто розлучаються безпричинно, чим завдають непоправимої шкоди сімейним традиціям.

“Гутницька” кров і нуртує, і пульсує

Статистика з колоритної біографії старожила суха, але цікава. Слід сказати, що перші роки радянської епохи принесли цьому подружжю не тільки гарне та повногранне життя, але “подарували” також і двох доньок: Ганну (1947 р. н.), яка стала Дерев‘янко, та Марію на прізвище Гость. Згодом у них свої діти народилися, а в тих уже свої завелися. Себто сторічний Михайло та 88-літня Марія Гутники мають 5 онуків – Едуарда, Віталія й Івана Дерев‘янків, а також Анжелу й Віру Гостів. Але на цьому славний родовід із цим та іншими прізвищами, в жилах яких тече “гутницька кров”, не завершується, тут уже є великі та підростають менші правнуки з праправнуками. Приємно, що є дитинчата, отже, село дивиться у майбутнє й житиме у віках. Дорослі нащадки живуть не тільки в Родниковій Гуті, але й у Родниківці, Поляні, Плоскому, Мукачеві, обрали різні професії, працюють у санаторіях, зокрема, у “Квітці полонини” в тому числі. Є чи свого часу були серед них кухар однієї із оздоровниць, няня у дитсадку рідного села і т. д. Таку їхню трудову сторінку добре “домальовує” пані Марія, яка підростаюче покоління у сусідньому Павлові виховує усе своє життя. Звісно, якби перераховувати всіх, то ми б не вклалися у наперед визначені редактором параметри цієї статті.

Як радість чорний знак біди розпер

Якщо вже більше про дружину Михайла Петровича бабцю Марію, то вона також усі свої літа трудилася у тодішньому колгоспі “Жовтень” – мозолясті руки роботящої жінки не знали спочину ані в ланці, ані в дома. А зять І. І. Деревянко працював у ньому партійним ватажком: такі були радянські порядки – де існували установа, підприємство зі штатом й адміністрацією, там повинна була діяти парторганізація. Директор місцевої дев‘ятирічки Юрій Полончак, який є близьким родичем Гутників, зауважує: коли народився ювіляр, то його, очевидно, у добрий час молитвою спорядив сам Всевишній. І небеса почули цей спів до Бога, бо мало кому вдається дожити до століття, та ще й із такою добродушною й чемною дружиною “під боком”. “Мої родичі – дуже чесна файта, обоє помірковані, вірні одне одному ось уже 73 роки” – радо каже співбесідник. Хоча свого часу це подружжя пережило життєву трагедію, коли одного ранку у 2003 р. донька Ганна вигнала з двору корівку та попала під колеса автобуса – наїзд виявився смертельним. Це був шок для села, для всієї фамілії. Звісно, що така втрата, до якої тут поставилися з розумінням, не додала сили й енергії як дорослим, так і малим Гутникам. Але цю чорну сторінку в родинному життєписі тут воліють не споминати.

Харчуйтеся на здоров‘я: але не переїдайте

Розповідь про село Родникова Гута, яке подарувало світу старожила М. П. Гутника, буде неповною, якщо не скажемо, що свого часу тут до 103 років вікував Петро Трищула, який мав 5 дітей і 15 онуків. Отже, благодатна тут земля, а чиста вода та свіже повітря сприяють міцному здоров‘ю людей. Коли до цього додати розмірений спосіб життя, здорові звички – то це і є найголовніші рецепти довголіття. Про Гутників доводилося чути, що навіть донедавна вони обливалися на вулиці холодною водою з відра, хоча замолоду, тобто у молоді літа, кожного ранку бігли до потічка. До того ж, за будь-якої погоди. Багато позитиву додавало те, що у харчуванні подружжя було і є цілковито помірним, довгожителі й зараз не переїдають – бо ситість, угодованість символізують не тільки задоволення життям, але й завдають шкоди здоров‘ю. На столі чи в раціоні стареньких – завжди варені яйця, сир, сметана, квасне молоко, городина й фрукти. Підігрівають свої напитки та наїдки не на плиті, не на газі (його у селі немає) чи у «мікрохвильові», а у домашньому шпорі, тобто в печі на дровах. Це дуже здорово, повітря від них майже не забруднюється, продукти згорання йдуть у димарі.

Доживемо до весілля – до коронного

Якщо б Свалявщина мала свою Книгу рекордів (щось на зразок однойменного Гіннеса), то старожил В. П. Гутник неодмінно у ній посів би гідне місце: спільно, тобто під одним дахом, вони з Марією Йосипівною живуть ось уже, хвалити Бога, 73 роки. Позаду – благодатна річниця, яку святкують з нагоди 70 разом прожитих літ, а 75 років шлюбу – це коронне весілля. Отже, одиницям вдається дожити до такої дати, тож будемо раді, якщо ця літня “пара” у селі Родникова Гута зможе подолати цей унікальний рубіж. Нехай ця стаття стане не тільки сюрпризом, але й підбадьорливим знаком, аби вас, як чоловіка та дружину, змогли теплими словами привітати широке коло громадськості, родичі, діти, онуки, правнуки та праправнуки. Аби у вашій хаті під номером 14 у с. Родникова Гута цього дня не було де яблуку впасти, аби “гірко” солодило старечі вуста – чекати доведеться не так і багато. Через рік із гаком, як доживемо, прийде до вас, люблячого подружжя, ця пречудово-феєрична дата: чоловіку буде 102 роки, а його “половинці” – дев‘яносто!
Михайло ПАПІШ
Фото взято з інтернет-мережі

http://

Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *