ПОДВИЖНИК

Визначний український вчений, громадський і культурний діяч, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, почесний член Закарпатського крайового товариства «Просвіта» Микола Мушинка з Пряшева (Словаччина) народився 20 лютого 1936 р. в селі Курів на Бардіївщині у родині Івана Мушинки та Зузани Мушинки-Томчик. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню — у Пряшеві, вищу — у Празі.

З 1960 р. працював у Кабінеті народної словесності (згодом перейменованого на Дослідний кабінет україністики, пізніше — Науково-дослідний відділ україністики) кафедри української мови та літератури філософського факультету Пряшівського університету, закінчив аспірантуру зі слов’янської фольклористики у Празькому Карловому університеті, у 1967 р. здобув науковий ступінь кандидата мистецтвознавства, а в 1968 — доктора філософії. У 1972 р. за «антирадянську діяльність», «зв’язки з українськими націоналістами» був звільнений з роботи і тривалий час, майже 20 років, заробляв на хліб насущний спочатку пастухом худоби, пізніше кочегаром в котельні, не полишаючи при цьому творчої праці. Із вітром суспільних змін у кінці 80-х років ХХ ст. Микола у 1990 р. повернувся на попереднє місце роботи, став завідувачем Науково-дослідного відділу кафедри української мови та літератури Пряшівського університету, проводив активну не тільки науководослідну, але й педагогічну, громадську, культурно-просвітницьку діяльність, очолював Асоціацію україністів Словаччини та Наукове товариство імені Шевченка у Словацькій республіці, у 1992 р. захистив дисертацію «Фольклорист Володимир Гнатюк і його місце в українській науці і культурі» на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України в Києві, був обраний академіком НАН України, професором ряду вишів України та інших європейських країн, Почесним доктором Ужгородського національного університету та ін. В останнє десятиріччя працював професором Закарпатського художнього інституту (зараз Закарпатська художня академія).

Микола Мушинка є автором понад півсотні окремих видань (книжок і брошур) та понад 1300 наукових, науково-популярних та інформаційнодовідкових статей з проблем фольклористики, етнології, мистецтвознавства, історії, краєзнавства, музейництва тощо.

Серед його окремих праць: «З українського фольклору Східної Словаччини» (Пряшів, 1963), «З глибини віків: Антологія усної народної творчості українців Східної Словаччини» (Пряшів, 1967), «Срібна роса: З репертуару народної співачки Анці Ябур» (Пряшів, 1970), «Володимир Гнатюк. Бібліографія друкованих праць» (Едмонтон, 1967, 1989; Львів, 1992), «Володимир Гнатюк — дослідник фольклору Закарпаття» (Париж — Мюнхен, 1975), «Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства» (Париж — Нью-Йорк — Сідней Торонто, 1987), «Фольклор руснацох Войводини» (Нови Сад, 1968, перевидана 1976 і 1987 р. в Руському Керестурі і Новому Саді), «Академік Станіслав Дністрянський» (Київ, 1992), «Листи Степана Рудницького до Станіслава і Софії Дністрянських» (Едмонтон, 1990), «Володимир Січинський і русиниукраїнці Східної Словаччини» (Пряшів, 1995), «Народна культура південних лемків» (Нью-Йорк, 1988), «Стоїть липка в полі» (про соратника і співробітника Івана Франка, фольклориста Никифора Лещищака — Едмонтон, 1988), «Науковець з душею поета» (про фольклористичну і літературознавчу діяльність Ореста Зілинського — Бавнд-Брук, 1983), «Заповіт предків» (Пряшів, 1994), «Лицар волі» (про життя і діяльність президента Гуцульської республіки Степана Клочурака — Ужгород, 1995), «Музей визвольної боротьби та доля його фондів» (2004), «Голоси предків: Наукові записи фольклору Закарпаття із архіву Івана Панькевича» (Пряшів, 2002), «Книжковий знак шестидесятників» (Бавнд-Брук, 1973 — про екслібриси відомих українських дисидентів Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Євгена Сверстюка, Івана Крип’якевича, Ігоря Калинця, В’ячеслава Чорновола, Олеся Лупія, Михайла Осадчого та інших). До помітних здобутків вченого слід віднести укладання і редагування ним Наукових збірників Музею українського культури у Свиднику (19651969), «Збірника пам’яти Івана Зілинського» (Нью-Йорк, 1994), плідну співпрацю з редакцією «Енциклопедії Українознавства», «Енциклопедії Української Діяспори», ґрунтовні статті про українських та інших вчених, митців, громадських, культурних і політичних діячів Івана Панькевича, Філарета Колессу, Олександра Колессу, Олександра Кошиця, Флоріана Заплетала, Франтішека Тіхого, Олексу Новаківського, Гіядора Стрипського, Корнила Заклинського, Івана Зілинського, Ореста Зілинського, Юліана Целевича, Степана Рудницького, Івана Ольбрахта, Павла Гойдича, Ольгу Дудку, Миколу Неврлі, Миколу Кушніренка, Юрія-Авґустина Шерегія, Вікентія Шандора та ін.

У 2018 р. побачив світ перший том зібраних творів М.Мушинки «Від отчого порога: Автобіографія. Праці про с. Курів та його околицю» (Пряшів, 2018 — 969 с.) із запланованого багатотомного видання, який знайомить читача із невідомими або маловідомими сторінками творчості автора і свідчить про те, що, незважаючи на поважний вік, потенціал Миколи Мушинки ще далеко не вичерпаний.

Не можна не згадати його активну участь у численних міжнародних українознавчих наукових конференціях, на яких він завжди виступав з ґрунтовними доповідями (Прага, Братислава, Пряшів, Кошице, Свидник, Ужгород, Львів, Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, Кам’янець-Подільський, Австрія, Німеччина, Польща, Югославія, Румунія, Угорщина, Франція, США, Канада та інші країни світу) та був упродовж багатьох років невтомним поширювачем української книги.

Особливо близькі стосунки склалися у Миколи Мушинки із Закарпаттям, де він бував і буває дуже часто, — чи то на наукових конференціях, чи на презентації книжок, відкритті пам’ятників або меморіальних таблиць визначним постатям, чи з нагоди відзначення ювілеїв вчених, письменників, громадських і культурних діячів. Теплі і ділові стосунки склалися у нього із крайовим товариством «Просвіта» з часу його відродження у 1990 р. до нинішніх днів. Про деякі знакові події і співпрацю у контексті сказаного варто сказати окремо.

Перша пам’ятна зустріч з визначним українським вченим з Пряшева відбулася у травні 1991 р. в Ужгороді, коли крайове товариство «Просвіта» за участі Миколи Мушинки провело наукову конференцію, присвячену 120-річчю народження Володимира Гнатюка та 71-й річниці створення на Закарпатті товариства «Просвіта». До конференції пан Микола підготував бібліографію праць Володимира Гнатюка про Карпатську Русь-Україну, що вийшла окремою книжечкою під назвою «Слово колиски нашої» в поличці «Карпатського краю». Ця бібліографія, як і ґрунтовна доповідь М.Мушинки на конференції «Володимир Гнатюк як фольклорист», дала поштовх до подаль ших досліджень і популяризації постаті В.Гнатюка на Закарпатті. У пам’ятний день конференції (11 травня 1991 р.) у каплиці Ужгородського замку єпископ Іван Марґітич та о. Юрій Федака освятили коругву «Просвіти» та український національний синьо-жовтий прапор, свідками чого стали й учасники згаданої конференції, в тому числі Микола Мушинка та директор Велеснівського меморіального музею Володимира Гнатюка Остап Черемшинський.

До помітних здобутків співпраці Миколи Мушинки із закарпатською «Просвітою» стало проведення у жовтні 1992 р. в Ужгороді міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті визначного українського мовознавця, літературознавця, етнографа, фольклориста, громадського діяча, співзасновника та одного з очільників товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі (1920-1939) Івана Панькевича. Підготовка цього поважного наукового зібрання відбувалася за активної допомоги та участі згаданого, який зорганізував чисельну наукову делегацію з Чехії і Словаччини (близько 20 вчених-доповідачів), виголосив на пленарному засіданні ґрунтовну доповідь «Іван Панькевич і Закарпаття», уклав бібліографію друкованих та неопублікованих праць І.Панькевича, яка увійшла до Наукового збірника (обсягом 400 с.), що його видало крайове товариство «Просвіта» до конференції. Все це відкрило широку дорогу до подальших досліджень спадщини вченого та належного вшанування його імені у нашому краї.

Варто також згадати співпрацю М.Мушинки з крайовою «Просвітою» щодо повернення у контекст української історії Закарпаття імен академіка Станіслава Дністрянського та його дружини Софії Дністрянської-Рудницької, віднайдення на цвинтарі Кальварія в Ужгороді могили Станіслава Дністрянського, започаткування наукових конференцій, святкових академій, присвячених пам’яті видатного вченого-правника, ініціативу перепоховання тлінних останків Софії Дністрянської з м. Вейпрти (Чехія) до м. Ужгород, здійснену 29 березня 2001 р. у присутності багатьох вчених, педагогів, митців, громадських, культурних і політичних діячів, просвітян, пластунів, студентів і учнів навчальних закладів Закарпаття з великим суспільним патріотичним піднесенням.

У цьому ж ключі, плідної співпраці з крайовою «Просвітою», не можна не згадати передачу паном Миколою меморіальному музею президента Карпатської України о. А.Волошина в Ужгороді унікальних особистих речей і документів зі спадщини Станіслава і Софії Дністрянських та проведення «Просвітою» у цей же день разом з Миколою Мушинкою академії з вшанування пам’яті академіків Станіслава Дністрянського і Степана Рудницького.

Разом з «Просвітою» ним зроблено ще чимало й інших добрих справ. За багатолітню самовіддану і плідну працю на науковій та просвітницькій ниві Закарпаття і Пряшівщини академік Микола Мушинка обраний почесним членом товариства «Просвіта».

Дякуючи пану Миколі за його самовіддану і плідну працю на науковій, культурній і громадській ниві рідної землі, щиро бажаємо йому, невтомному трудівникові, у здоров’ї і гараздах, подальших творчих здобутках — многії і благії літа!

Павло ФЕДАКА, Календар “Просвіти” на 2021 рік