ТАЛАНОВИТИЙ ПЕДАГОГ,
МАЙСТРИНЯ ПОЕТИЧНОГО СЛОВА, ПРОСВІТЯНКА
До 65-річчя народження Олени Пекар
У кожної людини своя неповторна фортуна. Своєрідна доля і в Олени Пекар. Вона ніколи Олену Василівну не пестила, проте Господь наділив її блискучим талантом педагога і неабияким хистом майстра слова, котрі щиросердечно дарує вона юним вихованцям і дорослим читачам. І це закономірно, бо народилася Олена (16 травня 1953 року) в надзвичайно мальовничому гірському куточку Міжгірщини (в Закарпатті) неподалік дива природи, що приваблює туристів усього світу – славнозвісного Синевирського озера в поселенні з аналогічною назвою Синевир.
Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи та Ужгородського державного (тепер національного) університету з 1984 року постійно працює в Ужгородській лінгвістичній гімназії ім. Т.Г. Шевченка викладачем української мови та літератури. Сьогодні вона вчитель-методист, відмінник народної освіти, нагороджена державними відзнаками та почесними грамотами. Переможець конкурсу «Учитель року – 2000», очолює товариство ім. Олени Теліги в рідному місті, є активним членом крайової «Просвіти», співає в хорі Христовоздвиженського греко-католицького собору в Ужгороді, є членом міжнародного жіночого клубу «ЗОНТА». Автор збірок поезій «Доки весни відходили в літо» (2000), «Відлік часу» (2003), «Каруселі любові» (2006), «У долонях сивих гір» (2008), книжки для дітей «Про кицю Маркізу» (2011), «Ішов лісом їжачок» (2011).
У 2013 р. побачила світ нова збірка її поезій «Земля у дзеркалі небес», у яких оспівано красу рідної землі, чисті людські взаємини, вірність, невмирущість світлої пам’яті, вічність добротворення, а у 2014 р. – наступні дві збірки («У цвітінні сакури», «Про дівчинку Оленку») у співавторстві з композитором Василем Сторонським.
Понад два десятки поезій Олени Пекар покладені на музику. Вона – лауреат конкурсу «Пісня року» Всеукраїнського радіо за пісню «Зорепад» (2004). Музику на її вірші написали відомі композитори М. Попенко, П. Матій, А. Червеняк, В. Сторонський, В. Циганин та інші крайові музикотворці.
Здобутки Олени Василівни красномовно засвідчують, що в її особі щасливо поєднані два дари: педагога та митця. Гарно відгукнулися про творчість Олени Пекар крайові літературні корифеї. Коли у 2003 році вийшла збірка «Відлік часу», у передмові до неї лауреат Шевченківської премії Петро Скунць писав: «Бажаю цій книзі з годинниковою назвою щасливої долі… Благословляю цю книжку в світ», і вона буквально за кілька тижнів розійшлася між читачами. Така ж доля була і в збірки «Каруселі любові». А першу поетичну ластівку поетеси «Доки весни відходили в літо» благословляв лауреат Шевченківської премії Іван Чендей. Вона теж не залежувалася на полицях книгарень. Цікаво, що книга «У долонях сивих гір» отримала прописку також у шанувальників поетичного слова в США, Німеччині (де поетеса презентувала її гамбургцям), Іспанії, Словаччині, Росії та повсюдно там, де живуть вихідці із Синевира і всього рідного Закарпаття. До речі, поема «У долонях сивих гір» була вдало інсценізована студентами Ужгородського коледжу культури і мистецтв.
Читачі вважають, як, між іншим, сказав і поет Петро Скунць, що в Олени Пекар талан від Бога, однак робота над словом – безмежна. Це прекрасно розуміє і сама Олена Василівна, тому і працює над ним наполегливо і самовіддано. Як відомо, література вчить жити, олюднює почуття та поведінку людей. У цьому сенсі творчість Олени Пекар особливо актуальна й цікава проникливою педагогічною дидактикою, що несумісна з неестетичними принципами світоглядного несмаку деяких «березневих котів» у літературі.
Окремого слова заслуговує цикл духовної, філософської лірики поетеси. Передусім, це молитва, сповідь, роздуми про цінності життя, звернення до Бога, бо «всі шляхи ведуть до храму». Як писала відома письменниця Лідія Ходанич у рецензії «Філософія поезії» на книгу Олени Пекар «Відлік часу», – це поезія, насамперед, християнська:
Великдень! Душа радіє,
Земля оновляється цвітом,
Великдень – велика надія
Із Божим святим заповітом.
Із насолодою гортаю сторінки четвертої збірки поетеси «У долонях сивих гір». Першу частину книги складають ліричні та публіцистичні поезії й однойменна із назвою видання поема «У долонях сивих гір». Книга побачила світ у ювілейний для авторки рік, тому в другу та третю частини збірки увійшло вибране із попередніх збірок. У ній продемонстроване читачам та шанувальникам безсумнівне зростання авторки щодо рівня майстерності та володіння поетичним словом. Починається збірка словами, присвяченими найдорожчій людині – матері й домівці – найріднішому родинному вогнищу:
Кетягами спілої калини,
Яблуками з маминого саду
Я думками все додому лину.
На порозі біля мами сяду…
Кого не зворушують ці зорові задушевні образи селянської сімейної ідилії? В цьому ж розділі знаходимо вдумливі поетичні цикли про слово, його вагомість, енергетику та силу.
Привертають увагу й вірші-катрени про любов, тугу, самоту, прощання. Часто у творах поетеси, як і в житті: поряд мінору – мажор. Цими настроями пройнята передусім пейзажна та інтимна лірика. Вона читається легко, зворушує, торкається душі, викликає приємні враження.
На особливу увагу заслуговує диво-поема (казка) «У долонях сивих гір». Відчувається, що авторка на одному подиху сказала виношене, вистраждане серцем. Твір складається із двадцяти розділів віршових розповідей та легенд про історію праотчого села Синевир, про перші поселення верховинців, їхню долю від сивої давнини до часів Карпатської України на чолі з президентом о. Авґустином Волошином, а відтак – до визволення та входження Закарпаття до України, аж до наших днів. Думками і серцем поетеса завжди лине до рідного краю, туди, де:
За туманами далекими,
За високими смереками,
У долонях сивих гір,
Де шумить потоків вир,
Де співає водограй – там
мій милий рідний край.
Друга частина збірки «Каруселі любові» – це інтимна лірика зі щирою пісенною ритмомелодикою. Чимало з цих поезій стали піснями, музику до яких написали відомі композитори не тільки Закарпаття, а й усієї України.
Загалом, хист поетеси відчувається і в дюжині іі наступних творів – у різножанровій поезії: катренах, новелах, оповідях, елегіях, посвятах, поемах тощо. Тематика її творів – різноманітна за змістом. У ній – Україна та її духовний велет Шевченко, мамині руки, батьківський поріг, Синевирські гори, перше кохання, пошуки добра. Громадянська лірика присвячена тим, хто віддав своє життя за Україну Україну, творив її славу – І. Франку, О. Телізі, І. Ірлявському, В. Чорноволу, І. Білозіру, І. Чендею та іншим постатям.
Прикметно, що її твори увійшли у золотий фонд «Письменництва Бойківщини», членом однойменного Всеукраїнського літературного об’єднання якого вона є.
Вправною рукою Олени написано дві повчальні книжечки для дітей молодшого та середнього шкільного віку – «Про кицю Маркізу» та «Ішов лісом їжачок». Ці видання побачили світ в Ужгородському видавництві Олександри Гаркуші. Редагувала та в світ благословляла збірочки талановита, відома й за межами України, поетеса Людмила Кудрявська.
Сюжет книжечки не складний, але художньо вмотивований та пройнятий виховною ідеєю любові до природи, естетичною красою небайдужого слова.
Такою ж гуманістичною педагогічною ідеологією просякнута й канва книжечки «Ішов лісом їжачок». Вона, як і попередня, присвячена хлопчикам і дівчаткам дошкільного та молодшого шкільного віку. В поетично-гумористичній формі розповідає про кмітливого їжачка, хитрунку лисичку, грайливого котика та дбайливу ласунку мишку, кумедного песика й інших цікавеньких персонажів навколишнього дивосвіту, що своєю поведінкою захоплюють малят, і не тільки…
Віриться, що доля цих книжечок, як писав уже всеукраїнський тижневик «Освіта», буде щасливою, і хай так складеться вона і в їх авторки – талановитого педагога та майстра поетичного слова, активної просвітянки, котра давно вже заслуговує на квиток члена Національної спілки письменників України. Бо слово її вагоме, проникливе, пристрасне.
Юрій ШИП,
член Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнських премій
ім. Леоніда Глібова, Івана Сварника та Зореслава
Газета “Трибуна”
