Днями з рук самого автора Павла Федаки з великою вдячністю отримав ошатне, солідне 400-сторінкове видання – «Закарпатська «Просвіта» у постатях її діячів (1920-2020)» (Ужгород, TIMPANI, 2020). «Просвіта» – найстаріша українська громадська культурницька організація Срібної Землі

«Світлій пам’яті тих, хто плугами Просвіти невтомно орав близьку і дорогу ниву рідної землі та щедро засівав її зернами розумного, доброго, вічного, присвячую цю скромну працю – з нагоди славного ювілею закарпатської «Просвіти» – 100-річчя від дня її заснування», – зазначає у епіграфі автор.

Тішуся з того, що особисто знав і знаю цей поважний не лише у Срібній Землі, а й на теренах України Федаківський рід, який походить з села Кальник Мукачівського району. Світлої пам’яті Михайло Федака викладав у мене на філологічному факультеті Ужгородського державного – нині національного – університету літературу народів СРСР. Він часто приходив на лекції у вишиванці, що не зовсім подобалося декому з тодішнього занадто антинаціоналістично-комуністичного керівництва факультету. Але сміливий і гордий Михайло Михайлович не зважав на це. Ми любили його, ерудованого і незалежного, красивого і з кучерявою приязною усмішкою…

Дмитро Федака став редактором моєї першої книжки новел та оповідань «Не карай самотністю», яка вийшла у республіканському видавництві «Карпати» ще в минулому тисячолітті, у 1988 році. Йому я вдячний насамперед за те, що він не креслив і не перекроював на свій лад і смак мої твори, як з багатьма іншими рукописами із завзяттям та легкістю поступали деякі горе-редактори.

З його сином Сергієм Федакою – доктором історичних наук, професором, письменником, поетом, і просто унікально-енциклопедичною особистістю, маю честь перебувати у одній творчій спілчанській організації. Вітав Сергія з його п’ятдесятиліттям, як і він мене з шостим десятком літ…

Знаюся і з Павлом Федакою-молодшим – кандидатом історичних наук, талановитим журналістом, громадським діячем.

А про автора згадуваної книги Павла Федаку-старшого і говорити зайве: багато літ ми були навіть сусідами по будинках у благословенному місті над Ужем.

Що цікаво: усі Федаки – істинні патріоти нашого підзоряного краю, якому служили – бо двоє з них – Михайло і Дмитро – уже за Межею – і служать як його вірні сини, достойні сини, якими пишається Закарпаття. Династія істориків: два доктори і один – кандидат історичних наук. Подібного в цілому краї – та навіть у державі, мабуть, не віднайти. Про кожного з них можна – і треба б! – писати й розповідати багато як про живий приклад любові до своєї Вітчизни.

І один з цього благородного Федаківського суцвіття – Павло Федака: краєзнавець, музеолог, етнолог, культурно-громадський і політичний діяч. Автор 42 книжкових видань, двох тисяч статей…

Подарована мені книга – один з плодів його живого ума, його ніби скромної, але такої потрібної і такої ваговитої праці в духовному просторі рідного краю. У ній – документальні розповіді про засновників та провідників «Просвіти» у нашому краї Августина Волошина, Юлія та Михайла Бращайків, Василя Гренджу-Донського, Степана Клочурака, Віктора Желтвая, продовжувачів і утверджувачів просвітянської ідеї Юрія-Августина Шерегія, Вікентія Шандора, Миколу Бандусяка, Федорів – Шимановського і Саса, тих, які народилися у міжвоєнному десятиріччі – Івана та Михайла Шпонтаків, Андрія Глуханича, Олену Рудловчак, мого колегу по перу і друга Івана Козака, мого університетського викладача і земляка Михайла Сюська, Омеляна Довганича, з яким мене пов’язувала багатолітня дружба, Юрія Туряницю, який читав нам прекрасні лекції на філфаці УжДУ, Івана Маргітича – єпископа, в якого я провів удома в його селі Боржавське на Виноградівщині цілий день, збираючи матеріал для нарису «Хто має дар служіння…» до моєї книги про дванадцятьох на той час живих кращих закарпатців «Замах на Паганіні» (Ужгород, 2002). До речі, на обкладинці книги Павла Федаки теж дванадцять світлин просвітян, які вже у засвітах. Число насправді символічне: дванадцять апостолів було в Ісуса Христа, дванадцять місяців у році, дванадцять чисел на годинниковому циферблаті…

Йдеться у книзі Павла Федаки також про молодших, які в останні десятиліття несли й несуть благословенне просвітянське знамено над нашим рідним Карпатським краєм: мого земляка-міжгірчанина, блискучого поета Петра Скунця, а також Василя Густі, Андрія Федорішка, Віталія Постолакі, Віктора Бедя, яких я мав і маю честь знати особисто… Загалом тут оповідається про 101 просвітянина, подано імена ще понад 800 активних просвітян та унікальний фотолітопис діяльності закарпатської «Просвіти» з дня її народження до нинішніх днів.

Здається мені, що у згадуваному виданні варто було окремо розповісти і про самого Павла Федаку, який підняв прапор «Просвіти» уже в пострадянському Закарпатті. Хоч тут і є його коротка біографія, але, видається мені, він чесно заслужив слова об»ємнішого, ширшого і повнішого.

Варто наголосити, що сам автор книги Павло Федака уже в часи новітньої, пострадянсько-посткомуністичної України один з перших підняв стяг «Просвіти» в Ужгороді й багато літ стояв на чолі цієї патріотичної організації, а нині передав його своєму синові Павлові Федаці-молодшому. Сам же залишився почесним головою «Просвіти». Варто наголосити, що до просвітянського плуга Павло Федака впряг не тільки сина, а й свою дружину Олену.

Людина живе, поки про неї пам»ятають. Це стосується і книг, особливо ж таких, у яких оповідається про людей, які своїми ділами і серцями служили і служать своїй Батьківщині. І треба насправді щиро подякувати Павлові Федаці за його великий труд, благородний труд про просвітян – достойників Срібної Землі.

Книга «Закарпатська «Просвіта» у постатях її діячів (1920-2020) по-своєму родичається з моїми виданнями серії «Роде наш красний», де у нарисовій формі теж розповідається про кращих синів і дочок моєї Вітчизни.

П. С. 18 вересня названа книга Павла Федаки заслужено визнана переможцем у номінації «Фест-книга» (гран-прі) на книжковому святі «Книга-фест-2020», з чим хочеться щиро привітати автора видання.

Андрій Дурунда, письменник