Від колючих тернів до ясних гір. Проліг оригінальний творчий шлях ужгородського поліграфіста і астрофізика Олександра ІВАНОВА
А й насправді земне та небесне вповні органічно, поєднані вселенським Дао, переплелися в добрій та філософській творчості непоказного зовні чоловіка, який працює собі на хліб насущний із висівками в університетському видавництві «Говерла». Його директор Богдан Досяк щиро гордиться своїм працівником, бо творчих людей він любить, що показують щасливі блискітки на шкельцях його приватних окулярів, коли мова йде про творців, котрі близькі йому за духом та географією знаходження в місті над буремним Ужем.
Якщо пану Досяку пощастило мати поряд на постійній основі креативну людину — то іншим радість принесла участь О.Іванова в колективній виставці різнобічної творчості в Закарпатському обласному музеї народної архітектури і побуту. Саме там не так давно крайовий Регіональний центр соціально-трудової реабілітації та професійної орієнтації «Вибір» (його довголітня очільниця — пані Василина Марко) проводив благодійну мистецьку акцію «Світ без меж». Як ви зрозуміли, взяли в ній участь люди з обмеженими фізичними (але не творчими) можливостями. Підсумки їх діяльності були дуже вагомі, адже «Вибору» виповнилося вже 14 років. До цієї нагоди й була приурочена згадана вище акція, підтримана управлінням культури Закарпатської обласної державної адміністрації. В рамках цього форуму, що зібрав майстрів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва зі всієї області, й показав вагомим блоком свої твори Олександр Іванов.
Органічністю фарб і живим життям дихають у нього твори «Біла конячка», «Озеро в горах», «Караван», «Натюрморт». Хочеться автору й по-своєму поглянути на вже досить далеку історію, тому і є якесь цікаве одухотворення музейного експонату. Приміром, у роботі «Костюм генерала часів наполеонівських війн». Дивно, що йому дехто не замовить зараз роботу «Костюм депутата часів української розрухи». Адже він значно дорожчий і войовниче кидає виклик здоровому глузду нормальних людей цілого світу… Та не будемо про психопатів, які винесли вирок можливості реалізуватися цілого народу в угоду особистим черевцям і геніталіям.
Про творчість поговоримо кохану.
У Саші Іванова вражають своїм психологізмом чисельні портрети Наталії. Хороша вона, напевно, людина.
—Люблю малювати, — говорить в розмові перед відкриттям колективної виставкової акції Олександр. — Це — внутрішнє, це — медитація, яка народжується часто-густо, щоб від «чудової» дійсності не поїхав «дах». Образа бере часто за людей, котрі не знають, куди свої сили подіти. І це на своїй Вітчизні. Я, приміром, випліскуюсь у творчість. А вони?.. Моє бажання малювати передалося від батька-військового Геннадія, чуваша. І мови нам обом легко давалися.
Сеспель — це чуваською мовою означає «пролісок». Тож, як ця перша квітка, Сашко весь час тягнувся до нового, цікавого. Допитливо свого часу проникав у таїни астрофізики на фізичному факультеті Ужгородського університету — твердині європейських знань. Та, за його власним зізнанням, найбільше йому до душі були люди, їх строкаті й неповторні характери. Їх у показував із 1984 року в живописних роботах і різних витворах скульптурної пластики, якими теж досі переймається з успіхом. Його роботи є за кордоном — у приватних колекціях Швейцарії, Угорщини.
—Стараюся, — каже, — не проявляти в своїх роботах ніякої агресії. Особливо спостерігаючи нинішній, несподівано звірячий, час. Хто стріляє зараз із пістолета, отримає з майбутнього постріл із гармати.
Олександр Іванов, інженер-верстальник згаданого видавництва «Говерла», дивиться в майбутнє. Воно лагідно посміхається йому…
Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”.