НАТАЛІЯ ШЕТЕЛЯ: «У НАС УСІХ ЗАРАЗ ОДИН ВИКЛИК – ВІЙНА! ТВОРЧІ ЛЮДИ БОРЮТЬСЯ НАРІВНІ З ІНШИМИ, СПОВНЕНІ НАДІЇ, ВІРИ, ЛЮБОВІ, ПРАГНЕННЯ ПЕРЕМОГИ. І ЦЕЙ ПОСИЛ ВІДДАЮТЬ ІНШИМ»

Наталію Шетелю особливо представляти не треба. Її знають у мистецьких та освітніх колах краю, в політичному та суспільному житті. Вона – ректор Академії культури і мистецтв, заслужений працівник культури України, доктор педагогічних наук, доцент. А ще – голова постійної комісії з питань культури, молодіжної та інформаційної політики, фізичної культури і спорту Закарпатської облради. Розумна, щира, шляхетна. Цікава співбесідниця. Нині говоримо з нею про Академію, нові спеціальності, творчих людей у сучасних реаліях та багато іншого.

– Коли мене питають про досягнення Академії, – розповідає пані Наталія, – щоразу кажу, що їх ми маємо завдяки взаємодії освітнього колективу та керівництва області й міста, депутатських корпусів, які сприяли розвитку вишу. І це – правда. Тому нам удалося перетворити заклад із училища на Академію й зайняти престижне місце серед вишів краю. Наша місія у цей складний час війни – надихати український народ мистецтвом та готувати фахівців із творчих спеціальностей. Бо їм зберігати й розвивати яскраві вияви української культури, які війна зробила чуттєвими, глибокими.

Сьогодні Академія готує магістрів, бакалаврів та фахових молодших бакараврів за напрямами та спеціальностями «хореографія», «музичне мистецтво», «сценічне мистецтво», «менеджмент соціокультурної діяльності», «інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Також ліцензовано нову – «аудіовізуальне мистецтво та виробництво» для відділення ФПО. Щоразу, коли ми отримували від Нацагентства сертифікат про акредитацію нової спеціальності, – то було для нас справжнім святом.

Наразі в Академії навчається понад 600 студентів. Функціонують 3 кафедри, 8 циклових комісій, обласні курси підвищення кваліфікації, бібліотека, 12 творчих колективів, дитяча творча студія, є студентський гуртожиток, медкабінет тощо.

У поточному навчальному році освітній процес забезпечують 3 професори, 20 доцентів, 2 доктори наук, 19 кандидатів наук, 3 народні артисти, 6 заслужених артистів України, 16 заслужених працівників культури України, 1 заслужений діяч мистецтв України.

Щодо наукової роботи. Тут здобутком стало видання друкованого засобу масової інформації «Наукові записки. Серія: педагогічні науки» Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ та КЗВО «Ужгородський інститут культури і мистецтв» Закарпатської облради, що пройшло успішну реєстрацію в Мін’юсті. Відтепер тут друкуватимуться результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук та інших досліджень викладачів і студентів.

Упродовж останніх років викладачі кафедр видали близько 10 монографій, понад 15 навчально-методичних посібників, понад 70 методичних рекомендацій. Опубліковано понад 300 наукових статей у фахових журналах України та зарубіжжя, у тому числі понад 30 викладачів опублікували їх у Scopus та Web of Science. А ще – низка тез та доповідей у збірниках за матеріалами конференцій: понад 500 публікацій. Отримано 18 авторських свідоцтв на право інтелектуальної власності.

Також у рамках транскордонного співробітництва маємо успішні партнерські зв’язки з вишами багатьох європейських країн, що дає змогу нашим студентам і педагогам набувати фахового досвіду за євростандартами.

Ви так скромно обмовилися про міжнародне співробітництво. Але ж це велика праця: стоси листів, дзвінки, зустрічі, пошук нових програм, підписання угод тощо.

– Ну, все це за лаштунками. Але результати того варті. Коли наші викладачі та студенти мають змогу навчатися тонкощам професії в зарубіжних науковців, обмінюватися досвідом та отримувати нові враження – це круто. Тому я й надалі докладатиму всіх зусиль, аби розвивати транскордонну співпрацю.

Сьогодення внесло корективи: вже мало гарно станцювати чи заспівати на міжнародних платформах…

– Так, війна внесла корективи, а тому представникам культурного фронту необхідно знайомити світ із Україною, її мистецтвом, традиціями, звичаями. І, звісно, демонструвати свій інтелект, цінності, поведінкову культуру. Я на робочих нарадах завжди прошу колег звертати увагу студентів на ці речі під час проведення фахових занять. І маю сказати, що нам це вдається.

Із якими країнами АКіМ співпрацює? До слова, днями студентки подякували викладачам і Вам за можливість бути серед учасників програми ЄС Erasmus+.

– Читала. Приємно, коли студенти цінують працю викладача. Академія зареєстрована в системі Erasmus+, тож на запрошення керівництва Університету ім. Яна Длугоша я їздила з робочим візитом у Польщу. Ми підписали угоду про співпрацю, після чого студенти відбули в Ченстохов – вони досі там, представляють АКіМ по обміну з Університетом ім. Я. Длугоша.

Також ми підписали Декларацію соціального партнерства (діяльність партнерства розповсюджується на територію Карпатського регіону України, Румунії та Республіки Польща).

Окрім того, маємо угоди про співпрацю з Теологічним колегіумом Яноша Веслі (Угорщина), Пряшівською консерваторією ім. Кардоша (Словаччина) тощо. Ними передбачено обмін досвідом у рамках академічної мобільності викладачів та студентів, спільну участь у науково-практичних конференціях, проведення майстер-класів із методик викладання спецдисциплін.

Варто згадати й про участь наших студентів у грантовому проєкті «Студентська артплатформа «Закарпаття – Слобожанщина: формула майбутнього» під егідою Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна». А також про виступи з концертними програмами на міжнародних фестивалях і конкурсах – зокрема в Нідерландах, Німеччині, Чехії, Румунії, Польщі, Словаччині тощо. Так прославляємо культурні надбання нашого народу та підтримуємо ЗСУ.

Ми ставимо собі в пріоритет кваліфікацію випускника. Конкуренція на ринку праці стає дедалі гострішою.

Як зараз змінилося творче життя в області?

– Російсько-українська війна, яка триває понад 400 днів, перевернула світ і принесла нашому народу стільки болю, що пройдуть десятиліття, доки ця рана загоїться. Ворог цинічно убиває українців від малого до літнього, руйнує критичну інфраструктуру, заклади медицини, освіти, культури. Ми пам’ятаємо й той день, коли РФ запустила майже 100 ракет і безпілотників по нашій державі, нанісши удари по столиці та пошкодивши, серед іншого, безцінні Київську картинну галерею, філармонію, унікальні музеї Ханенків і Шевченка, університет Шевченка, наукову бібліотеку ім. Максимовича… Мають місце й численні факти незаконного вивезення культурних цінностей. Тобто ворог руйнує все, що уособлює українську культуру, науку, літературу, мистецтво. Його мета – стерти національну ідентичність українців! Але вже весь світ зрозумів, що культурний код українців не вбити!

Наші митці з перших днів війни пішли на різні міжнародні майданчики у вишиванках, розповідаючи про Україну, заробляючи мільйони на підтримку ЗСУ. Деякі – воюють на фронті. Багато хто займається волонтерством. Чимало виступає перед бійцями на передовій та в госпіталях. А ще, і це теж важливо, вони беруть участь у єврогрантах.

 

 

На Закарпатті творче життя завжди було насиченим, воно вросло в будні краян. Мистецькі фестивалі, конкурси, круглі столи, конференції, майстер-класи – все це в нас є систематичним, змінювалася лише тематика. Неспроста облрада з року в рік затверджує низку програм щодо розвитку культури. Коли ж у наше життя увірвалася війна, всі закарпатські митці взялися проводити заходи на підтримку ЗСУ. Художники організовують виставки і продають картини, артисти дають концерти, театрали ставлять п’єси, а зароблені гроші віддають на потреби 128-ї окремо гірсько-штурмової Закарпатської бригади. З розумінням, що перемогу не дарують, – її виборюють, а разом боротися легше.

Концертний тур провів у багатьох регіонах України наш викладач, професор Степан Гіга, котрий частину зароблених коштів також віддав на потреби воїнів. В Академії ми створили артбатальйон, або ж естрадний ансамбль Мusic Masters, де керівник – Олеся Глуханич. Цей прекрасний колектив із першого дня війни й досі постійно виступає на різних сценах задля підтримки ЗСУ й бійців, які проходять реабілітацію в області після поранення. У їхньому репертуарі популярні патріотичні пісні, серед яких – «Українська лють», чи то адаптація італійської народної пісні Bella Ciao, «Ой, у лузі червона калина», «Стефанія» та інші. До речі, відео з виступу нашого артбатальйону на одному з благодійних концертів було опубліковане на сторінці Верховної Ради України та набрало неймовірну кількість переглядів, лайків і схвальних коментарів.

Маю сказати, що війна згуртувала і викладачів, і студентів, які з такою наснагою навчаються і працюють, що я щиро пишаюся ними. У яких би мистецьких змаганнях не брали участь – всюди перемагають!

Ви з перших днів війни прихистили внутрішньо переміщених осіб…

– Із самого початку ми прийняли близько 400 осіб, котрі потребували прихистку, це було одноголосне рішення колективу. Нині їх у нас проживає 59, переважно мами з дітками. Партнери з краю Височина виділили для ремонту гуртожитку АКіМ понад 5 млн крон, долучився й благодійний фонд «Карітас Чеської Республіки». Допомагають різні місії ООН, що працюють у краї: з упорядкуванням приміщень, придбанням обладнання. Велику суму на капремонт гуртожитку, який був у аварійному стані, виділила й обласна військова адміністрація, щоб забезпечити ВПО й студентам гідні умови. Ми всім дуже вдячні!

З якими викликами стикаються представники творчих професій?

– У нас усіх один виклик – війна! І кожен переживає її важко. Особливо, коли приходять сумні звістки про вбитих Героїв – розумних, талановитих, яким би жити й жити. А творчі люди – вони борються нарівні з іншими, сповнені надії, віри, любові, прагнення перемоги. І цей посил віддають іншим. Хоч усі ми знаємо, що вони вразливіші, мають тонку натуру. Проте пишуть, малюють, виступають, творять, займаються благодійництвом. Це дуже важливо під час війни. Ми повинні доносити на всіх платформах, до кожного серця унікальність української пісні, вірша, танцю. Творчий вогник має освітлювати дорогу України в мирне завтрашнє!

Яка ситуація з кадрами у сфері культури? Реформа до початку війни торкнулася її: в селах позакривали клуби, бібліотеки…

– Реформа спрямована на модернізацію культурної інфраструктури та підвищення спроможності громад у забезпеченні творчого розвитку особистості. По факту в рамках реформи заклади культури передали від райрад у власність новоутворених тергромад. Без окремих субвенцій і дотацій. Тож ті ТГ, в яких більше коштів або ефективніше управління, мають більше можливостей підтримувати культурну інфраструктуру. Звісно, є ризик, що заклади в невеличких селах можуть ліквідувати. Але, думаю, це будуть одиничні випадки. Бо більшість громад у колишньому Будинку культури облаштовують бібліотечний простір із інтернет-послугами та комп’ютерним забезпеченням, школу мистецтв, туристично-інформаційний центр і т. д.

Щодо кадрів. У багатофункціональних культурних центрах, де реалізується чимало активностей, може спостерігатися брак кадрів через невисоку зарплату. Плюс більше навантаження. Тому ОТГ доведеться виробити довгострокову стратегічну та короткострокову програми розвитку, які враховують наявні ризики та проблеми в галузі. Також варто долучатися до європейських грантів, конкурсів, програм.

Як знайти роботу у сфері культури, зокрема переселенцям?

– Найперше слід звернутися в центр зайнятості, навіть якщо немає всіх необхідних документів. Людину скерують туди, де є вакансії. Крім того, проводяться наради керівництва області та департаменту культури з питань працевлаштування фахівців цієї сфери в комунальних установах, якщо є така потреба. Ми – лідери в Україні за кількістю релокованих компаній: Закарпаття прийняло близько 45% від усіх, загалом сюди прибули майже 300 підприємств. Зокрема й колектив драмтеатру Маріуполя, який через війну знайшов прихисток в Ужгороді.

Ви успішно утвердилися в науці. Але чому загалом жінок менше серед професури, гендиректорів, політиків?

– Причини різні. Хоча в Україні статистика досить втішна: маємо понад 40% жінок-науковиць. Першочерговим є професіоналізм, а не гендер. Та й фінансування науки має бути однозначно кращим. Але я вірю, що після війни науковці, отримавши досвід за кордоном, захочуть повернутися на Батьківщину. Пригадується історія очільниці асоціації «Жінки в науці» Елізабет Айві. Вона звернулася до одного з провідних професорів за консультацією, а той сказав: «Ви – жінка, я бачу обручку. Ясно, що ви створите сім’ю й покинете заняття наукою. Тому вважаю непродуктивним витрачати на вас свій час». Елізабет справді створила сім’ю, виховала двох діток і через 25 років повернулася в академічну науку та зробила успішну кар’єру. Тобто ця проблема є в усіх країнах.

Про що Вам мріється?

– Найбільша моя мрія – перемога ЗСУ та мирне небо над Україною. А все інше з Божою поміччю буде! Нам би вистояти, вигнати ворога з рідної землі. Все зруйноване відбудуємо! Слава Україні!

Новини Закарпаття, 22.04.2023