Про незадовільний стан справ у Національному музеї народної архітектури та побуту України, зокрема із призначенням на посаду Генерального директора Музею Заруби Д.В. та появою на керівних посадах представників його команди, ми неодноразово повідомляли екс-міністрів культури України М. Кулиняка, О. Новохатька та нинішнього міністра культури Є. Нищука, а також у ЗМІ:
1. Хто має очі, той побачить. − Газета «Українське Слово», № 23, червень 2011 р.
2. Музей у Пирогові хочуть зробити товаром. − Там же, № 25, червень 2012 р.
3. Зміни, рівноцінні ліквідації народної духовної спадщини. − Газета «Слово «Просвіти», № 26, липень 2012 р.
4. Ігноруються наукові засади. − Там же, № 26, 2013 р.
5. Хто зупинить паліїв Музею? Див.: архів сайту «Асоціація музеїв України». − Газета «Українське слово», № 23, червень 2014 р.
6. Як урятувати Музей у Пироговому. − Газета «Українське Слово», № 23, червень 2014 р.
7. Дмитре Заруба, не ріж дуба. Див.: архів сайту «Асоціація музеїв України»
8. У Пирогові згоріла дубова комора ХІХ століття. − Газета «Українське Слово», № 29, 2014 р.
Бізнесмен Заруба Д. В. за допомогою рейдерського захоплення здобув крісло директора, надавши робочі місця своїм однодумцям, прислужникам (у штатному розписі з’явилися відділи, які не мають ніякого відношення до музейної роботи: менеджменту, маркетингу, юридичного та кадрового забезпечення, зв’язку з іншими організаціями, відділ розвитку − понад 20 додаткових робочих місць).
Взято курс на заробляння та відмивання грошей (корпоративи, шоу, величезна кількість кіосків з алкогольними напоями з рекламою «Первака», а також пива, «чачі», «мохіто», «медовухи» тощо). У Музеї з’явилися ферми страусів та свиней. Замість традиційних мистецьких виробів народних майстрів тут реалізовується малохудожній так званий «ширпотреб», а також сувеніри китайського виробництва тощо. Про фінансові надходження до каси Музею колектив непоінформований; неважко здогадатися, на які «потреби» витрачаються кошти.
Під час «керівництва» Заруби Д. В. за рахунок його «команди» кількість працівників Музею зросла з 200 до 250 чоловік. Упродовж двох років згоріло 2 будівлі-експонати, 18 закуплених і перевезених із різних регіонів України та заскладованих будівель лежать і догнивають без накриття. Згідно з міжнародними правилами, Музей має довкола охоронну зону, проте останнім часом довкілля забудовується.
Архітектурні експонати потопають у чагарниках та бур’янах, квітники запустіли. Жито часто не висівається, а висіяне вчасно не скошується, солома стає непридатною для покриття дахів.
Не тільки реставрація, а й поточний ремонт дерев’яних будівель майже припинено.
Розвиток Музею, по суті, зупинився, експедиції по селах не проводяться, експонати у фонди не надходять. Музей втратив наукову й просвітницьку функції.
Реклама про різні культурні заходи не витримує ніякої критики, внаслідок чого кількість відвідувачів дедалі зменшується. Із запланованих заходів половина не реальні, а окремі з тих, які проводяться, далекі від завдань Музею (упродовж трьох останніх років на території Музею не вшановували пам’ять убієнних за волю України − День Незалежності, жертв Голодомору 1933 року, аварії на ЧАЕС).
Музей переповнений теле- та кінозйомками, під час яких зазнає великих втрат, пошкоджень, знищуються експонати.
Після «зачистки» кадрів у Музеї не залишилося жодного з тих фахівців, які упродовж десятків років створювали Музей.
Сьогодні колектив Музею деморалізований. Дирекція вдається до шантажу й погроз по відношенню до тих працівників, які не підтримують директора.
Музей, за оцінкою фахівців, є одним з найбільших і найкращих скансенів Європи.
Якщо Музей − скарбниця пам’яток народної культури України − і надалі буде залишено напризволяще, то громадськість звертатиметься до міжнародних інстанцій із захисту історичної та культурної спадщини.
До листа додаємо світлини, відзняті у вересні цього року, які ілюструють руйнацію та занепад Музею.
За дорученням творців Музею з повагою
Заслужений працівник культури України
Лідія Орел
