Сестра полоненої льотчиці Надії Савченко Віра припускає, що сестру перевезли до Росії за сприяння українських спецслужб: українська керівництво не зацікавлене в тому, щоб Надія повернулася на батьківщину, тому що вона не згодна з політикою українського Генштабу, який керує військовою операцією на Сході України.
17 червня Віра була з сестрою в бою під Щастям. Саме в ті дні приїхала відвідати Надію в місці розташування батальйону “Айдар” на Луганщині.

– 17 червня почався бій. Надя на БТР-і влетіла в супротивника, просила по рації вивезти поранених. Хлопці, “Лисий”, і “Цунамі” сіли в мою машину Ліфан-320 і поїхали до Наді. А я з армією в цей час ішла до табору противника по “зеленці” (лісосмуга – gazeta.ua). “Айдарівці” підтягувалися по мірі того, як прокидалися. Поки ми дійшли, сестру захопили в полон. І машину мою віджали. Кулі свистіли біля плечей. Потім тільки бачила як вони врізались в землю біля ніг. Пацани кажуть: “Пристрілявся снайпер. Треба міняти позицію”. На мені був тільки камуфляжний костюмчик – за грибами ходить. Потім уже в бою дали мені бронік і каску. За метр від мене хлопцеві рознесло голову розривною кулею. Дали його кулемет мені зі слідами ще крові. Бій був дальній. Не знаю, що зробила б, якби довелося зустрітися з супротивником зблизька. Може, відклала би автомат в сторону і сказала: давай брат, стріляй. Я готова так зробити. Ненавиджу зброю. Щодо цього ми з Надією завжди сперечалися. Я за мир, вона за війну висловлювалася. Казала – ворог розуміє тільки силу.

Вишкіл наших бійців кращий ніж супротивника?

В рази. Сепаратисти нашим дуже уступають. Наші пацани ідейні і толкові в цій справі. Місцеві ж луганські сепаратисти один патрон забили, у них заклинив утьос. Російські військові, які є серед сепаратистів, уже значно вищого рівня.

Скільки в батальйоні колишніх майданівців?

Чоловік 30 з 18-ої сотні. Вони найбоєздатніші, ядро батальйону. Сотник Володя “Стріла” – стріляний горобець – і ментом був, і в Іраку миротворцем. Йому після Майдану вже приготували кабінетик, крісло, піджачок. Хлопці запитують: “Ти в кабінет?” Він: “З вами, звісно, на війну”.

Які були умови у тримання Надії в полоні сепаратистів?

Начальник контррозвідки ЛНР Володимир Громов не раз мені казав в розмові, що до Наді там ставлення “более чем”. Коли я йому дзвонила і в черговий раз псіхувала, казала “надворі весна, може, вам там жінок не вистачає, що так довго сестру тримаєте”, він обурився: у нас тут класні пацани, що за за закидони? Ми з нею щодня чекали, що її обміняють на полонених сепаратистів. Сподівалася, що скоро повернеться, поверне нашу машину, документи. Кожну ніч з 12 ночі до 5 ранку, коли наші їздили на обмін, я стояла “зеленці” і чекала, що Надю привезуть. Останній раз, коли з нею розмовляла, вона вже була впевнена, що її не обміняють. Хоча сепаратисти не були проти. Громов казав: “Ми готові, забирайте, хоч всіх наших на всіх ваших. Але ваші не хочуть, Київ веде чорну гру”. Ця інформація не здогадка. То вони дєвочку-казначейку хотіли поміняти на Надю, то ще щось ніби не клеїлось. Так розумію, Київ робив видимість переговорів. Через тиждень після полону зв’язок обірвався. Перестала відповідати на дзвінки. Тому я й поїхала в Луганськ.
28 червня Громова не застала, він був у Москві. Потім – 4 липня. Сказав, щоб я його почекала дві години в захопленій ОДА, але щоб не попадалася нікому на очі. А я попалась доблесним воїнам ЛНР. “О, сестра снайперші, приїхала нас убивати”. Допитували троє. Жінка одна – була на Антимайдані. Звичайна луганчанка. Зараз вона депутат ЛНР. Другий – шизоїд відбитий, іслам прийняв. Що говорити з ним? Русскій ще був під два метри. Не назвався. Тільки він говорив про чеченців, що вони таки є там. Перевіряли телефон. Я завбачливо поперейменовувала всі контакти. Де були “Стріла”, “Айдар”, написали звичайні “Володя”, “Пєтя”, “Катя”. Люди знали куди я їду, тому писали мені есемески одним-двома загальними словами. Я вже молилась, де цей Громов, чорт, лазить. Казали: а якщо він тебе не признає? Відповідала: тоді я тут з вами на всі римські канікули. Мене не катували. Достойно повелися. Громов коли прийшов, почав блефувати: я так і хотів, щоб ти попалася. Не хотів, щоб підлеглі бачили, що він допомагає мені. А на ранок 5 липня накормив-напоїв і сказав: “Збирайся”. Думала, до Наді. Але ні. Відвіз на вокзал. Показав пальцем у роздовбану снарядами будівлю біля онкодиспансеру: “Там Надя сидить. Якби ти не попалась, то може , з нею зустрілася б. А так краще вали”. Брехав. Надя на той час днів 10 як була у Воронежі.

Кому вигідно утримувати Надію в російському полоні?

Я думаю, що ворог Наді – не Росія, а Україна. Її так просто б не вивезли. Таких, як вона, десятки. А роздули саме її справу. Звісно, може бути, що цим вчинком Росія просто хоче плюнуть в черговий раз в лице Україні. Теоретично ця версія може бути. А практично: хіба потрібна ця волокита ця Російській Федерації? Якось мені не віриться. Я більше підозрюю, що Україна здихалася Наді, щоб вона багато не говорила. Бо “мертвий герой завжди кращий, ніж живий”. Вона надто багато знає. Вона гонить на Генштаб. Наше керівництво її чудово знає – вона відома ще з Іраку. Вона публічна людина. Всі знають її темперамент. Вона мовчать не буде. Те, що вона знає, одному Богу відомо. Але про всяк випадок – треба перестрахуватися. Надя навіть знайшла спільну мову з сепаратистами у полоні. Казала мені з полону, що не проти тих ми воюємо. Побачила, що хоч сепаратисті переконані зомбі, але серед них багато українців, якими маніпулюють і їх використовують треті сили.

Ті, що зацікавлені у затягуванні конфлікту на Сході?

Спецслужби по обидва боки кордону. Підозрюю, що Надю вивезли в росію, бо наші і їхні спецслужби домовилися.
Верхівка розбирається з нами нашими ж руками. Прибрали з Майдану пацанів, які могли стать лідерами. І їх на передовій виб’ють. Це був план влади: всіх з Майдану кинули на передову, щоб там їх всіх поклали. Так влада вбиває двох зайців: тут Майдан розсмокчеться й згниє, і там всіх “майбанутих” виб’ють, і влада залишиться яка треба. А таких, як Надя, хто забагато знають, рот закриють. І будуть всі в шоколаді “Рошен”.
Влада боїться, що ці хлопці виживуть і дадуть їй по голові. Це по суті боротьба за території руками пацанів з Майдану. Ми думаємо. Що за праве діло воюємо. Ми будемо за праве діло воювать, якщо поженемо тих, хто нас використовує.
Я впевнена, що спецслужби штучно розпікають ненависть між нами і так званими сепаратистами. Обстрілюють луганчан, щоб вони нас ненавиділи. Наші зі своїх позицій не можуть туди дострелити. Значить, це діло рук спецслужб.
В Луганську є така дивна структура – типу СБУ, тільки вона окремо. Я не знаю, на кого вона працює – типу сама на себе. Туди зливається інфоромація по армії, по Нацгвардії, тільки партизанські батальйони Азов і Айдар більш-менш важко знайти. Ці люди, які працюють на спецслужби, обстрілюють і своїх, і чужих. Коли був бій під Металістом, і під ранок сепаратисти попросили мир у нас, ми бідняли зброю вгору на знак згоди. І раптом – вистріл. Всі як таракани від страху розбіглися . Хто вистрілив? Далі був офіційно проголошений мир до кінця червня, але цей мир не підтримували. Наші органи і засоби масової інформації казали, що нас обстрілюють, їхні казали, що обстрілюють їх. Хто обстрілює? Хто не підтримує мир? Нам кажуть що вони. Їм кажуть, що ми. Де правда?
Пішли хлопці на обмін полоненими – командир “Айдару” і їхній “Дємон”. Поговорили-поговорили. Наші кажуть: “Треба розвертаться йти на Київ”. А терористи: “Якщо розвернетеся, томи вам із собою ще два батальйони своїх дамо”. Ми всі одні. Просто нашими руками роблять свої чорні справи справи червоні контори – СБУ-шники, ФРГ-шники. Ці всі розвідки – гниль оця.
Я бачила як сепаратисти, які були на Антимайдані, топчуть українські прапори – вони у них замість половичків лежать. Але видно, кому не по собі, коли наступає на прапор, а хто йде по ньому і не замислюється. Українець іде – переступає. Не бачила, щоб Володимир Громов наступав на прапор.

Яка позиція сепаратистів щодо бойових дій на Сході України?

Вони звинувачують регіоналів. Росія, переконані, тут ні при чому. Луганська сторона проти хунти. Вони ненавидять регіоналів, хоча там зараз цих регіоналів засилля. Царьов – людина Януковича-молодшого. Сепаратисти кажуть: у бойові дії на Сході Росія не втикається. Якби вона втикнулась по повній, то ми б простояли 15 хвилин. А так Росія ще не втикається. Да, російські злочинці і російська зброя там є. Але ж поки що Росія стримується. Вони ненавидять офіційний Київ, як і місцеве населення ненавидить. На це в них є причина. У Містах Металісті і Слов’янську каменя на камені не залишилося. Питання: для чого? Щоб Порошенко з Обамою заключили договір про відновлення Донбасу на 8 мільярдів гривень? Пацан, якщо ти дійсно хочеш зачистить Схід, найми спеців. Якщо в тебе в державі їх немає, то французькі легіони або американці тихо й спокійно зачистять територію. Вибийте бойовиків. Да, там є росіяни. Да, вони катують наших хлопців. То вибийте їх. Навіщо рівнять ці міста з землею? Щоб тебе більше ненавиділи? Тепер весь Луганськ просто ненавидить нас.

Чому відмовилися від послуг першого адвоката Надії – Миколи Шульженка?

Микола Шульженко – людина підневільна. В Росії адвокати в один голос кажуть: нет законов. То про що мова? Хто ви тоді такі? Віртуальні люди віртуальної професії? Я в Києві зустрічалася з українським адвокатом, який має ліцензію в Росії, Володимиром Богатирським. Він подивився, як цей Шульженко себе поводить. Сказав: “Слухайте, він не заблокував багато ходів для наступника. Може, ви не звільняйте його. Працюйте в спарингу”.

Автор: Валерія Радзієвська

http://gazeta.ua