У пошуках Немо, або Ходіння по муках вчорашніх студентів

За даними Державної служби статистики, рівень зареєстрованого безробіття в Україні в липні 2012 року знизився на 2,1%, або на 9,2 тис. осіб, і на 1 серпня склав 437,8 тис., що становить 1,6% населення працездатного віку. При цьому допомогу по безробіттю отримують 324,9 тис. осіб. Середній розмір допомоги в липні становив 988 грн. проти 945 грн. у червні. Крім того, як повідомляє Держстат, потреба підприємств у працівниках склала 77,8 тис. осіб проти 78,3 тис. у червні 2012 року.

Однак, попри, так би мовити, позитивну динаміку, безробіття залишається однією з найгостріших проблем українського суспільства. За даними дослідження Міжнародного республіканського інституту у Вашингтоні, більше половини українців (54%) заявляють, що найважливішою проблемою для України є безробіття. Особливо питання працевлаштування турбує молодих спеціалістів, вчорашніх студентів вищих навчальних закладів. Рівень безробіття серед молоді зростає, і у 2012 році вже сягнув позначки в 20 відсотків. Водночас, за даними Світового банку, 20 відсотків роботодавців близько 2 місяців не можуть підібрати собі кваліфікований персонал, тоді як у розвинених державах це роблять за 2,5 тижні. Проблема – у системі підготовки кадрів, – кажуть посадовці. Вона не відповідає вимогам ринку і роботодавців. Адже в Україні готують дуже багато економістів та юристів. І зовсім мало працівників легкої промисловості, приладобудування тощо. Окрім того, у нас щороку випускають у понад двічі більше спеціалістів із вищою освітою, ніж робітників.

Разом з тим, маємо зазначити, що проблема працевлаштування молоді полягає сьогодні не стільки у відсутності робочих місць, як у нездатності держави, роботодавців та самих молодих спеціалістів знайти спільну мову. Роботодавці, зазвичай, прагнуть знайти суперфахівця, якого влаштовуватиме середня зарплата та 12 робочих годин на день без вихідних. Натомість молоді, не такі вже й кваліфіковані кадри, насмілимось припустити, бажають здебільшого протилежного. Збалансувати цей очевидний конфлікт інтересів мала б насамперед держава, представники якої не втомлюються проголошувати, що молодь – майбутнє держави. Звідси постає необхідність створення ефективної державної політики щодо працевлаштування молоді. Особливо з огляду на ті негативні тенденції, які потягом тривалого часу спостерігаються в економіці України. Слід також наголосити на тому, що загострення проблеми молодіжного безробіття тягне за собою цілу низку соціальних небезпек для суспільства загалом. При цьому масштаб та глибина останніх перебувають мало не у геометричній прогресії до кількості молодих осіб, які втратили або не можуть знайти роботу.

Звісно, у держави існує чимало інструментів, за допомогою яких вона може регулювати ринок праці. Перш за все – це створення таких економічних умов, які б заохочували роботодавців брати на роботу молодих і недосвідчених. Держава повинна матеріально заохочувати роботодавців, які надають «перше робоче місце» випускникам навчальних закладів різних рівнів акредитації. Добре було б передбачити податкові пільги для господарств, підприємств, організацій і установ, які забезпечували б роботою студентську та учнівську молодь у вільний від навчання час. Скажімо, під час канікулярного періоду в таборах праці та відпочинку (будівельні загони, збирання врожаю). Створивши відповідні умови для поширення діяльності студентських та учнівських трудових загонів, волонтерських бригад, а також забезпечивши їх необхідним обсягом робіт і належними умовами перебування, можна було б значно покращити «картину» на молодіжному ринку праці.
А також, щоб випускники навчальних закладів після закінчення навчання мали роботу, необхідно завчасно забронювати необхідну кількість робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях.

На жаль, насправді у нашій економіці все навпаки. Щоб переконатися у цьому, достатньо переглянути газети з оголошеннями про вакансії. З їх змісту однозначно випливає: на ринку праці маємо величезний попит на представників робітничих професій та некваліфіковану робочу силу. Чи приваблює така перспектива молодь? Очевидно, не всіх, або ж – лише у крайньому випадку. Однак, мусимо констатувати: ринок праці вельми пожвавився, тому орієнтуватися у ньому тільки за допомогою газет – це вчорашній день. Тим паче, що у держави є такий інструмент соціально-правового захисту молоді як мережа центрів зайнятості, головна мета яких – створення та постійне поповнення інформаційного банку даних про наявні робочі вакансії для молоді на підприємствах різних форм власності, установах та організаціях.

Чи достатньо ефективно виконує служба зайнятості свою відповідальну соціальну місію? Не нам судити. Зрештою, про всяк випадок нагадаємо, що згідно з чинним законодавством служба зайнятості повинна сприяти працевлаштуванню, тобто безоплатно надавати інформацію про вільні робочі місця та посади, про наявність яких своєю чергою їх повинні повідомляти різні підприємства та установи. Ця служба також скеровує безробітних на нові місця праці, надає послуги з професійної орієнтації та перенавчання, організовує оплачувані громадські та сезонні роботи. Крім того – надає додаткові гарантії з працевлаштування тим громадянам, котрі потребують додаткових соціальних гарантій, у тому числі дітям-сиротам, дітям, які позбавлені батьківського піклування та молоді, яка закінчила навчання в ЗОШ, ПТУ або звільнилася з армії – для них бронюється близько 5% від загальної кількості робочих місць за робітничими професіями на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності; виплачується допомога з безробіття. Все це не виключає самостійного пошуку роботи шляхом безпосереднього звернення до роботодавця, а також прийняття громадян на роботу підприємствами поза службою зайнятості.

Словом, молоді спеціалісти – випускники різних навчальних закладів часто не можуть знайти застосування своїм знанням та енергії. З іншого боку, вимоги роботодавців до майбутніх робітників щороку стають усе жорсткішими. До переліку стандартних вимог на сьогодні входить не лише обов’язковість відмінного навчання, а й досконале знання комп’ютера та принаймні однієї іноземної мови. Окрім того, все більшого значення працедавці надають наявності у претендентів на працевлаштування практичного досвіду роботи. Це змушує навчальні заклади переглянути систему проходження студентами виробничої практики – випускники повинні добре розумітись на виробництві чи роботі в установах та організаціях. Та чи достатньо лише практики? Досвід показує, що ні. Роботодавці здебільшого бажають бачити у своєму колективі кваліфікованих спеціалістів із досвідом роботи за плечима. А де ж його взяти, якщо ти тільки-но із студентських лав? Відповіді на питання ніхто не може знайти: ані роботодавці, які прагнуть працевлаштовувати вже «ідеальних» спеціалістів, ані держава, яка нібито стоїть на варті захисту інтересів населення. От і залишаються молоді фахівці біля розбитого корита. А жити за щось потрібно ж! Тому і «перекваліфіковуються» молоді люди з вищою освітою у робітників на будівництві і т.п. Здебільшого такі заробітки не приносять ні нормального доходу, ні гарантії забезпеченої старості, оскільки зазвичай подібне працевлаштування не фіксується офіційно; не кажучи вже про задоволення.

Наталія Гончарова,

студентка Сумського державного університету


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × four =