На днях було оголошено про перемогу сина Віктора Балоги Андрія на виборах мера Мукачева. Серед місцевих ніхто не здивований. Деякі всеукраїнські ЗМІ висловили завуальоване обурення цим фактом у своїх матеріалах, але нічого суттєвого. Може якби це було велике місто як Харків, то теж би знайшлося багато людей, які б сказали мукачівцям, що голосували за Балогу які вони тупі мудаки. Ну хоча б я скажу:) І це не образа, а констатація прикрого факту.

17 років тому, у 1998 році, Віктор Балога виграв вибори мера Мукачева. Тоді ще ніхто не розумів, що це початок рабства не тільки даного міста, а й цілої області. Зараз «цар» Закарпаття передав сину свою найдорожчу іграшку з 86 тис. людей у комплекті. Тільки 16 з них проголосувало за нього, але іншим 70 тис. доведеться жити з цим. Абсурдно, правда? У Мукачеві, як і в багатьох містах, селах і областях теж не було з кого вибирати. Та це той випадок, коли будь-хто буде краще. На жаль, у цьому місті забагато людей з рабською психологією і вони не бачать нічого поганого у сучасному феодалізмі. Вони навіть раді служити бандитському клану і пишаються ними. Для них це люди, що чогось досягли і дарма, що це «щось» здобувалося криміналом і досі утримується ним. Місцеві князьки поширені по всій Україні, але рідко самозакоханим селюкам з гопницькими замашками вдається захопити цілу область. В останні місяці київська влада намагалася вибити з-під дупи Балоги трон, але вийшло лише його похитнути. Не тому, що він всесильний. Просто погано старалися… А може й не хотіли цього насправді. Та це лише питання часу коли з’явиться людина, яку не лякатиме пристарілий барига з села, що завдяки своїй хитрості отримав гроші та владу. Мене тішить думка, що це станеться у найближчі роки. Чого приховувати – мені б і самому хотілося бути цією людиною, що розвалить цю бандитську імперію чи хоча б візьме активну участь у даному процесі. Бо це безсумнівно увійде в історію України. Та все складно у житті. Побачимо як все складеться… Ну а щодо Андрія, то мені дуже цікаво як йому живеться у якості аксесуара батька. Адже вся сім’я Віктора Балоги є його маріонетками, фігурками на шаховій дошці. І зараз він поставив фігуру Андрія на важливій для себе позиції. Думаю, що того навіть не питали чого він хоче. Він вічно був і буде у його тіні, а все майно і кар’єрний успіх це не результат його праці чи інтелекту, а подарунки. Та сумнівно, що той хоч колись серйозно задумувався про своє життя. Без батька він би був хіба що продавцем на «Торговиці» (сільськогосподарський відділ одного з найбільших базарів Мукачева). Закінчив би якесь училище і Мукачівський третьосортний корумпований університет. Може лиш заочно. Їздив би собі на старій ЛАДІ слухаючи шансон. Вершиною його політичної кар’єри була б хіба що посада сільського депутата. Та йому пощастило – татко у 90-х знав де і як вкрасти, з ким дружити і кому вставити ніж в спину… Він як змія обманював всіх, скидав шкіру і повз все вище і вище до влади. А за собою потягнув і родичів – такі вже традиції в українців. Ось і отримав Андрійко американську освіту, нерухомість, автомобілі, бізнес і тепер крісло мера… Тільки от ніщо з цього він не досягнув сам. Він так і залишився пустим місцем, лялькою в руках батька. Мені його шкода. Думаю, що більшості читачів важливо досягати чогось самостійно. Всі пишаються своїми успіхами у навчанні, першими самостійно заробленими грошима, здобутками у кар’єрі… Все це має важливе значення у житті людини, бо це зробили ми самі. Ми доводимо собі, що чогось варті. Та є люди, які все отримують у готовому вигляді. Вони не знають як це – відчувати щастя і гордість від своїх досягнень. Та що я кажу – це навіть не люди, а просто оболонки. Вони залишилися дітьми, які красиво живуть, але їх життя позбавлене сенсу.

Сумніваюся, що суть цього тексту зрозуміє бодай хтось з їхньої сімейки. В них зараз святкують, сміються з того, що вкотре «трахнули» мукачівців та інших закарпатців, а ті мовчать чи навіть задоволені. Проковтнули це, то підуть в хід інший син та дочка, діти братів… Я не можу сказати, що мені соромно за земляків, бо це давно вже так. Просто сумно. Впевнений, що таких не мало серед тих, хто не обирав цього мера. Та проблема в тому, що потрібно й діяти. Хай це буде щось незначне або тривале, але будь-який вклад у падіння клану Балог є важливим. Та разом з цим потрібно запобігти іншим бандитам зайняти звільнену нішу. Те, що відбувається із Закарпаттям з 1998 року має припинитися і більше ніколи не повторюватись. І важливо пам’ятати, що ніхто не звільнить вас з рабства якщо ви самі не забажаєте скинути кайдани.

Іван Лендєл