Categories Новини

Чого бракує закарпатським ЗМІ

ШумицькаЦе інтерв’ю – з шухляди… Написане ще в листопаді 2012-го, тоді так і не побачило світу. Та, попри 9-місячну віддаль у часі, думки його героїні не втратили актуальності, навпаки: ілюструють щирість і внутрішню цільність жінки, що знає ціну і силу Слова і відповідає за Нього. Людина-дія, уважна, щедра на доброту, але й вимоглива, нетерпима до фальші; конкретна й цілеспрямована, працелюбна і трошечки романтична… Знайомтеся, хто ще не знайомий:Галина Василівна Шумицька, доцент кафедри журналістики, нині очільниця філологічного факультету і директор Медіацентру УжНУ.


  • Галино Василівно, ще свіжа в пам’яті Ваша захоплива розповідь про поїздку до Швеції. Уже й наш університет радо прийняв шведських колег. Що вдалося Вам за цей час пізнати і зрозуміти?

– Не ускладнювати те, чого не варто ускладнювати. Не поспішати там, де не варто поспішати. Працювати якісно. Відпочивати так само. Радіти сонцю тоді, коли воно є. І коли немає – теж. Не скаржитися на суворі кліматичні умови: де живеш – люби те, що маєш. Це висновки, зроблені там. Намагаюся не забувати про них тут. Чого скаржитися, коли все маємо? Скинути капелюха перед тим, що було, закотити рукави – і вперед! Роботи вистачить на всіх. Успіху теж.

  • Яка система підготовки журналістських кадрів у них? Що варто запозичити, чого бракує українським виданням?

– Чого нам реально бракує, то це змоги, а іноді й бажання постійно самовдосконалюватися, займатися самоосвітою. Швеція виділяє величезні кошти на підвищення кваліфікації своїх фахівців, і не лише у медійній сфері. Цінуючи своє, вони їздять по світу, придивляються до здобутків інших, беруть те, що корисно для них, а не все сліпо копіюють.

  • Яке Ваше бачення системи освіти у Швеції та Україні. Що в них спільного та відмінного?

– Головна відмінність полягає у тому, що у Швеції держава дбає про освіту, належно її фінансує. Відповідно громадяни там не вдають, що працюють, а таки працюють. І не роблять із себе героїв чи, навпаки, жертв, коли виконують свої безпосередні обов’язки. А спільного у нас дуже багато: приміром колористика прапора…

  • Чого, на Вашу думку, вчать подібні тренінгові програми?

– Уважно вислуховувати думку іншого. Не лізти поперед батька… – встигнеш. Належно оцінювати виконану іншим роботу. Не бути псевдопатріотом, псевдофахівцем, псевдощирим, псевдоскромним, псевдоуспішним. Бути справжнім. Висловлювати свою думку, проте не надто категорично. Ретельно виконувати те, за що взявся.

  • Сподіваємось, що започаткована традиція обміну творчими групами продовжуватиметься і надалі. Чи розглядається можливість співпраці з іншими європейськими державами у цьому напрямку?

– Ми нічого особливого не плануємо. Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани :)) Працюємо. Щодня, щогодини. І використовуємо кожну нагоду, аби розвиватися самим і допомагати розвиватися іншим.

  • Ви працюєте в сфері освіти і журналістики водночас у доволі складний час – економічно, політично… Як вважаєте, чи вдасться нашим політикам законодавчо зменшити тиск на свободу слова, адже це питання, як і демократичність ЗМІ, є дуже актуальним?

– Я не політолог, аби давати фахову оцінку цьому, а будь-які прогнози взагалі вважаю справою невдячною. Дозволю собі висловити, однак, цілком суб’єктивну думку: у нас на законодавчому рівні все гаразд або майже гаразд. У нас проблема з дотриманням законності. Причому на всіх рівнях. Спитайте будь-кого. Якщо треба вирішити якусь нагальну проблему, обійшовши при цьому закон, мало хто особливо сумніватиметься. Коли нам кажуть «не можна», ми тут же питаємо: а як це можна вирішити… Хіба ні? Цим просякнуте все суспільство згори донизу й відповідно знизу – догори. Так само із свободою слова: теоретично всі наче її прагнуть, а практично мало хто готовий до справді демократичних стосунків. Наразі у нас охлократія: загальне, спільне поступається місцем жадобі та егоїзму.

  • Поділіться думками з приводу закарпатських ЗМІ. Що хотілося б змінити, кого варто виділити, у кого можна повчитися…

– Вчитися варто у всіх, бо поганий досвід – це теж досвід. Тут погано виходять колективні проекти. Люди тяжко об’єднуються навколо якоїсь ідеї, якщо не бачать особистих вигод. Практично немає справді якісного інтелектуального читва. Однак є талановиті журналісти з характерною авторською манерою (свідомо уникатиму власних назв), є цілком грамотні часописи, цікаві радіо- й телепроекти. Є хороші веб-ресурси. А майбутнє за вами – молодим поколінням, яке народилося в уже незалежній державі, яке лише чуло про свист батога, але на своїй спині його не спробувало, а тому може мислити й оцінювати ситуацію вже по-іншому.

  • Багато молодих хлопців та дівчат хочуть бути журналістами, не усвідомлюючи до кінця, з чим вони зіткнуться, почавши працювати. Які поради можете дати вступникам на журналістику, аби вони розуміли, чого хотітиме від них роботодавець і що їх чекає на обраній професійній ниві?

– Що незвичайного я тут можу сказати? Все дуже просто: постійно працювати над собою, дослухатися до думки інших, старатися наполягти на своєму, якщо переконані у правильності зроблених висновків. Не робити з мухи слона. Рухатися! Завжди рухатися, пам’ятаючи, що світ прекрасний і справедливий, але ж інші бачать його крізь призму тебе так, як ти – крізь призму інших… Тому завжди спершу думай. І відчувай 🙂

  • Підкажіть, будь ласка, як не «загубитися» студентам, які тільки починають свою кар’єру на медіапросторі країни?

– Ніколи не загубишся, якщо старатимешся бути потрібним іншим. Самі знайдуть 🙂

  • Чи згідні Ви з твердженням, що в журналістиці відбувається природний відбір, і залишаються тільки ті, в кого вистачає на це моральних сил…

– Природний відбір відбувається скрізь – не лише в журналістиці. Там залишаються ті, хто хоче і може це робити. Тільки одні якісно, інші – абияк.

  • Зрозуміло, що журналістика – це професія, якою треба жити. А якщо ще й навчати цій професії, то чи залишається у Вас час на відпочинок. Як Ви проводите свої вік-енди?

– Час на чашку чаю? Обов’язково! І не за залишковим принципом! У мене, Богу дякувати, є близькі люди, які кажуть: стоп! відпочиваємо! Це тоді, коли я забуваюся. 🙂 Гори в будь-яку пору року кличуть мене! І дорога, дорога, дорога… Люблю її.

  • Мабуть, дозволю собі озвучити одностайну думку студентів-журналістів: Ваш приклад височенної працездатності, неабиякі організаторські здібності, вагомі творчі здобутки, креативність – варті наслідування… Хотілося б ще раз почути від Вас настанови як стати справжнім фахівцем у журналістській справі.

– Аби стати фахівцем у будь-якій справі, треба мати бажання працювати. Але тут є одна важлива деталь, яка не всім по зубах. Працювати треба не лише на себе. Гребти треба не лише під себе. Бо це ж куряча філософія. Людина отримує тоді, коли віддає, але ж прагнути треба віддавати, а не отримувати. Ось у чому сенс. Це просто? Звичайно! Це складно? Так, складно, але можливо. Треба багато читати й розмірковувати. Не лише переказувати чужі думки, а й думати самостійно.

  • У цьому ж контексті: як починався Ваш шлях у журналістику? Яким був перший творчий доробок? Чи пам’ятаєте своїх наставників?

– Юрій Михайлович Бідзіля запросив мене працювати на кафедру, пообіцявши, що буде багато роботи. Так і сталося. Наставників пам’ятаю завжди. І завжди їм удячна. За всі уроки. Журналістський доробок? Третій рік працюю у редакції нашого сайту. Вчу і вчуся. Маю від цього радість і насолоду.

  • На завершення хочу побажати Вам творчого натхнення, нових вдалих проектів, втілення задуманого задля примноження кращих традицій журналістики.  Дуже дякую за слушні, цікаві думки та змістовну розмову.
Розмовляла Андріана Мегіц, студентка відділення журналістики. Інтерв’ю віднайшов і з шухляди витяг Василь Путрашик 🙂

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *