Результатом підписання Мінського договору стало, так зване, перемир’я. Внаслідок якого вже загинуло 49 військовослужбовців, 242 солдата отримали порнення, – так повідомляє ООН. Виконання мирного плану Президента , що почалось з припинення вогню о 18:00 5 вересня, виконується як і очікувалось лише з нашої сторони. Себто, відкривається вогонь лише у відповідь. Пройшов місяць, а нас далі обстрілюють з «Градів» і мінометів. Бійці Нацгвардії батальйону імені Сергія Кульчицького, що несуть службу в «апендициті» поблизу Вуглегірська-Дебальцевого-Попасної повідомляють про обстріли.
«Обстріли кожного дня, відсиджуємось у бліндажах. Настрій у всіх хороший. Нещодавно впіймали двох сепаратистів, допитуємо. Розмовляти з ними не хочеться, проте дізнались про багато диверсійних груп, що «шастають» по нашому тилу.»,- повідомляє по телефону замкомандира взводу Мар’ян (псевдо «Дзвін», керівник Стрийської «Свободи»). Нагадаю, що декілька тижнів тому командуванням було прийнято рішення про округлення фронтової лінії. Залишився лише один «вріз» наших військ в напрямку Дебальцевого. Медик того ж батальйону, закарпатка Галина пише: «Та перемир’ям і не пахне. Стріляють ледь не щодня. Сьогодні вночі і вдень крили градами. Здається, по сусідньому блокпості». Зараз цей батальйон піддається постійним нападам диверсантів та ударам артилерії. Як сказав Дзвін: «Ось таке в нас гниле перемир’я»
Терористи продовжують обстріли населених пунктів Кіровське, Дебальцеве, Попасна, Амвросіївка, Донецьк, Луганськ, Тельманове, Софіївка. До своїх вогневих точок бойовики знову додали Куйбишівський та Київський райони міста Донецьк та Лутугине поблизу Луганська. Під час таких обстрілів гинуть десятки мирного населення. Російські ЗМІ це активно розповсюджують як «наступ укронацистів». Соцмережі кишать повідомленнями про жахливі злочини «київської хунти».
Нещодавно закарпатський волонтер Олег Куцин, що на декілька днів повернувся з Донеччини розповів про стан справ у Маріуполі: «Вчора ввечері телефонували хлопці, що стоять на блокпості в сторону Новоазовська, повідомили про залпи важкої артилерії по безпілотникам. Сказали, що більш-менш спокійно. Поблизу Азовсталі диверсанти обстріляли машину з дітьми. Жінка скінчалась в лікарні. Також обстріляли блокпост «Східний». Слава Богу всі живі, так як вогонь вівся навмання і снаряди полетили в тил. Потрапили в АЗС, що не працювала та зачинений магазин. Але саме такі ситуації розворушили населення, а не те , що показали по телебаченню після зайняття Новоазовська терористами. Тепер точно готові відбити будь який наступ. Багато жителів Маріуполя залишились у вимушеному полоні в Новоазовську, звідти не випускають нікого».
Мешканець Луганська Дмитро, що і тепер перебуває там по сьогоднішній день розповів про життя у «мирному» Луганську. Пише російською: «Когда еще война громыхала у наших стен терористы вели себя очень нагло, но сейчас, когда зона действий АТО немножко отодвинулась, издевательство уже достигло того уровня что луганчане за разного рода преступления в глазах ополчан, отрабатывают неделю-две на пользу боевиков. Это грязная работа, ритье окопов, сбор грязи, моют технику, отпускают когда випьют».
Перемир’ям і, як то кажуть, і не пахне. І в цей нелегкий час проходять парламентські вибори, що як світло в кінці тунелю сяє для українців. Після перемоги Революції Гідності ми отримали «піррову перемогу». Небесна Сотня, що героїчно полягла на Майдані продовжує зі слізьми дивитись на нас, на тих, хто знову продає свій голос за 200 чи 300 гривень, хто дав приватизувати собі досягнення Майдану, при цьому не дотримуючись своїх обіцянок. Ба більше, вимог найбільшого в історії незалежної України простесту. Маємо напівзруйнований Донбас, віддали Крим. Легше всього скидати всю провину на “бєглого” Януковича, проте маємо серйозні проблеми, які виникли вже за каденції нового Президента.
При чому майдан йде в небуття не тільки через провладні сили, але і через байдужість людей, якими , на жаль , так багата Україна. Через Революцію Гідності пройшло майже 18 мільйонів людей, хто на кухні, хто героїчно боровся на площах міст України. Та все ж до свідомого українства нам ще далеко. Адже якби в кожного з них залишилась хоч крихта відвойованої свободи та почуття гідності ми б не допустили зрадництва в АТО, як стадо не повелись би на пропаганду про обрання президента країни в першому турі, жертвуючи своїм голосом на користь швидкого та легкого шляху відмазатись від проблем. Так, по суті, ніхто не хоче бентежити свій розум на рахунок проблем в державі, а всіляко перекладаємо відповідальність на чужі плечі. І хотілося б, щоб суспільство, що нестиме бюлетень до урни 26 жовтня буде впевненим в своєму виборі, що це не стане черговим вимушеним за різних обставин рішенням. Панове, прошу вас, поставтесь відповідально до свого права голосу. Не дайте себе надурити вчергове.