Закарпатський художник знайшов себе в Словаччині

Цікавий ужгородський художник Віталій Либа тим, що позитивно у філософському сенсі трансформував свій спосіб заробітку хліба насущного.

ЛИБА 1

Почав працьовитий чолов’яга із шедеврів наочної пропаганди у вигляді триєдиних Маркса-Енгельса-Леніна, а також із їх зображень по окремості, що залежало від соціального замовлення в радянський час. А дійшов на останньому етапі темпераментного життя до вищого рівня малярського і духовного пошуку – осягнення сакральних глибин християнства і слов’янських коренів «себе великого» (недарма ж має прізвисько Геній) і малих земляків своїх. Ну, це так… Жарт!.. Ми ж, українці, зазвичай тільки жартами і багаті…
А якщо серйозно – то по-справжньому знайшов себе Либа в Словаччині, перетерпівши там чимало злигоднів і рятуючись від них фантастичною «совковою» працелюбністю. Хочеться для ілюстрації навести цитату, яка стосується його, з журналу для інтелектуальної еліти суспільства «Время Z», зі статті мого авторства під назвою «Чукчі в українських вишиванках» (№2, 2006): «Закарпатські, львівські, донецькі, луганські роботяги приїжджають на окраїни Російської Федерації і трудяться там, де тільки є в цьому потреба. Вони вимушені працювати на чужині, бо в нас ніде.
І, напевно, не дуже й потрібен їх труд.
Став при цій розмові гарячкувати й інтелігент, який чомусь опинився в цій компанії у нічному кафе:
– Хто не знає ужгородського художника Віталія Либу? Але тут я теж став непотрібним – трудився в Словаччині: малював – продавав за першої-ліпшої можливості кому доведеться. Одного разу «влетів» – за порушення паспортного режиму (сплив строк візи) посадили в місцеву тюрму.
На місяць.
Тільки там, у їх в’язниці, я зрозумів – як уміють за кордоном цінувати творчість.
Олівець ще, на радість, у кишені залишився – зробив портрет наглядача.
Всі тюремні працівники прийшли в повне захоплення.
Мене відразу помістили в окрему камеру, поставили там диван, телевізор, відеомагнітофон і музикальний центр.
Їжу носили з ресторану.
Намалював портрети всіх. За лічені дні. Словацькі малярі не вміють так швидко. Їм же не пощастило, як мені, народитися в Україні, і вони занадто розслабилися.
Потім уся тюрма проводжала мене. Я прямо заплакав, що скоро доведеться їхати на Батьківщину».
Та, порадуємо читача, повернення це не стало останнім. Він «розрулив» візові проблеми і знову почав снувати, як парубок моторний, до дорогої йому Словаччини. І акції його там стали виростати, як паляниці на дріжджах. Це виразилося в чисельних виставках, зростанні купівлі створеного, що призвело до появи характерного поважного вигляду у всій фігурі, виростання викоханого черевця, на якому тільки золотого ланцюга, як у лондонського денді, не вистачає (бо ж Віталій Іванович небачено скромний!). Виставка в Кошицях, яка відбулася в 2002 році, взагалі принесла Віталієві велику наснагу. Його картина «Свята Трійця» була відібрана для подарунка у музей Ватикану. Тодішній словацький президент Рудольф Шустер поїхав відтак і подарував її найвищому представнику католицької церкви – папі Іоанну Павлу Другому. Такого успіху не удостоювався ніколи жоден із українських художників. Прийшло на теренах ближнього зарубіжжя широке визнання. А перед тим пам’ятною для Віталія Либи стала ще одна його картина «Христос і хмарочоси», створена через тиждень після загального потрясіння, викликаного вибухом торговельного центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Її придбала Партія громадського порозуміння Словаччини, а потім, на знак поваги та співчуття, подарувала американському президенту Джорджу Бушу.
Закарпатський достойник Іван Хланта, котрого теж увічнив своїм пензлем пан Віталій, так ємко написав у своїй передмові до масивного альбому живопису національного маляра багатьох народів Либи: «Періоди його складного життя завжди закінчувалися персональними виставками, які підтримувалися фінансово. За 21 рік у містах Словаччини він провів 12 персональних виставок, які користувалися незмінним успіхом. Брав участь у багатьох колективних виставках. Його картини закуплені до приватних колекцій України, Росії, Канади, США, Німеччини, Ізраїлю, Ватикану, Польщі, Чехії, Словаччини. Майстерно виконані роботи Віталія Либи прикрашають багато інтер’єрів у готелях Словаччини. Експонуючи свої твори за кордоном, В.Либа стверджує тим самим славу українського мистецтва, виводячи його на вищий міжнародний щабель».
Цим немало подивувався останнім часом, перебуваючи нещодавно в Словаччині на торжествах із приводу ювілею екс-президента братньої країни Рудольфа Шустера, наш третій президент Леонід Кучма. Ще більше він вразився, що досі «маринуються» в рідній для чесного митця Закарпатській області подані документи на присвоєння звання заслуженого художника України. Він обіцяв поновити справедливість. Віталій Іванович радий цьому, а тим часом продовжує малювати картини, щоб знову здійснити вояж до Словаччини з важенним вантажем власної творчості для реалізації. Пенсія ж у нього менша за тисячу гривень. А дружина, син, кіт і собака кожен день просять поїсти. Віталій Іванович цим переймається. І хоче при цьому, щоб перша Батьківщина – Україна – так само турбувалася про нього, а не лишала сиротою на розпутті світів.
Василь ЗУБАЧ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *