Ужгородський боксер пройшов шлях досконалості (ФОТО)

Саме на такий шлях постійної праці над собою став свого часу ужгородець Шандор Бандура. За національністю він словак. Жив у районі колишнього стадіону «Локомотив», що знаходився біля залізниці в районі, вже теж колишньої, танкової частини. Зараз там – спортмайданчики профтехосвіти. Можливо, близька присутність спортивного осередку і привела на початках життя в бокс. Народився в 1937-му в Чехо-Словацькій республіці, а пішов у школу при Радянському Союзі. Школа була п’ятою. Знаходилася на площі Сталіна (тепер – Петефі). Її вже нема на тому місці. Багато чого в житті міняється. Скажімо, там, де тепер дев’ята, тоді був міськвиконком. Сталін показував його працівникам на схід лівою рукою, але Бандура туди не дуже прагнув, а ріс собі на Радванці. Першими пристрастями для розвитку були футбол і загально-фізичні вправи найширшого діапазону. Його дитяча-юнацька команда грала якось на першості на «Спартаку», де він уздрів можливість записатися на бокс. Це й зробив негайно.
Чулак-бачі вчив усіх пристрасно і цікаво. Тренування стали головною пристрастю і домінантою буття. Потім на зміну йому прийшли більш молоді тренери і дуже відомі в школі боксу Закарпаття Степан Врабель та його тезко Вереш.
– А більше всього тренувався у Степана Врабеля, – згадує ветеран спорту і до цього часу активний спортсмен і пропагандист різних «сталевих» видів спорту О.Бандура.
Юнацтво тоді було дуже допитливе не до кафе, а до спортивних явищ. Тож прилучився і до бойового самбо, що культивувалося в спортивному товаристві «Динамо». В доброму спортивному гарті і був призваний у армійські ряди. Спершу був у спортивній роті в Азербайджані. Але після першості дивізії по боксу не дав наступати з нахабними претензіями до себе боксерам-азіатам, і вступив у завзяту та чесну бійку. Через те спортивну роту покинув і ввійшов у лави повітряних десантних військ. У 1965 році звільнився в запас, а в спорті прилучився до боротьби, бо ж у «Динамо» познайомився з тренером і переможцем всесоюзних першостей Аркадієм Замлинським. А з тим було працювати і цікаво, і повчально.
Відтак у трудовому життєписі став на довгий, – аж 42-річний, – шлях у пролетарському середовищі. Залізні люди, мабуть же, тягнуться до заліза. Тож і трудився вправним автослюсарем у АТМП, мав чисельні нагороди за успіхи в праці.
Переймався і далі найбільше бойовим самбо, поглиблюючи навики принесені з десанту. Виступав і по лижному спорту, багатоборству ГПО. Почали, крім усього, засвоювати і карате. Воно прийшло зі Сходу, куди показував свого часу монумент Сталіна, і захопило багатьох. У тому числі й автослюсаря Шандора Бандуру.
Прагнення до самовдосконалення в спортивних колективах прийшло, очевидно, від того, що сам Сашко Бандура був найменшою дванадцятою дитиною в родині .
Але й захоплення літературою з’явилися. Бо ж полюбив Ольгу – студентку-філолога Ужгородського університету. Затим і одружилися. Найбільше любить за глибину пізнання життя Тараса Шевченка і Максима Горького.
Крім праці на виробництві, загартований спортсмен, котрий був для молоді лідером, виховував підростаюче покоління в літній час у військово-спортивному таборі в Анталовцях на Ужгородщині. Досі пам’ятає про всі настанови, які давав молоді, в теорії і відразу на практиці. Веде індивідуальний стиль оздоровчого життя, тренується зранку, заходить у спортзал до пані Штанги, відпрацьовує удари, захвати в рукопашному бої, цікавиться новою літературою з бойових мистецтв. І зі всього видно, що 78 років – це чиста дрібниця.
– Щодня почуваю себе просто чудово, – говорить. – Інакше й не повинно бути, по-іншому не рекомендую і всім думати. Від твої думок залежить і твоє здоров’я, свіжий гомеостаз організму, чистота мислення.
А щодо пролетарського минулого, якому було віддано зі спокоєм і задоволенням стільки років, висловлюється таким чином:
– Пролетаріат може піднятися на новому рівні. Він того вартий. Але вже без політики і гегемонії. Просто по Біблії трудові люди мають переступити через жадобу наживи, яка охопила суспільство, і неспинно йти до ліпшого. На жаль зараз що не день – крокуємо лише до гіршого. Та це, вірю, минеться. І то в недалекому часі.
Василь ЗУБАЧ
На знімку: Шандор Бандура з дружиною Ольгою.

Бандура

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *