Подія має закономірне підґрунтя: село під Боржавським нагір’ям свято береже старожитність, традиції якої передаються з покоління в покоління. Ознак сивої минувшини тут можна запримітити у будь-чому. Скажімо, як бабусі, так і дівчата залюбки вишивають рушники, тчуть джерги. Не кажучи вже про масове виготовлення гунь – типового верхнього одягу в давнину, яким і нині біліє село у своєму побуті. Домоткане сукняне вбрання – екологічно чисте, попереджує у вжитку багатьом захворюванням, зокрема ревматизму, радикуліту, відкладанню солей у суглобах, ще й як привертає увагу любителів ретро-екзотики. Часто-густо в осідок звідусіль мандрують туристи з бажанням придбати волохату мантію або з спецзамовленням заскакують гінці з самої столиці, щоб придбати для високопосадовців рідкісну річ з верховинською маркою виробництва.

Ремеслу жити у віках у рідному краї – саме ця ідея спонукала керівника профосвітнього закладу Василя Маринця до новації. Тим паче, що знайшлося місце під нову навчальну дільницю у занедбаному складському приміщенні колишнього місцевого колгоспу, яке капітально відремонтували. Не було проблем із необхідним старовинним начинням. Підполонинський осідок виявився багатим на ручне знаряддя праці – воротила і веретена, берди, нічельниці… Аж три ткацькі кросна стали до діла у навчальній дільниці. Одному почорнілому від старості устаткуванню вже за вік. Між іншим, у Річці зберігся і праправерстат, на якому викарбувана дата виготовлення — 1720 рік (!).

Під звуки трембіти, запальні мелодії троїстих музик, а ще за виступу учнівського фольклорно-етнографічного ансамблю “Верховиночка” тутешньої ЗОШ І—ІІ ст., які продемонстрували також іскрометний стародавній танець “Волошин”, відбулося урочисте відкриття студії ручного ткацтва, що перетворилося на справжнє сільське свято.

Керівник студії Ольга Мись під час презентації провела майстер-клас, кваліфіковано розповіла про історію виготовлення гунь і за кроснами практично продемонструвала ткацький процес, за якого їй вміло поруч асистувала місцева школярка Мирослава Сегляник. За словами Василя Маринця, заняття проходитимуть тричі на тиждень за участі учнів як ліцею, так і річанських та ближніх сіл – шкіл Буківця, Тюшки. Будуть у них і відмінні громадські наставники, бо село має цілу низку досвідчених майстринь, з-поміж яких Марія Коцур, Ганна Гичка, Гафія Корда. Взагалі у Річці кожне третє дворогосподарство займається промислом гунь, який з поступальним розвитком туріндустрії у мальовничій Міжгірщині має потужні перспективи. Іміджу населеному пункту додасть і фольклорний фестиваль річанських гунь. Його дебют за почином Василя Маринця відбудеться вже у травні цього року, пише Василь Пилипчинець, газета “Новини Закарпаття”.