Схилімо голови перед пам’яттю героїв Крут…

До 100-річчя визначної дати української історії

29 січня 1918 р. між Ніжином і Бахмачем, на залізничній станції Крути, відбувся нерівний бій, що увійшов в українську історію, історію визвольних змагань українського народу за свою волю і незалежність, як День Героїв Крут.

Банда російсько-більшовицьких головорізів під командуванням підполковника Муравйова (шість тисяч добре озброєних, голодних і озвірілих, «красноармейцев») зустріла відчайдушний опір чотирьох сотень сімнад­цяти-вісімнадцятирічних українських студентів з Києва, готових вмерти, щоб не дати підступному і жорстокому ворогові топтати українську землю, українські святині, українську столицю.

Тут, як зазначають українські історики, знеможені, численно слабі, до того ж ганебно покинуті своїми командирами (сотниками Богаєвським і Тимченком), юні герої в останньому розпачливому порухові кинулися в атаку на значно переважаючого ворога, більшість з них загинула, 27 потрапили в полон, де над ними дико знущалися, а на другий день усіх розстріляли, заборонивши селянам ховати їхні тіла.

Після очищення Києва від банд Муравйова і повернення сюди української влади було проведено розшук останків полеглих під Крутами героїв України, 30 понівечених трупів було привезено до Києва і поховано на Аскольдовій могилі. Це сталося 19 березня 1918 р.

Виступаючи на похоронах героїв Крут, перший президент України Михайло Грушевський у своїй промові сказав: «Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую їх я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступилися найвищого щастя — вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого до віку!»

Незважаючи на муки, поневіряння, знущання, пролиту в боях з різними наїзниками та катами України кров, український народ жив, живе і вічно житиме, бо він безсмертний і вічний, як вічна його земля, як вічне його право на неї.

Схилімо голови перед пам’яттю Героїв Крут, лицарів української нескореності, які смертю смерть подолали, згадаймо їх у цей великий День української правди — подумки, у молитвах, вдячних словах.

Павло Федака

***

Пропонуємо читачам вірші на тему битви під Крутами визначних українських поетів Олександра Олеся, Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичини та вчителя Василя Письменного.

Олександр Олесь

Сіються, стеляться білі сніги…

Сіються, стеляться білі сніги…

Рідна земля мармурова…

Сковують-ріжуть її ланцюги…

Тихше, о тихше, ні слова…

Друже, по білому мармуру хтось

Мак жалібний розкидає…

Наче червоне вино розлилось,

Хтось до вина припадає…

Білі намети… Троянди цвітуть…

Казка ніколи не жданна…

Згадуєш, друже: потоки пливуть, —

Ми ж кричимо їм: «Осанна!»…

Друже, ти… плачеш… поглянь, навкруги

Рідна земля мармурова…

Маком цвітуть-червоніють сніги…

Годі, о, годі… ні слова….

1918 р.

 

 

Богдан-Ігор Антонич

КРУТЯНСЬКА ПІСНЯ

Спом’янімо в пісні славу Крутів,

Найсвятіше з наших бойовищ!

Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.

Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за Батьківщину

Стати муром, шанцем душ і тіл.

Крути! Крути! Мужньо, воєдино

Прямувати в найсвятішу ціль.

Крути! Крути! Час розплати близько,

Вже червоний ворог кари жде.

Крути! Крути! Вічне бойовисько

За майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,

Вірність, що міцніша понад смерть.

Крути! Крути! Горда і завзята

Кличе пісня і веде вперед!

 

 

Павло Тичина

Пам’яті тридцяти

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

 

 

Василь Письменний

Пам’яті юних українців, що полягли в нерівному бою з ворогом за волю України в січні 1918 р., присвячую.

Під Крутами

Над Крутами сніг. І пронизливий вітер

У січні ридає, голосить, гуде:

Шукає могили, де воїни — діти

На вічнім спочинку… Немає ніде.

Сім днів, як дістала державність Вітчизна,

тож банду на неї повів Муравйов —

Той самий, що згодом, на жаль, дуже пізно,

Від кулі червоних кінець свій знайшов.

Він знав, що під Крутами — юнь України,

У справах військових зелена й мала,

І їй не поможуть ні ріднії стіни,

Ні лицарська мужність, що з нею була.

Та юнь не зважала на ницість ворожу —

промерзла вночі аж до самих кісток,

Вона, помолившись, чекала на Божу,

їй послану Чашу, щоб випити в строк.

І строк той ударив, провив невблаганно:

Тридцятого січня десятки гармат

Націлились в серце найкращих, коханих

Дітей України — її соколят.

Не встигла молитва долинуть до Бога:

Гармати по Крутах вже б’ють без кінця…

І падають діти. І раптом: «Підмога!» —

Це радісний крик січового стрільця.

До насипу в Крутах із білої пари

з’явився паротяг, на котрім (овва!)

Два грізних «максими» й гармата до пари:

— А хто там казав, що нас Бог забува?

Та мало набоїв. Замовкли «максими»,

Отаман упав на скривавлену твердь,

А губи шепочуть: «Я вбитий не в спину.

Віч-на-віч, орлята, зустрінемо смерть.»

— Мазеп на капусту! Рубай на капусту, —

Кубанки у стрічках червоних кричать.

Знать розум під ними вродився не густо,

Їм шле Україна прокляття з проклять.

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути,

Навпіл поріділи, і серед снігів

Дітей наших мертвих ординськії круки

Згрібали й скидали у крутинський рів.

 

У звільнений Київ тіла повернулись…

Всього вісімнадцять — отих, що знайшли.

І плакали люди на кожній із вулиць,

Бо рідні усі їм ті діти були.

У день сороковий звитяжної смерті

Весь Київ за трунами йшов до Дніпра —

До тої могили, де світло не смеркне,

Де пам’ять про подвиги час не стира.

Над ними схилилося прапором небо,

І вся Україна в жалобі-журбі,

Їх рідна земля пригорнула до себе,

Немов немовлят до грудей матері.

Пером вам земля, українські герої,

Всі триста ви є! Україна сама

Щосічня над вами у траурнім строї —

Забутих героїв у неї нема!

Любов’ю серця в них налиті по вінця

До рідного люду, до краю свого —

Хай б’ються у грудях усіх українців,

Як Пісня життя і найвища Любов.

Loading...

Редакція

Трибуна - незалежний погляд на новини Закарпаття, Мукачева та Ужгорода зокрема: політика, громадське життя, кримінал, культура та інше.

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *