Праліси Стужиці з висоти пташиного польоту (відео)

Стужицьке природоохороне науково-дослідне відділення серед букових пралісів Ужанського нацпарку.

Розуміючи багатогранне науково-природниче та еталонне значення пралісів австро-угорські лісівники взяли в 1911-13 pp. під охорону пралісові масиви у Східних Бескидах. У Бескидах на гребені „Ясен” в урочищі „ Стужиця” був виключений з господарського користування буковий праліс на площі 331,8 га.

Після Першої світової війни, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, Міністерство землеробства та Міністерство шкіл і освіти (в рамках якого був відділ охорони природи) оголосило Стужицький праліс абсолютним лісовим резерватом і включило його у мережу заповідних об’єктів.

На лівобережній частині ріки угорські лісівники взяли під охорону ялицевий праліс в урочищі “Тиха” на площі І4,9 га. Цікава місцева назва цього лісового масиву–”Адамів ліс”, яка свідчить про його первинне походження. А.Златнік та А.Гілітцер вважали таку площу резервату недостатньою для забезпечення природних сукцесій і запропонували її збільшити до 110,3 га. Розташований в межах 680-1069 м н.р.м. резерват охоплював частину схилів гребеня „Високий „(1069 м н.р.м.) та верхів’я Янушкового потоку. Головні мотиви його створення полягали у збереженні ялицевих і буково-ялицевих пралісів, серед яких у замкнутій холодній котловині зберігся природний локалітет смерекових лісів. На жаль, у повоєнні роки ліси цього резервату були зрубані. На щастя, в згаданому урочищі ще збереглися корінні букові і ялицево-букові ліси, що дозволило створили новий резерват на площі 25 га.
Враховуючи пропозиції українських та зарубіжних вчених та потребу збереження в Східних Бескидах унікальним природних ландшафтів, їх оригінальної флори й фауни Державний комітет охорони природи України створив у 1974 р. ландшафтний заказник республіканського значення “Стужиця” (2542 га), який включив і територію довоєнного природного резервату. Він безпосередньо межує із польським Бещадським парком народовим та Словацьким народним парком „Східні Карпати” і створює з ними єдиний природний територіальний комплекс. Таким чином створилась сприятлива ситуація для організації в пограниччі на значній площі спільного заповідного об’єкту.

Проект створення транскордонного Польсько-Словацького біосферного резервату „Східні Карпати” на базі існуючих в пограниччі національних та ландшафтних парків був офіційно схвалений і включений в міжнародну мережу. Його створення було для української сторони прикладом для приєднання до згаданого резервату також прикордонного Стужицького ландшафтного природного парку. Щоби реалізувати такий задум було потрібно розширити площу резервату та покращити його природрохоронний статус. З цією метою в 1995 р. С.М.Стойко обгрунтував проект створення на правобережжі басейну Ужанського ландшафтного природного парку республіканського значення на площі” 14665 га, який був офіційно затверджений Закарпатською обласною адміністрацією. Оскільки в таких межах ландшафтний парк не репрезентував все різноманіття природної спадщини басейну Ужа був обгрунтований проект створення Ужанського національного парку на площі 39159 га. Національний парк охоплює природні угіддя трьох землекористувачів – Ужанського НПП (39159 га ), без вилучення три лісниптва Велико-Березнянського лісгоспу (24254 га) а також ліси Агролісу. В таких межах Ужанський НПП був затверджений Указом Президента України в 1999 р.

кий

Loading...