На Закарпатті живе єдиний посвячений кришнаїт

мокринСпортивний тренер з Ужгорода Микола МОКРИНСЬКИЙ став провідним кришнаїтом України, єдиним посвяченим на Закарпатті.
Трапилося така оказія на недавньому Фестивалі Святого Імені в селищі Заозерне біля кримського міста Євпаторія. В цьому приязному вузлі суцільної курортної зони й «фестивалили» кришнаїти. В усіх них струменіло незвичне для України устремління – служити не собі, своїм шлунку, клану і кишені, а тільки іншим людям. Цей неймовірний для нашої держави підхід дістав, виявляється, щирих прихильників. А з’їхалось їх у Заозерне понад 14 тисяч. У всіх усміхалися обличчя не з театрального примусу, а просто від хорошого стану душі. Цим і порадувала наш національний світ інтернаціональна загалом «Бхакті Сангама-2013» – фестиваль біля Євпаторії, де й побував наш шановний тренер і український громадянин родом з-під Волгограда Микола Миколайович. Живе він у гуртожитку – своєрідній темрявій печері, як усі святі. Тренує юнь, учить бігати на різні дистанції, а головне – добру, щоб не були щурами і хоч деколи чухалися спинами об стовпи, щоб звідти виросли крила для польотів у цьому, заземленому загалом, житті.
Щоб з’явилися крила, загалом, на думку шановного Миколи, треба небагато. Лише часто й правильно повторяти Махамантру: «Харе Крішна Харе Крішна Харе Харе Харе Рама Харе Рама Рама Рама Харе Харе»… А все інше, як мовиться, докладеться само собою. Взагалі М. Мокринський закликає люд до простоти в усьому – побуті, відносинах між собою, поведінці. От, приміром, він і сумнівався довго, чи називати кількість прихильників «Свідомості Крішни», які відвідали фестиваль під Євпаторією. Щоби, бува, не почали потерпати від гордині, яка, як і в християнстві, вважається великим гріхом. Але, думаю, гординя кришнаїтам не загрожує. Хіба примітивам. А таких там раз-два і більше немає. Хоча статистики конкретної немає.
Збиралися люди для загального торжества і веселих ритуалів, прийнятих від свого бога-хлопчика з щасливою флейтою для гри, у великому пандалі – просторому ангарі, якщо по-простому. Прибуло сюди до святої громади своєї десятеро духовних учителів – гуру. Або тих, котрі ініціюють. Не є цебто просто виконавцями духовних установок.
– В подібних місцях, – натхненно говорить Микола Мокринський, – повинен побувати кожен. Це ж місця, де люди служать один одному. І є при цьому не ницими слугами, а фактичними господарями нашого грішного життя. Тут рвуть головний ланцюг, який неприємно тримає в постійному оскаженінні людину в матеріальному світі – жадібність. Чоловік перетворюється при цьому в собаку на ретязі. І так звикає, що відпустиш з нашийника, а вона сидить, капосна, біля своєї буди і нікуди не йде – звикла. Варто кожному забути будку, бо є Бог у якого є ім’я, форма, чисті високі якості.
Недарма, мабуть, у «Бхавадгіті» Крішна говорить, що головна наука – про душу. Без неї інші науки мертві. Забули про це, на жаль, у багатьох земних школах, плодять манекенів. Наука, вважає Микола Миколайович, дорівнює нулю, якщо вона не розширяє душу, а лише свідомість. Це «однаково, що показувати хвіст слона і просити дитину змалювати в цілому тварину, яку вона не бачила».
А що таке душа?
Вона, виявляється, за тою ж «Бхавадгітою», знаходиться в серці кожної людини і має розмір… одної десятитисячної довжини людської волосини. Певно, це філософська іронія, щоб підкреслити для типажів, заангажованих на матеріальному, що розмір душі немає жодного значення. Головне, щоб була Вона – Душа і думала про інших, а не про шкуру свою кохану, машину скажену та жінку пещену…
Щоб забути цей «відстій» і треба співати названу Махамантру заради того, щоб пробудити первинний дух у собі, природну, а не нав’язану свідомість, що й не свідомість, а так – сурогат, безкоштовний додаток до журналу «Доміно в школі». Велика пісня звільнення – Махамантра – допоможе нам своїм поштовхом. І з привидів ми станемо людьми. «Чи не критика, бува, це комунізму?» – враз подумалося. Адже відомий поряд із «Протоколами сіонських мудреців» Марксів «Маніфест Комуністичної партії» починається епіграфом: «Привид бродить по Європі – привид комунізму». Привид породив велетенську масу інших привидів, які потерпіли наразі різні мутаційні трансформації. Служать всі божкам, а не один одному, а тим більше – не усвідомленому душею Богові. Це прикро. Але кришнаїти, принаймні, з цим питанням розібралися, прийняли постанову в цілому і зокрема під проводом своїх духовних учителів, які не особливо себе афішують.
…Миколу Мокринського, як ми вже натякали вище, ініціювали, тобто посвятили на Фестивалі в святе ім’я. Його святе ім’я тепер Надія-біхарі-дас, що підкреслює риси його душевної чарівності. По ідеї в нас з’явилася велика особистість, що позитивно в цілому для Ужгорода. Я, скажімо, це відчув відразу. Микола подарував мені хустку – камчу, якою можна і зігрітись, і витертися, і присісти на ній, а також кулькове тістечко, мішечок фенхелю (рослина така) на щоденний чай і п’ятдесят гривень. Останнє я закликаю повторити всім занепалим душам із місцевих чиновницьких апаратів, бо я бідний. Людям не служите – то хоч мені зробіть таку дрібницю. Як це з готовністю роблять кришнаїти всіх країн, які єднаються свідомістю, а не ланцюгами демократичного централізму.
Василь ЗУБАЧ

Редакція

Трибуна - незалежний погляд на новини Закарпаття, Мукачева та Ужгорода зокрема: політика, громадське життя, кримінал, культура та інше.

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *