Categories Новини

На руїнах храму Іоана Хрестителя в Мужієві

мужієво
Село Мужієво на Берегівщині вже багато років насамперед асоціюється із сумнозвісним золоторудником, який давно збанкрутував, лишивши після себе отруєні грунтові води, гори пустої породи, кілометри проритих штолень в тілі мальовничої гори та переповнене шламосховище. Тема реанімації рудника піднімається регулярно, причому лунають пропозиції добувати не лише золото, а й інші поліметали, зокрема, свинець. Питання, чи потребує щільно населений край, де розвивається туризм та виноградарство, свинцевого руднику (ото буде реклама – на всю країну, та й за її межі!) при цьому тихо замовчується. Ця тема – «Бути чи не бути поліметалевому руднику в Мужієві?», певен, буде підійматися ще не раз, і ми до неї повертатимемося. Тому наразі варто розповісти, чим цікаве село окрім гірничопромислового об’єкту. Скажу одразу – багато чим.
Справжні символом Мужієва є не рудник на горі, а руїни костелу Іоана Хрестителя, які одразу помічаєш в полі неподалік від дороги, коли заїжджаєш в село з боку Берегова. Руїни ці унікальні вже тим, що на Закарпатті, по суті, немає інших зруйнованих та невідновлених храмів. Є низка розкопаних фундаментів стародавніх церков, є кілька вцілілих, та вже непрацюючих, а от щодо залишених в напівзруйнованому стані – такі назвати важко. Хіба що костел Іоана Хрестителя, який був збудований ще у 1117 р., перша згадка датується 1337 роком. Є версія, що тоді храм був відновлений після попередньої руйнації. Католицький храм в 16-му столітті був перетворений на протестантський, а трагічного для краю Берег 1657 року був зруйнований рейтарами польського князя Любомирського, повторивши долю костелу Воздвиження Святого Хреста, що в Берегові. На відміну від останнього, храм у Мужієві не дочекався реставрації. Цікава деталь – при відродженні берегівського костелу з мужієвського був перенесений портал (вхід), що нині знаходиться між ризницею та святилищем. Сьогодні можна побачити лише потужні рештки того костелу, пробравшись до них по полю без стежинки. Місцеві кажуть, що час від часу доріжку протоптують, і навіть інколи зусиллями сільської громади влаштовують в руїнах прибирання, вичищаючи їх від заростів. Та цього, вочевидь, замало – пам’ятці історії та архітектури потрібна консервація, гідна вимощена стежка, табличка тощо.
На щастя, храм через міцність кладки (селяни намагались виймати зі стін каміння, та марно) не повторив долі іншої споруди Мужієва, яка зникла назавжди. В 50-х роках 20-го століття зусиллями тодішнього голови колгоспу був розібраний на будматеріали палац поміщика Гуняді, зведений у 17-му столітті. Двоповерхова будівля в стилі бароко залишилася лише на довоєнних світлинах.
Але, на щастя, наразі збереглася одна, без перебільшення, унікальна пам’ятка, пов’язана з родиною Гуняді – надмогильний знак, під яким похований… кінь. Історія цього знаку була надрукована в місцевій пресі берегівським істориком Валерієм Разгуловим, а до того, в 1970-х роках, про неї розповідав історик Петро Сова. В 1717 році в ході тодішніх геополітичних ігрищ за наказом турецького султану Ахмета ІІІ кримські татари разом із молдавськими гайдуками вдерлися в Угорщину (з метою відволікти сили кількох європейських феодалів від оборони Белграду). В ході того набігу було захоплено і пограбоване місто Севлюш (Виноградово) та Королево, загроза висіла над Берегсасом. Мобілізована місцева знать разом із своїми людьми, як могли, чинили опір. В числі оборонців був і мужієвський поміщик з роду Гуняді. В одній із невеликих за масштабами битв татари оточили його та поранили. Аж раптом кінь вирвався з оточення та виніс свого вже, здавалося б, приреченого господаря. Татари невдовзі відступили, не захопивши Берегова, дізнавшись, що їх турецькі керівники програли битву під Белградом. Відступаючих загарбників жорстоко покарали в засідці в Карпатах, перебивши більшість з них. А вдячний за порятунок поміщик Гуняді все життя дбав про найліпші умови для свого коня, а як той помер, поховав вірну тварину у парку свого палацу, і поставив надмогильний знак – тригранний, видовжений як стовбур, камінь. Цей знак і тепер можна побачити за зеленим парканом підприємства «Берег-Фудс» (консервного заводу).
Вкрай важливо, аби власники підприємства дізналися про історичну цінність ззовні не надто цікавої пам’ятки та подбали про її збереження. В цьому їм готова посприяти громадськість Берегівщини.
Цікавим є ще один храм Мужієва – католицький, побудований в стилі пізньої готики у 15 столітті, із добудованою в 18 ст. дерев’яною дзвіницею. З вершини пагорбу, на якому стоять церква та дзвіниця, відкривається гарний вид на село.
Справжнім відкриттям стала для мене будівля дитячого садочку, яка виявилася колишньою садибою тутешнього графа Карої, збудованою в 18 столітті. Вона відносно непогано збереглася, принаймні, не спотвореною залишився зовнішній вигляд цього міні-палацу.
Ще цікавішим є підвальне приміщення над будівлею, крите дахом, із кам’яною кладкою зовнішніх стін. Хтось мусить дати раду цьому приміщенню і матиме від нього зиск.
Отже, село Мужієво є багатим на цікаві історичні пам’ятки. Якби ще реалізувалась ідея перетворити колишні золоті копальні на туристичну атракцію (як це робиться в багатьох країнах), то ефект від використання місцевих виноградників, природи та архітектурної спадщини був би набагато кориснішим, ніж від сумнівних оборудок із добуванням металів.
http://zakarpattja.livejournal.com/49529.html

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *